Законодавство євросоюзу в галузі охорони праці та соціальної захищенності.

Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

 загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

 вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків та інші);

 вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці та інші);

 вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі);

 захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі);

 положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

 вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин).

 вимоги про те, якою має бути ергономіка в країнах ЄС (директива Ради 89/391 ЄС “Про заходи щодо поліпшення безпеки й здоров'я трудящих”).

Законодавство україни в галузі охорони праці та соціальної захищенності.

Україна, як країна, що ставить за мету інтеграцію в світове суспільство парафувало більшість Міжнародних нормативно-правових актів в галузі охорони праці та соціального захисту населення. В Україні також існує і вітчизняна нормативно-правова база в цій галузі. Зміст цих законодавчих актів забезпечує в достатній мірі здоров’я та збереження життя працівників, зобов’язує роботодавців підтримувати належний рівень соціальної захищеності працівників.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З урахуванням положень Конституції України, Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 року, «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-III від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 р., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 р.

З 2005 року здійснюється чотири види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме:

- на випадок безробіття;

- у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- пенсійне страхування.

З метою захисту працівників на виробництві в країні постійно діє Система управління охороною праці (СУОП).

Управління охороною праці ‒ це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

СУОП - це сукупність органів управління виробництвом, які на основі нормативної документації проводять планомірну діяльність по забезпеченню здорових та високопродуктивних умов праці.

Основні функції управління охороною праці:

‒ організація та координація робіт з охорони праці;

‒ контроль стану охорони праці;

‒ облік, аналіз та оцінка показників стану умов і безпеки праці;

‒ планування і фінансування робіт з охорони праці;

‒ стимулювання робіт по удосконаленню охорони праці.

Основні задачі управління охороною праці:

‒ навчання робітників безпечним методам праці;

‒ забезпечення безпечності технічних процесів, виробничого обладнання, будівель, споруд;

‒ нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

‒ забезпечення робітників засобами індивідуального захисту;

‒ забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

‒ організація лікувально-профілактичного обслуговування;

‒ профвідбір робітників окремої професії;

‒ удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

В сучасних умовах господарювання існує три центри управління охороною праці, що вирішують задачі забезпечення здорових та безпечних умов праці: