Роздавання ліків

1. Медична сестра самостійно не може призначити хворому ліки або змінити призначення лікаря. Вона може це зробити тільки у разі відсутності лікаря у відділенні (коли хворий просить у медичної сестри найпростіші ліки, наприклад, анальгін при головному болю).

2. У той самий час медична сестра, безпосередньо спостерігаючи за хворими, може затримати призначення, наприклад, коли хворий погано переносить препарат або в нього виникла алергічна реакція, коли необхідність у призначенні певного лікарського препарату усунулася, наприклад, якщо хворий, якому призначили снотворне, заснув.

3. У разі появи найменших ознак неадекватної реакції на ліки або ускладнення медична сестра повинна негайно повідомити про це лікареві.

4. Якщо медична сестра переплутала ліки або перевищила їхню дозу, слід негайно повідомити про це лікареві, навіть у випадку, коли у хворого відсутні ознаки отруєння.

5. Медична сестра повинна пам'ятати про важливу роль віри хворого в успішність призначеного лікування, тому вона не має права пропустити точного часу роздавання ліків, зневажливо ставитися до призначення того чи іншого препарату.

6. Якщо ліки мають неприємний смак або запах, хворого треба попередити про це та вказати на найкращий спосіб прийняття таких ліків.

7. Якщо ліки впливають на забарвлення калу або сечі, слід про це попередити хворого.

При лікуванні пацієнтів величезне значення має метод введення медикаментозних препаратів. Від нього залежить швидкість і сила дії препарату. Медикаментозні препарати мають місцеву дію на тканини і загальний вплив на організм після всмоктування в кров.

Застосовують різні методи введення медикаментозних засобів (ліків) у організм:

1. зовнішній (втирання, змазування, аплікації, присипання)

2. внутрішній, або ентеральний: через рот—per os;

через пряму кишку—per rectum;

під язик—sub linguae;

через шлункову фістулу — per fistulae;

3. інгаляційний

4. через слизові оболонки (уведення ліків у кон'юнктивальний мішок, ніс та зовнішній слуховий хід)

5. парентеральний, тобто шляхом ін'єкції (внутрішкірної, підшкірної, внутрім'язевої, внутрівенної, внутріартеріальної, внутріплевральної, внутрісуглобової, внутріспинномозкової).

3. Зовнішнє застосування медикаментозних засобів

При застосуванні ліків на шкіру, вони, природно, діють насамперед на місце їх прикладання, тобто справляють місцеву дію (більше рефлекторний, ніж резорбтивний ефект). Проте оскільки шкіра має густу сітку нервів і кровоносних судин, то всмоктуючись вони, справляють не лише місцевий, але й загальний вплив на організм. Отже, лікувальні процедури на шкірі можна з успіхом застосувати не тільки при захворюваннях шкіри, але й при захворюваннях інших органів та систем організму.

Для зовнішнього методу використовують рідкі, порошкоподібні медикаментозні форми, або виготовлені на мазьовій основі — порошки, присипки, спиртові або ефірні розчини, екстракти, лініменти, мазі, бальзами, пасти, пудри.

Застосування лікарських речовин для лікування уражень шкіри

Втирання лікарських речовин — це спосіб активного введення лікарських препаратів через шкіру без порушення її цілості. Під впливом тертя та розминання шкіра розігрівається, в ній посилюється крово- та лімфо обіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз, через які речовина легко всмоктується.

Показання: місцеві розлади крово- та лімфообігу, розлад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, трофічні процеси, паразитарні захворювання шкіри (короста), гніздове облисіння (алопеція). Для впливу на прилеглі тканини. Гострі та хронічні ураження м'язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаденіт, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Для загального впливу на організм, наприклад, втирання подразнюючих бальзамів у скроні при мігрені.

Лікарські форми. Рідини (саліцилати), мазі (ртутна, сірчана, різні бальзами). Втирання звичайно проводять у тих ділянках, де шкіра є найбільш тонкою і де відсутній волосяний покрив (якщо він є, то його збривають). Це — згинальна поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бокові поверхні грудної клітки, живіт, скроні.

