Сакофаг князя Ярослава Осмомисла
2. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського
(адреса: вул. Театральна, 25, м. Коломия, Івано-Франківська область )
Ідея створення музею в Коломиї виникла у середовищі прогресивної інтелігенції наприкінці ХІХ століття і була палко підтримана І.Франком. Проте його організацію розпочато через багато років. 13 листопада 1926 року на засіданні управи Товариства "Народний Дім" було розглянуто план створення музею, розроблений В. Кобринським, затверджено його статут та назву — "Український народний музей ім. Йосафата Кобринського". 18 травня 1927 року загальні збори Товариства "Народний дім" затвердили рішення управи. Організацію музею було доручено Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.
Спочатку експозиція містилася у маленькій гардеробній театрального залу "Народного дому". На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Багато цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич - з Верхнього Березова, лікар Левицький - з Коломиї. Згодом надійшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гарматія та інших.
Починаючи з 1926 року, неодноразово ставилося питання про офіційне відкриття музею. Але панівна верхівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток української культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.
Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах - відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом "Народний дім", в організаційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій - музейний архів та бібліотека.
У роботі музею виникали великі труднощі. Він вважався громадською установою, створеною на добровільних засадах. Лише раз на тиждень, у неділю, музей відкривали для відвідування, але й за таких умов існування національна культурна установа була небажаною для панівних кіл. У 1937 році їм вдалося на деякий час закрити музей, але, завдяки домаганням трудящого люду, уряд був змушений знову його відкрити.
Багато шкоди музеєві завдала Друга світова війна, в період якої чимало вартісних експонатів пограбували німці. У повоєнний час аналогічно поступили й совіти, методично нищивши національні святині, натомість впроваджуючи в мистецтво ідеологію "єдиного радянського народу". Проте установа вистояла і виправдала своє призначення. З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, став всесвітньовідомим центром його популяризації.
Експонати з дерева на головну. Особливо цінною і великою є збірка різьби по дереву. Вивчаючи і досліджуючи колекцію, можна простежити еволюцію розвитку різьби на Гуцульщині протягом трьох століть.
Багатою за формою та орнаментикою є колекція архітектурних деталей, меблів, сільськогосподарських знарядь, предметів побуту, музичних інструментів. Плоскою та тригранно-виїмчастою різьбою декорувалися на Гуцульщині одвірки дверей, сволоки у світлицях, мисники, жердки, ярма для волів. Найчастіше орнамент архітектурних деталей складався з розет та християнської символіки.
В музеї зібрана ціла колекція сволоків, серед яких вирізняється сволок з села Білоберізки, Верховинського району, Івано-Франківської області, виконаний 1836 року талановитим майстром Данилом Еколюком. Його геометрична орнаментика, архітектурні, культові та анімалістичні мотиви — птахи, дерево життя, русалки-берегині — були своєрідними оберегами, охоронцями житла людини, життя її родини.
Колекція народних меблів зібрана з різних районів Гуцульщини. Поряд з основними загальними рисами, притаманними меблям усього регіону, вони мають своєрідні відмінності, як в коструюванні, так і в декорі.
В колекції представлені скрині з сіл Коломийського та Косівського районів Івано-Франківської області. Серед них багато саркофагоподібних скринь та столів-скринь. На передніх дошках розміщували складні орнаменти у вигляді багатопелюсткових розет, хрестів, квадратів, ромбів. Боки та ніжки оздоблені мотивами з ліній, що, пересікаючись між собою, творять невеликі ромби, трикутники. Більшість побутових виробів з дерева на Гуцульщині прикрашали різьбою з геометричними мотивами, рідше рослинними.
Свічник - "трійця". ХІХ ст.
Дерево, різьблення.
Верховинський р-н.
Свічник - "трійця". ХІХ ст.
Дерево, різьблення.
Верховинський р-н.
Хрест. 1877.
Дерево, різьблення.
с. Яворів, Косівського р-ну.
