Форми мев

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах (рис. 1), що історично виник­ли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, від­повідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування.

МЕВ поділяються на три основні групи:

традиційні,

стра­тегічні та

перехідні до стратегічних.

До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами.

Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є ви­робничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперуван­ня безпосередньо виробництва.

Перехідними до стратегічних фор­мами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяль­ність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ.

Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ.

Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого поля­гає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.

2. Світовий ринок як у системі міжнародної торгівлі. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку

Світовий ринок - система обміну товарами і послугами, що ви­никла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Функціонально світовий ринок є полем та результатом докладання праці, капіталу, природних та ін­ших ресурсів.

Організаційно цей ринок є сукупністю прямих взаємо­вигідних договорів (між рівноправними партнерами), спрямовані на задоволення потреб у товарах та послугах, забезпечення необхід­ними ресурсами та отримання доходу.

Світовий ринок утворився наприкінці XVIII ст. у результаті ак­тивізації торгівлі між країнами.

Етапи еволюції світового ринку:

внутрішній ринок (форма господарського спілкування, за якою виробник самостійно продає товари всередині країни),

національний ринок (внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземні» покупців),

міжнародний ринок (частина національних ринків, що без посередньо пов'язана із закордонними ринками).

Основи світового ринку:

матеріально-технічні (міжнародний про­діл праці);

соціально-економічні (економічне відособлення суб'єктів і особливій національно-господарській формі, що обумовлює товарно-грошовий характер зв'язків між ними).

Суб'єктами світового ринку є

державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також

підприємства й ор­ганізації,

міжнародні організації (при наданні фінансово-кредитної допомоги та інвестиційних коштів),

транснаціональні корпорації та міжнародні об'єднання,

окремі особи.

Об'єктами світового ринку є товари й послуги, що обертаються в міжнародній торгівлі, фактори виробництва.

За об'єктною ознакою структури світового ринку зазвичай ви­діляють наступні сегменти:

Ринок товарів і послуг, у т. ч. науково-технічних

Ринок капіталу

Ринок робочої сили

Ринок цінних паперів

Ринок валют

Інфраструктура світового ринку представлена міжнародними економічними, фінансово-кредитними установами і організаціями як загальносвітового (COT, Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд тощо), так і регіонального значення (Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і ста­новлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою, наве­деною на рис. 2.

Рис. 2. Схема світового ринку

Зовнішні контури фігури (рис. 2) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.

На рис. 3 зображена еволюція форм ринку: внутрішній - національний - міжнародний - світовий.

Рис. 3. Еволюція форм ринку:

а - внутрішній ринок; б - національний ринок; в - міжнародний ринок; г - світовий ринок

Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а поку­пець - одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеці­ально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне вироб­ництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких ви­робів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як носії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послу­ги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші.

Таким чином, внутрішній ринок являє собою форму господар­ської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається са­мим виробником всередині країни.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формува­тися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (наприклад, на ринку праці - работоргівля). Отже, національний ринок - це вну­трішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Мануфактура, що базувалась на поділі праці, з XVI до середини XVIII ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок - це частина національ­них ринків, яка безпосередньо зв'язана із закордонними ринками.

Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фаб­рично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку. їй був потрібний всесвітній збут.

Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він оста­точно сформувався наприкінці XIX - на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжна­родному поділі праці та інших факторів виробництва.

Характерні риси світового ринку

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внут­рішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі держав­них кордонів.

Для нього характерні такі риси:

він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

він оптимізує використання факторів виробництва, підказую­чи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути за­стосовані найефективніше;

він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного об­міну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити між­народний стандарт якості за конкурентних цін;

на ньому існує особлива система цін - світові ціни;

на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіона­ми країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, вико­нує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зво­ротний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної еко­номіки та МЕВ.

Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:

світовий ринок - це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропо­зиції товару, обсяги імпорту - обсягами надлишкового попиту на товари;

факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового по­питу на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;

з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості то­варів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з іншого - зміна кількості експортованих та імпортованих товарів при­водить до зміни світової ціни.

Отже, світовий ринок - це сфера сталих товарно-грошових відно­син між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.

Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів - експорту та імпорту.

Найпростіша модель світового ринку, яка на­ми кається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціо­нальні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.

Сучасне світове господарство

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку ха­рактерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв'язки. Це пов'язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робо­ча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національ­ного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтер­націоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове госпо­дарство:

світове (всесвітнє) господарство - це сукупність національ­них господарств, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

світове господарство - сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

сучасне світове господарство - це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об'єктивним виконай ринкової економіки;

світове господарство - це сукупність міжнародних економіч­них відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповід­ним механізмом регулювання й управління.

Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового госпо­дарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є націо­нальні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємо­дії усієї сукупності світогосподарських зв'язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якіс­но вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство - це сукупність націо­нальних господарств, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не тре­ба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшо­го продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливо­стей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку пере­важно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна тор­гівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з між­народною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення - вивезення капіталу, робочої сили і технології;

зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рам­ках ТНК;

економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та між­державної економічної політики.

У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не супе­речність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Ніве­люються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку си­туацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни праг­нуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження законо­мірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне збли­ження й об'єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію держав­ної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємни­цтва, інтеграцію господарського комплексу в" світове господарство та і світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього перехо­ду є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює при­плив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок краї­ни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита еко­номіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити односто­роннього переважання економічно розвиненіших країн.