Цю процедуру звичайно виконують на ніч. Шкіру в ділянці втирання лікарської речовини ретельно миють теплою водою з милом.

Для кращого всмоктування лікарського препарату необхідно попередньо зробити масаж шкіри (для покращання крово- та лімфообігу); з цією метою можна накласти гарячий компрес. На шкіру накладають необхідну кількість лікарської речовини, рівномірно розподіляють її по поверхні; коловими рухами пальців речовину втирають у шкіру, поки остання не стане сухою. Потім на це місце накладають не тугу бинтову пов'язку.

Протипоказання. Важкі ураження шкіри (мацерації, пролежні, екзема, фурункули, карбункули, гноячковий висип).

Змазування — це нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки шкіри.

Мазь або пасту накладають на шкіру за допомогою шпателя або марлевого тампона, розподіляючи її рівномірним шаром. Якщо застосовують суспензію, перед вживанням її слід збовтати. Якщо треба змазати волосисту частину тіла, волосся можна вистригти. Якщо цього зробити не можна, то змазують шкіру та волосся в напрямку росту волосся. При гноячкових висипах змазують, навколо вогнищ ураження в напрямку від периферії до центру.

Механізм дії мазі. Мазь на жировій основі затримує випаровування води, закупорює вивідні протоки сальних і потових залоз. Під впливом мазі розм'якшується роговий шар, що посилює проникнення лікарської речовини в шкіру. Отже, ліки, що входять до складу мазі, проникають у шкіру глибше.

Мазьові пов'язки.

Показання. Якщо необхідний тривалий вплив лікарської речовини на шкіру.

Невелику кількість мазі накладають на марлеву серветку або безпосередньо на уражену ділянку. Марлеву серветку прикривають компресним папером, а потім ватою. Пов'язку щільно бинтують або фіксують лейкопластирем. Таку пов'язку можна тримати протягом 12—24 год.

Волого-висихаючі пов'язки.

Показання. Гострі запальні ураження шкіри, які супро­воджуються мацерацією, екзема.

Стерильну марлеву серветку, що складається з 8—10 шарів, змочують лікарською речовиною, віджимають і накладають на уражену ділянку шкіри. Зверху кладуть компресний папір та забинтовують.

Треба знати, що вату прикладати не рекомендується, бо вона уповільнює висихання.

Якщо пов'язка висохла і самостійно не відходить, її треба відмочити тією самою лікарською речовиною.

Припудрювання та присипання.

Показання. Для зменшення подразнення шкіри, її підсушування та дезинфекції, запрілості, надмірного потіння, особливо у закритих місцях.

Застосовують різні індиферентні присипки та пудри: рисова пудра, тальк (кремнієво-магнієва сіль), порошок оксиду цинку, борної кислоти, крохмаль.

Чистий ватний тампон занурюють у присипку чи пудру, присипають чи припудрюють уражене місце, злегка торкаючись його ватним тампоном. Оброблене місце прикривають тонким шаром марлі та забинтовують.

Зовнішнє застосування лікарських речовин для лікування слизових оболонок

1. Інгаляційні методи впливу на слизову оболонку дихальних шляхів.

2. Уведення крапель у кон'юнктивальний мішок.

Краплі вводять у кон'юнктивальний мішок при різних захворюваннях кон'юнктиви, рогівки, кришталика, сітківки ока.

Піпетку кип'ятять. Перевіряють термін придатності лікарської речовини, яку будуть закрапувати, щоб у ній не було сторонніх домішок. Руки миють з милом. Набирають рідину в піпетку до третини її об'єму, щоб рідина не потрапила до гумового балончика. Пальцями лівої руки відтягують нижню або верхню повіку чи обидві повіки одночасно, особливо коли є блефароспазма.

Слід пам'ятати, що якщо у хворого в збудженому стані це зробити не вдається, то краплі крапають у ямку біля внутрішнього кута очної щілини; при цьому рідина самоплинно потрапляє до кон'юнктивального мішка.

