5. Економічно активне населення

Взаємозв'язок і взаємодія між населенням і розвитком господарства - процес історичний. Він змінюється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людства. На початку розвитку суспільства населення забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи, а також за допомогою рибальства та мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарства змінився, і замість присвоєння природних засобів існування треба було розвивати відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей викликав необхідність виробництва певних засобів праці, що привело до виникнення нового прошарку людей - ремісників Виробництво засобів праці і спеціалізація регіонів на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів зумовили розвиток торгівлі як наступного сектора господарювання. Зазначені вище сектори господарювання характеризують початковий етап розвитку суспільства. В наступні періоди історичного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від доіндустріального суспільства до індустріального та постіндустріального. Сьогодні домінує інформаційна стадія розвитку суспільства, коли наука і розробка нових технологій стають основними сферами діяльності людей

Таким чином, людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є. споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність.

Сучасна економічна література категорію "народонаселення" не використовує, послуговуючись поняттям "населення", яке в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна і "Великому економічному словнику" визначається як сукупність людей, що проживають на території континенту або його окремій частині, в окремому регіоні або населеному пункті. Проте визначення зроблене здебільшого в демографічному контексті, в ньому відсутній економічний аспект, а тому малоконструктивне. Щоб визначення набуло ознак конструктивності, слід передусім користуватися категорією "народонаселення", оскільки в ній населення пов'язується з поняттям "народ", а отже, з населенням окремої країни, з його відтворенням у межах національної економіки.

Народонаселення, як історично обґрунтована єдність біологічно-соціальних особистостей, є центром вивчення та аналізу таких прикладних економічних наук: управління трудовими ресурсами, регіональна економіка, економічна демографія, ринок праці (рисунок 9.1).

Регіональна економіка вивчає населення, як головну продуктивну силу, з точки зору його геополітичного розташування по території країни, наближеності до промислових вузлів та територіально-виробничих комплексів.

На основі системи розселення відбувається планування розбудови підприємств галузей та комплексів, планування розміщення проміжних баз для зберігання готової продукції та напівфабрикатів, розробка систем та мереж транспортування товарів до споживачів.

Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Населення або народонаселення -це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. У політекономічному контексті конкретизацією категорії "населення" є розмежування окремих верств, соціальних груп, класів, передусім класу найманих працівників і класу капіталістів. Народонаселення -сукупність окремих класів, соціальних верств і груп, індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини і передусім власних потреб й інтересів здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини.

На сучасному етапі розвитку суспільства найважливішими з усіх стратегічних ресурсів є людські, функціонування яких забезпечує соціально-економічний розвиток країни, а саме - економічно активне, тобто працездатне населення. Звідси особлива увага до дослідження демографічно-економічної ситуації у країні, аналізу якісного складу народонаселення за всіма відповідними параметрами.

Залежно від вікової структури населення люди виступають насамперед у ролі споживачів і/або виробників матеріальних і духовних благ, а також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. При визначенні державою такого віку мають вплив національні, культурні, історичні традиції і звичаї тощо, тому в різних країнах він неоднаковий. Наприклад, у Великобританії, Німеччині повнолітніми вважають осіб, які досягай 18 років, у Франції -19, Бельгії - 21, у Нідерландах -23 роки. В Україні повнолітніми є особи у віці 18 років.

Станом на 1 січня 2013 року чисельність населення України  становила 45 млн. 553 тис. мешканців.

На 1 січня 2013 року чисельність наявного населення України становила 45553,0 тис. осіб. Територія України становить 603,5 тис. км2 (5,7% території Європи). За чисельністю населення у 2012 році Україна поступається лише п’яти європейським державам (не враховуючи Росію): Німеччині, Великій Британії, Італії, Франції та Іспанії. Частка населення України в населенні Європи становить майже 6%. За чисельністю населення у світовому вимірі Україна посідає 30 місце.

