2. Етнографічні особливості Опілля та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

Опілля (Подільське горбогір'я) − український етнокультурний регіон, західна частина Подільської височини в межах Львівській, Івано-Франківській та Тернопільської областей України. За сучасним адміністративно-територіальним поділом України, до складу Опілля входять населені пункти сучасного Перемишлянського, на північ від Дністра Миколаївського і Жидачівського районів Львівської області, Рогатинського та Галицького районів Івано-Франківської області та поселення на північ від Дністра і на захід від річки Золота Липа Бережанського, Підгаєцького і Монастириського районів Тернопільської області.

В Івано-Франківській області площа Опіл­ля становить 1256 км². Населення − 96,4 тис. осіб, в тому числі міського − 10 тис. осіб, сільського − 86,4 тис. осіб. Ріллі − 94 722 га, лісу − 21 242 га. На одного сільського мешканця припадає 1,3 га ріллі. Міст − 2, селищ − 4, сіл − 137. На 1 км² припа­дає 76,7 осіб. В одному селі в середньому мешкає 631,4 особи. На території Опіл­ля виявлені стоянки мустьєрської доби.

Територія Опілля − розлога степова рів­нина, подекуди погорблена (з переважанням висот 350−400 м.) з акуратно об­робленими полями і затишними селами, що вирізняються своєю мальовничістю, якої їм надають різноманітні сучасні ансамблі будівель, що вдало вписались у місцевий ландшафт. найчастіше опіллями називають лісисті території з великими «вікнами» полів і луків, давно освоєних і заселених людьми.

В першому − початку другого тисячоліть опілянські міста і села постійно руйнувались ордами кочівників. Письмові дже­рела свідчать, що на території сучасного Івано-Франківського Опілля існували такі по­селення, як: Рогатин (1340 р.), Чесники (1368 р.), Любша, Підбір'я, Руда (1375 р.), Обельниця (1379 р.), Журів, Колоколин, Чагрів (1394 р.), Набережна (Библо 1391 р.), та ін. Протягом ХІV−ХVІІІ ст. на території Опілля виникло 134 населених пунктів.

У широкому значенні назву Опілля (слово слов'янського походження) вживали до низки географічних місць і населених пунктів в Білорусі, Польщі, Росії та Україні, де природно поєднувалися безлісі ділянки орних земель разом із залісненими і трав'янистими площами з сірими лісовими ґрунтами і помірно-континентальними кліматичними умовами.

Жителів Опілля називають опілянами. Їх традиційне основне заняття − землеробство. Своєю культурою і побутом опіляни близькі до мешканців Покуття і Поділля. Їжа також досить близька до покутської.

Цікаве Опіл­ля своїм одягом. Опільський комплекс вбрання виявляє ознаки переходового типу між галицьким на півночі, бойківським на півдні та лемківським на заході. Сорочки вишиванки опільських жінок були переважно уставковими, з «крискою» (невеликим стоячим комірцем) або невеликим виложистим коміром, які здебільшого оздоблювали вишивкою.

Призбираний низ рукава викінчували манжетом. Майже всю площу високої уставки оздоблювали густою геометризованою вишивкою, яка композиційно складалася з трьох орнаментальних частин. Відмінною ознакою вишиванок був композиційний прийом оконтурювання рослинною орнаментальною смугою кольорових мережаних швів, які поєднували уставку зі станом та рукавом. Виділявся також і орнаментальний прийом викінчення манжетів. На відміну від галицьких опільські жіночі вишиті сорочки оздоблювали на грудях довгою, майже до пояса, вишитою орнаментальною смугою.

Чоловічі вишиванки сорочки були переважно уставкового типу, довгими (до колін і навіть нижче), і носились, як правило, навипуск. Їх вишивали переважно на обшивці, комірі, уставках та по низу.

Вишиті Чоловічі сорочки Опілля були позначені своєрідними прийомами оздоблення. Смугасту орнаментальну композицію на вишиванках − «уставки» виконували переважно чорними нитками з делікатним доповненням тоненьких смужок червоного кольору.