Барильце. Боклажка. ХІХ ст.
Дерево, різьблення, інкрустація.
с. Яворів, Косівського р-ну.
Рахва. 1925.
Дерево, різьблення.
с. Яворів, Косівського р-ну.
Мисник. 1946.
Дерево, різьблення.
с. Річка, Косівського р-ну.
Цукерниця. 1905.
Дерево, різьблення, інкрустація.
с. Яворів, Косівського р-ну.
Кераміка. Колекція художньої кераміки містить близько чотирьох тисяч експонатів — це вироби з кінця XVIII століття й до наших днів, з відомих осередків гончарства — Коломиї, Косова, села Пістинь, селища Кути, Косівського району, Івано-Франківської області.
На Гуцульщині здавна широко побутувала димлена кераміка, гравірована по сухому необпаленому черепку. Крім того, використовувалася техніка фляндрування (розпис ріжком) та ритування по сирому побіленому черепку і малювання червоним ангобом та поливами — зеленою і жовтою.
Найпоширенішим виробництвом на Гуцульщині було виготовлення ужиткового посуду — мисок, тарілок, збанків, колачів, свічників та кахлів для облицьовування печей.
Художня кераміка Коломийщини представлена в музею найбільш повно. Для неї характерні стилізовані рослинні та геометричні мотиви: листочки, галузки, крапки, кривульки, колові та спіральні лінії, розписані зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному тлі. Композиція більшості творів проста, складається з невеликої кількості мотивів, вільно розміщених на площині.
Найдавнішими експонатами музейної колекції є кахлі невідомих майстрів, датовані кінцем XVIII століття.
Кахлі "Жінка з граблями", "Скрипаль".
Кінець ХVІІІ ст.
Глина, розпис, полива.
м. Коломия
Середина ХІХ ст.
Миска "Мадонна". ХІХ ст.
Глина, розпис, полива.
с. Пістинь, Косівського р-ну.
Миска. Дзбанок. 1955.
Глина, розпис, полива.
м. Косів.
Зозулька-свищик.
Банька для олії - кавуш.
Сметанник. 1988.
Глина, димлення.
м. Косів.
Коник. Іграшка з сиру. 1988.
Сир, ліплення.
с. Брустурів, Косівського р-ну.
Ткацтво та одяг. Багата колекція художніх тканин музею — яскраве свідчення високого розвитку цього виду народного мистецтва. Вона дає можливість простежити характерні стильові особливості, колорит, структуру декору, форми та загальну еволюцію всіх видів тканин. Місцеві особливості орнаменту цих виробів чітко виражені, вони дають можливість з точністю визначити територіальну належність кожного конкретного виробу.
Збірка народних художніх тканин музею ділиться на дві групи. У першій — тканини для виготовлення одягу, в другій — призначені для обладнання та оздоблення житла. Обидві групи відзначаються розмаїттям видів, сировини, технік виконання, широтою практичного застосування.
Колекція одягових тканин свідчить про високий рівень культури ткацтва та розвинений художній смак гуцулів. Цікаву з художнього та технічного погляду групу тканин для одягу складають пояси. Поширеним типом були вузькі пояси в різнокольорові смуги, дуже часто переткані сухозолоттю.
В другій половині ХІХ століття ткали пояси ширші, технікою полотняного або "чиноватого" переплетіння, способом "забирання".
Серед усіх видів народних тканин найбільшою різноманітністю щодо композиції відзначаються килими. Визначним центром килимарства з другої половини ХІХ століття був Косів.
Для гуцульських килимів характерний поперечно-смугастий орнамент, який не має спільного поля. Площа його розділена на широкі та вузькі смуги, заповнені геометричними мотивами. Гуцульські килими безворсові, гладкі, поліхромові. Відомі такі основні малюнки: "гуцул", "гранишник", "кучер", "чічер".
Народний одяг. ХІХ ст.
с. Яворів, Косівського р-ну.