Україна за адміністративно Україна за адміністративно-територіальним устроєм – це 27 регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста спеціального статусу Київ та Севастополь), 490 районів, 460 міст. Серед міст – 3 міста з чисельністю наявного населення понад 1 млн. осіб, 5 міст – від 500 тис. осіб до 1 млн. осіб, 37 міст – від 100 до 500 тис. осіб, 44 міста – від 50 до 100 тис. осіб, 371 місто – менше 50 тис. осіб.

Найбільша кількість міських населених пунктів (міст та селищ міського типу) у Донецькій та Луганській областях (відповідно 183 та 146 населених пункти), а сільських населених пунктів найбільше у Львівській та Полтавській областях (1850 та 1810). У міських поселеннях України проживало 31378,6 тис. осіб (68,9%), у сільській місцевості –14174,4 тис. осіб (31,1%). Регіони України неоднорідні як за територією, так і за кількістю  За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. За 2012 рік чисельність населення скоротилась на 80,6 тис. осіб (-1,8 на 1000). За 2012 рік в Україні народилось 520,7 тис. дітей (11,4 на 1000), померли 663,1 тис. осіб (14,5 на 1000). Природне скорочення населення становило 142,4 тис. осіб, що на 19,5 тис. менше ніж за аналогічний період 2011 року. Природний приріст населення спостерігався у м.Києві (+6047 осіб), а також у Закарпатській (+4155), Рівненській (+4014), Волинській (+1636), Чернівецькій (+271), Івано-Франківській (+300) областях. В інших регіонах було зафіксовано природне скорочення населення, яке коливалось від 668 осіб у м.Севастополь до 27657 у Донецькій області.

Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км2. У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Найбільш урбанізована Донецька область, де 91% – міське населення.Аграрними (більше 50% населення – сільське) є Закарпатська (63%сільське населення), Івано-Франківська (57%), Рівненська (52%),Тернопільська (56%) та Чернівецька (57%) області.Щільність наявного населення в середньому по країні становила 75,5осіб на 1 км2. Найбільша щільність в Донецькій (165 осіб на 1 км2),Львівській (116) та Дніпропетровській (104) областях. Найменша – у Чернігівській (34 особи на 1 км2) та Херсонській (38) областях.

По данным Государственного комитета статистики в 2012 году трудоспособное население Украины составляло 22,5 млн человек, из которых официально трудоустроены были только 12,5 млн.

Каждый пятый молодой человек до 25 лет не имеет работы. Малы шансы на трудоустройство и у тех, кому за 50 лет – из них тоже каждый пятый не имеет работы. 40% выпускников вузов устраиваются на работу не по специальности. Шанс повысить квалификацию имеет лишь один из десяти штатных работников. И то в среднем раз на 11 лет, тогда как в Европе – раз на 5 лет.

Населення виконує дві важливі функції: З одного боку, воно є виробником матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту, з іншого споживачем матеріальних і духовних благ. Найбільш активною його частиною є трудові ресурси. Це — населення працездатного віку (чоловіки віком 16 — 59 років, жінки — 16 — 54 роки включно), крім інвалідів І і II груп, а також люди пенсійного віку і підлітки, які працюють. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди — 57% (2000 р.).

Все ширше в науковій літературі та на практиці застосовується термін ”’економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення, яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До складу цього населення входять люди, зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч. пенсіонери) та безробітні люди, які хочуть працювати. Економічно неактивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні держави або окремих осіб. Сюди належать особи, які зайняті у домашньому господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, не зайняті господарською діяльністю. Економічно активне населення становить в Україні 22,6 млн. осіб (2000 р.), а економічно неактивне — 13,7 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу економічно активного населення.

Рівень зайнятості населення в Україні зайнятість населення постійно знижується (в умовах економічної кризи у 2000 р. він становив 62,0%). Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення працювало в галузях державної економіки, то вже у 2000 р. — понад 3,2 млн. осіб — в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі. Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 46% у 2000 р. За останнє десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері управління (див. табл. 4).

Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси Утворює ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію, внаслідок чого збільшується кількість безробітних.