2. Проблема хронології та періодизації кам’яного віку

Палеоліт (давньокам’яна доба) – найдавніша епоха історії людства, що розпочалася з появою перших людських істот (3–2,5 млн років тому) і завершилася наприкінці льодовикової доби (10 тис. років тому). Протягом палеоліту людські істоти пройшли тривалий шлях від свого народження до формування людини сучасного типу, а стадо мавп трансформувалося в суспільство людини розумної. За часів палеоліту виготовлено перші знаряддя праці, одяг, опановано вогонь, споруджено перші житла. Релігія, міфологія, мистецтво та інші сфери духовної культури також народилися за доби палеоліту. Іншими словами, визначальні елементи людського суспільства своїм корінням сягають палеолітичної епохи, без вивчення якої неможливе повноцінне розуміння сьогодення.

Археологічна періодизація доби каменю (або поділ її на окремі епохи) розроблена на основі визначення своєрідності матеріальної культури (і передусім крем’яних виробів) кожного з виділених підрозділів. Оскільки кожна форма людських істот виробляла властиві їй специфічні знаряддя, то археологічна періодизація початку кам’яної доби загалом збігається з етапами антропогенезу.

Кам’яна доба ділиться на три послідовні періоди: палеоліт (у перекладі з грецької ,,давній камінь”), мезоліт (середній камінь) та неоліт (новий камінь). Палеоліт, у свою чергу, також має три підрозділи – ранній, середній і пізній, або верхній.

У ранньому палеоліті (3 млн – 150 тис. років тому) виділяють два послідовних етапи – олдувайський та ашельський. Першому з них властиві галькові знаряддя (чопери і чопінги), вперше виявлені разом із кістками Homo habilis (1960) в Олдувайській ущелині. Тобто найдавніший олдувайський період кам’яної доби в цілому збігається з добою Homo habilis, що розпочалася 2,5–3 млн років тому у Східній Африці.

Ашельський період розпочався 1,5 млн років тому з поширенням ручних рубил, виробником яких був пітекантроп – нова форма людських істот. Назва періоду походить від стоянки поблизу містечка Сент Ашель на півночі Франції, де ще у XIX ст. Буше-де-Пертом – фундатором вивчення раннього палеоліту – було виявлено чимало різноманітних ручних рубил.

Середній палеоліт (150–35 тис. років тому), або епоху мустьє (від гроту Ля Мустьє у Франції), пов’язують з поширенням мустьєрських технологій обробки кременю. Їй властиві дископодібні нуклеуси, з яких сколювали масивні, підтрикутні відщепи, що використовувалися для виготовлення гостроконечників та скребел. Носієм цієї технології в Європі був неандерталець.

Пізній, або верхній, палеоліт у Європі розпочався з поширення властивої йому пластинчастої техніки обробки кременю, носієм якої був Homo sapiens. Показово, що кожний наступний період палеоліту розпочинався не зі зникнення попередньої технології обробки кременю разом із відповідною їй формою людських істот, а з появою нової техніки кременеобробки та її носіїв. Так, на початку ашелю ранні пітекантропи, що виготовляли рубила, співіснували в Африці з Homo habilis, які вимерли близько 1 млн років тому. Мустьєрська технологія з’явилася, коли в Європі ще мешкали пізні пітекантропи, і на початку пізнього палеоліту тривалий час співіснувала на європейських теренах з верхньопалеолітичними технологіями, носіями яких був Homo sapiens.

Кінець пізнього палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби близько 10 тис. років тому. Різке потепління спричинило радикальні зміни в мисливських суспільствах помірної смуги Північної півкулі і знаменувало початок нової археологічної епохи – мезоліту.

Мезоліт (VIII–V тис. до н. е.) – доба мікролітичної техніки обробки кременю, що характеризувалася поширенням стандартизованих крем’яних наконечників стріл, переважно геометричної форми, – мікролітів. Основою господарства мезоліту Європи було полювання з луком та стрілами на лісових копитних (лосів, турів, оленів, косуль, кабанів). Мезолітична епоха в Європі датується часом близько 15–8 тис. р. тому. Вона поділяється на дві пори: азільську (за характером культури і пам’яток, близьку ще до пізнього мадлену) та тарденуазьку. Назви їх походять від французької печери Мас д’Азіль у передгір’ях Піренеїв та стоянки Фер-ан-Тарденуа в Північній Франції. Періоди мезолітичної епохи називаються також азільською і тарденуазькою культурами. Прибічники льодовикової теорії початок цього процесу пояснюють зникненням льодовика.

Неоліт (VII–IV тис. до н. е.) – доба появи найдавнішого глиняного посуду, який супроводжував поширення перших навичок відтворювального господарства. Відтворювальне господарство й кераміка, що супроводжувала його, потрапили до Європи з Близького Сходу через Балкани. Початок неоліту в цілому відносять до VI тис. до н.е. У південних степових районах Східної Азії він закінчився на межі IV і III тис. до н.е., а в її північних лісистих районах тривав до II тис. до н. е. Ближча до балкано-дунайського регіону Південно-Західна Україна неолітизувалася раніше (VII, VI тис. до н. е.), аніж території далі на північ (VI–IV тис. до н. е.). Коли на півдні України з'явилися перші неолітичні землероби та скотарі, на півночі, в Поліссі, ще мешкали мезолітичні мисливці.

Галькові знаряддя Homo habilis (5,6) і рубила пітекантропів (1-4).