У жінок побутували чорні, темно-червоні (вишневі), або оксамитові безрукавки і спідниці, вишиті низинкою рослинним орнаментом, а в останні роки − бі­сером. Поверх спідниці жінки одягали фартухи-запаски, зшиті з двох частин домотканого полотна, з'єднані між собою вертикальним мережаним швом. У західних районах Опілля ці запаски були білого кольору, як у галицькому вбранні, а в центрально-південних − поперечно-смугастими, з дрібноузорною орнаментикою насиченого вишнево-червоно-чорного кольору. Крім того, в опільському вбранні та вишиванці побутували запаски, що шилися з фабричної одноколірної чи квітчастої вовни у вигляді одного полотнища, яке призбирували («морщили»).

Лайбики − прямоспинні короткі до лінії талії жіночі безрукавки − в центральних районах Опілля шили з битого білого сукна. Шийний викотнакладні маленькі кишеньки та край лайбика оконтурювали темним сукном га оформляли по контуру смугою квіткового орнаменту, вишитого кольоровими вовняними нитками − волочками.

Крім того, були в ужитку й довгі безрукавки з овечого хутра, з круглим смушковим виложистим коміром, поли яких лише прилягали одна до одної, скріплюючись гачками. Чоловічі камізельки на вишиванки шили переважно з купованої тканини темних кольорів, на підкладці, довжиною трохи нижче пояса, із застібкою на ґудзики по центру грудей. Верхнім плечовим одягом як жінок, так і чоловіків Опілля були свити: прямоспинні, з вшитими по боках клинами та невеликими розрізами у долішній частині, і приталені сіряки, з відрізною спинкою та двома вставними від лінії талії клинами, які поширювали свиту донизу. Хоча в різних районах Опілля побутували свити різних кольорів (брунатні, темно-сірі), пріоритетним був білий колір.

Чоловіки також носили капоту − довгополий кольоровий, переважно синій, верхній одяг типу довгої свити з високим коміром-стійкою і вилогами, які обкладали кольоровим сукном, та прямими рукавами з манжетами. Комір, вилоги, краї піл та долішню частину капоти оздоблювали кольоровими кантами. Капоту підперезували тканим поясом. Чоловіки носили кожухи з виложистим хутряним коміром і відворотами на рукавах, вишитими квітковим мотивом з кольорових «волічок».

Шию жінки та дівчата прикрашали червоним кораловим намистом, склянчиною − скляним намистом, або блискавками − скляними блискучими коралями сріблястого й золотистого кольорів.

Волосся, розділене прямим проділом на дві частини, дівчата заплітали в одну косу, яку викінчували звисаючим бантом із кольорової, переважно червоної, стрічки.

Як і скрізь на Україні, опільські дівчата прикрашали голову вінками з живих квітів, які накладали поверх обв'язаної навкруги голови м'якої вишитої квітами стрічки − галунки. Позаду до вінка чіпляли різнокольорові стрічки, які спускали по спині.

Також дівчата завивали голову хусткою, складеною по діагоналі у вигляді смуги, залишаючи традиційно відкритим тім'я голови. Один кінець хустки спускали по спині, а другий на ліве плече. Відкрите волосся прикрашали косицею з упліток і стрічок, яку укладали впоперек від однієї до іншої скроні. Головними уборами опільських жінок були і намітки та обруси. Намітки пов'язували по очіпку по-різному: обрамляли кінцями обличчя; закидали один кінець наперед через праве плече (другий звисав за спиною); обидва кінці утворювали на спині «цибу» − петлю, яка сягала пояса.

Одним кінцем обрусу − досить широкого та довгого шматка білого тонкого полотна − жінки обвивали голову в очіпку, обрамляючи обличчя Своєрідністю вирізнялися способи комбінованого пов'язування намітки і хустки.

Опілянська наречена 2005 р. Газдиня 2006 р.

В якості головних чоловічих уборів побутували шапки з овечого хутра, фетрові та солом'яні капелюхи. Чоловічі шапки мали циліндричну форму з квадратним або круглим верхом, що виступав над тулією як дашок. Також з овечого хутра шили чоловічі шапки у вигляді високого конуса або у вигляді циліндра − високого, з розрізом у верхній частині, чи невисокого, розширеного догори.

Взувалися опіляни у шкіряні ходаки, більш заможні − у чорні гостроносі чоботи, а деякі із заможних жінок навіть у туфлі.