Народний одяг. Кін. ХІХ - поч. ХХ ст.
с. Космач, Косівського р-ну.
Народний одяг. Кін. ХІХ - поч. ХХ ст.
с. Дихтинець, Путильського р-ну
Чернівецької обл.
Верета. 1966.
Вовна, перебірне ткання.
м. Косів.
Верета. 1986.
Вовна, бавовна, перебірне ткання.
с. Корнич, Коломийського р-ну.
Килим "Гуцул". 1966.
Вовна, килимовий перебір.
м. Косів.
Кептар. 1890.
Шкіра, аплікація.
с. Розтоки, Косівського р-ну.
Вишивка. Вишивка − один з найдавніших способів оздоблення одягу та предметів домашнього вжитку. Зразки вишитих орнаментів згруповані в музеї за географічним принципом, з урахуванням найбільш характерних для кожної з місцевостей мотивів, композицій, колірних сполучень і технік виконання.
Орнаментальні мотиви вишивок дають можливість простежити розвиток орнаментики на Гуцульщині від найдавніших часів до наших днів. В орнаментах вишивок закладена історично відібрана символіка. Хай це буде святкова, весільна, буденна чи жалобна сорочка, − скрізь смислове навантаження несе в собі вишивка.
Геометричний орнамент виконувався техніками "низь", "хрестик", "стебнівка", "штапівка" та "мережковий шов". У вишивках високогір'я, поряд з геометричними орнаментами, зустрічаються й рослинні. Колорит вишивок різноманітний, залежно від району.
У музейній колекції найбільш повно представлені жіночі та чоловічі сорочки, забори на перемітках, прикрашені вишивкою. Нею доповнювали й сердаки, кептарі, кожухи.
Орнаментальні мотиви вишивок мають свої характерні регіональні особливості, техніку, спосіб нанесення нитки.
Сорочка жіноча. Рукав. 1900.
Полотно, вишивка, хрестик.
с. Вербовець, Косівського р-ну.
Сорочка жіноча. 1959.
Полотно, вишивка, хрестик.
с. Чорногузи, Вижницького р-ну.
Сорочка чоловіча. 1969.
Полотно, вишивка, гладь, низинка.
с. Криворівня, Верховинського р-ну.
Рушник. 1985.
Полотно, вишивка, хрестик.
м. Коломия.
Рушник. 1970.
Полотно, вишивка, низинка.
м. Івано-Франківськ.
Художня обробка металу та шкіри. Художня обробка металу на Гуцульщині має давні традиції, які розвинулись ще за часів Київської Русі. Цей вид мистецтва виник у тісному зв'язку з утилітарними потребами людей і тісно пов'язаний з його побутом.
Народні майстри створили великий асортимент металевих виробів хатнього вжитку, прикрас для одягу, деталей кінської збруї, зброї, оздоблених геометричним орнаментом — трикутниками, ромбиками, квадратами. Техніка — лиття, кування, гравірування, інкрустація тощо.
В музейній збірці є чимало різьблених рушниць, пістолів, порохівниць, що декоровані металевими пластинками з нескладним геометричним орнаментом. Колекція топірців, палиць, келефів свідчить про вміння майстрів володіти різними прийомами обробки металу.
Давнім видом народного мистецтва Гуцульщини є художня обробка шкіри, що тісно пов'язана з мосяжництвом. З шкіри виготовляли кептарі, чоловічі торбинки-"тобівки", пояси, постоли, які були доповненням до одягу. Для їхнього декорування використовували капслі, колосочки, гудзики-"бовтиці", геометричний орнамент.
Дерево, метал, інкрустація, гравірування.
Верховинський р-н.
Порохівниця. ХІХ ст.
Ріг, гравірування.
Верховинський р-н.
Пояси. 1935.
Шкіра, метал, інкрустація, гравірування.
с.Річка Косівського р-ну.
Постоли. 1974.
Шкіра, тиснення, плетіння, аплікація.
с.Космач Косівського р-ну