Заповнену піпетку тримають вертикально до ока. Не торкаючись вій, вводять до кон'юнктивального мішка 1—2 краплі лікарської рідини (більше двох крапель вводити не слід, бо більша кількість крапель не вмішується в кон'юнктивальному мішку). Хворий повинен сидіти з заплющеними очима протягом 5—10 хв. Після цього він може розплющити очі; якщо рідина витікає з очей, її видаляють ватним тампоном (окремим для кожного ока).

3. Уведення крапель у ніс

Ніс хворого звільняють від слизу та кірочок за допомогою ватної турунди або ґнотика, як це описано в розділі «Особиста гігієна хворого». Хворого кладуть на кушетку або саджають з відкинутою назад головою. Лікарську речовину, підігріту до температури тіла, набирають у піпетку до третини П об'єму. Лівою рукою трохи піднімають кінчик носа хворого, голову нахиляють у бік, протилежний тому, куди будуть крапати краплі. Не торкаючись слизової оболонки носа, вводять у кожну ніздрю по 5—8 крапель водного розчину або 15—20 крапель олійного розчину лікарської речовини.

4. Закладання мазі в кон'юнктивальний мішок Для цієї процедури потрібна скляна паличка з розширеним та сплощеним кінцем, яку перед процедурою слід прокип'ятити. Сплощеним кінцем скляної палички набирають невелику кількість (як невелика горошина) мазі. Вказівним пальцем лівої руки відтягують нижню повіку донизу, мазь накладають на зовнішній кут кон'юнктиви. Хворому рекомендують заплющити очі, після чого повіки злегка масажують.

5. Уведення крапель у зовнішній слуховий прохід Цей метод застосовують при запаленні середнього вуха.

Перед уведенням крапель вухо прочищають, як описано у розділі «Особиста гігієна хворого». Лікарську речовину у вигляді водного або масляного розчину підігрівають до температури тіла. Голову хворого нахиляють у бік здорового вуха так, щоб хворе вухо опинилося зверху. Лівою рукою відтягують вушну раковину вгору і назад. При цьому зовнішній слуховий прохід випростовується і краплі потрапляють у його глибину. Правою рукою крапають 5—8 крапель. Краплі тримають у вусі протягом 10—15 хв. Після цього нахиляють голову хворого у бік хворого вуха, щоб краплі витекли з нього або просушують їх у слуховому проході за допомогою ватної турунди.

Розтирання шкіри

1. Ретельно вимийте руки водою з милом і витріть їх рушником.

2. Шкіру на місці розтирання також очистіть за допомогою полотнини, теплої води, мила і висушіть рушником.

3. Невелику кількість рідини (70% розчин етилового спирту, камфорний спирт, горілка тощо) налийте на долоню й розітріть шкіру круговими рухами протягом 3—5 хв.

4. Укрийте хворого ковдрою.

Втирання ліків у шкіру під час лікування корости за методом М.П. Дем'яновича

1. Чисто вимитими руками хворий енергійно втирає в шкіру протягом 10 хв 60% розчин гіпосульфіту натрію.

2. Через 15 хв втирання повторює.

3. Після цього, коли тіло стане сухим (приблизно через 15 хв), втирає у шкіру протягом 5 хв 6% розчин хлористоводневої кислоти.

4. Потім ще три рази повторює втирання 6% розчину хлористоводневої кислоти з інтервалами по 15 хв.

5. Хворий миє руки і надягає чисту білизну.

6. Через три дні миється у ванній або під душем і змінює натільну й постільну білизну.

N.B. У разі зовнішнього застосування лікарських речовин медична сестра повинна мити руки перед виконанням процедури кожному хворому.

Уведення в очі хворого на глаукому лише однієї краплі розчину атропіну (який розширює зіницю) замість розчину пілокарпіну (який звужує зіницю) може спричинити незворотню втрату зору.

Холодні краплі, уведені у вухо, подразнюють лабіринт і можуть спричинити запаморочення і навіть блювання.

Гноєтеча з вуха є протипоказанням до закапування олійних крапель.

Безпосередньо з тюбика очна мазь може використовуватись лише одному хворому.