5. Принципи ергономіки робочого часу.

Раціональний, фізіологічно обґрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:

● запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;

● сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни;

● забезпечувати високу продуктивність праці;

● сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.

Ефективність режиму праці і відпочинку оцінюється критеріями працездатності і функціонального стану працівників, економічними, гігієнічними і соціальними критеріями.

Працездатність і функціональний стан працівника характеризуються системою фізіологічних і психологічних показників, а також тривалістю і співвідношенням періодів спрацювання, стійкої працездатності і втоми; стійкістю фізіологічних функцій протягом робочого дня; часом відновлення функціональних показників по закінченню роботи.

Економічні критерії представлені показниками погодинного виробітку, затратами часу на одиницю продукції, якістю продукції тощо.

Гігієнічні критерії виявляються в показниках захворюваності і виробничого травматизму працівників.

Соціальні критерії — в задоволенні (чи незадоволенні) працівників режимом праці і відпочинку; чисельності працівників, які скаржаться на швидкий розвиток втоми або перевтому.

Численними дослідженнями фізіологів встановлено певні фізіологічні закономірності, які покладені в основу розробки режимів праці і відпочинку. Ці закономірності зводяться ось до чого:

● час роботи залежить від її інтенсивності: чим важча робота, чим вищий її темп, тим менша допустима щільність робочого часу. Збільшення енергозатрат у 2 рази скорочує робочий час у 4 рази;

● допустимий час роботи обернено пропорційний допустимій частоті пульсу. При робочій частоті пульсу 100 ударів/хв тривалість робочого часу становить 8 год., а при частоті пульсу 150 ударів/хв — лише 2 год.;

● чим вища фізична працездатність людини, тим вищі допустимі величини темпу роботи, щільності робочого часу і приросту робочого пульсу;

● відносний час відпочинку на одиницю часу роботи тим більший, чим вищий темп роботи і чим менший невикористаний резерв підвищення темпу роботи;

● скорочення періодів роботи зменшує допустиму величину часу на відновлення працездатності;

● відпочинок працюючим м’язам і нервовим центрам в окремі мікроперіоди роботи забезпечується за рахунок мікропауз, які мимовільно виникають між операціями і рухами в зв’язку з необхідністю переключення процесів збудження і гальмування в нервовій системі. Тривалість їх становить всього декілька секунд, але залежно від темпу роботи вони можуть становити до 10% робочого часу;

● сумарне відновлення функцій тим більше, чим більша кількість періодів відпочинку (при незмінній тривалості відпочинку);

● різні умови і різні види праці викликають приблизно однакові зміни працездатності.

Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок

Регламентовані перерви на відпочинок — це перерви за рахунок робочого часу, які встановлюються в певні відрізки зміни і передбачають припинення роботи або підміну працівника. Проектування регламентованих перерв на відпочинок передбачає вирішення таких проблем:

● встановлення загального часу на регламентовані перерви;

● обґрунтування тривалості однієї перерви;

● розподіл перерв протягом робочої зміни.

При встановленні загального часу на регламентовані перерви реалізується декілька методичних підходів.

Ефективність регламентованих перерв на відпочинок залежить не тільки від їх точного дотримання, а й від умов, у яких відпочивають працівники. В приміщеннях для відпочинку необхідно підтримувати оптимальну температуру і освітлення, забезпечити їх вентиляцію та ізоляцію від генераторів шуму і вібрації. Наукою доведено, що відновлення фізіологічних функцій при нормальній температурі повітря (20 °С) відбувається у 2,5 рази швидше, ніж при температурі 32 °С; нормалізація пульсу у робітників під час відпочинку при температурі 19 °С відбувається у 3 рази швидше, ніж при температурі 32 °С. Якщо у виробничих приміщеннях нормальні умови праці, то відпочинок робітників може бути організований безпосередньо на робочих місцях. У цих випадках необхідно одночасно зупинити все обладнання і відкрити фрамуги. Крім того, в цехах повинні бути питтєві автомати, крани з гарячою і холодною водою, елементи озеленіння.

Ефективність відпочинку великою мірою залежить і від його змісту. За змістом відпочинок може бути пасивним і активним.

Пасивний відпочинок в позі сидячи або лежачи застосовується при важких фізичних роботах, а також роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями або позою стоячи. Однак після пасивного відпочинку спостерігається дещо сповільнене впрацювання.

Більш ефективним є активний відпочинок, в основі якого лежить феномен Сєченова. Він забезпечує більш швидке відновлення працездатності. В процесі активного відпочинку навантаження з втомлених нервових центрів і органів переключається на бездіяльні або менш завантажені під час роботи. Активний відпочинок забезпечується:

— зміною форм діяльності;

— впровадженням виробничої гімнастики.

В основному зміна форм діяльності передбачає чергування:

● основних і допоміжних робіт;

● робіт різної складності і рівня монотонності;

● фізичної і розумової праці;

● більш інтенсивної роботи з менш інтенсивною;

● робіт, пов’язаних з навантаженнями на різні аналізатори і м’язові групи;

● робіт, які відрізняються характером робочої пози.

Періодичність зміни форм діяльності залежить від конкретного змісту праці. Так, при виконанні дуже простих, короткотривалих операцій необхідно два рази протягом робочого дня змінювати операції — на третій і шостій годинах роботи. При виконанні робіт, які вимагають тривалого впрацювання, заміна їх іншими видами праці здійснюється через тиждень, або більш тривалі проміжки часу.

Раціоналізація тижневих режимів праці і відпочинку значною мірою пов’язана з вирішенням питання змінності, організацією багатозмінної роботи і впровадженням відповідних графіків. Особливі труднощі виникають при організації нічних змін, оскільки працівники, зайняті в нічний час, недосипають, страдають від безсоння. Тому основними завданнями при розробці графіків змінності є:

● скорочення кількості нічних змін;

● зменшення чисельності працівників, які зайняті в нічних змінах;

● обмеження загальної тривалості роботи в нічний час;

● створення умов для нормальної роботи і відпочинку в нічну зміну.

Основні вимоги до проектування тижневого режиму праці і відпочинку зводяться:

● до дотримання встановленої законодавством тривалості часу роботи і відпочинку;

● забезпечення нормального ходу технологічних (виробничих) процесів;

● фізіологічно обґрунтованої і організаційно доцільної тривалості та черговості обідніх перерв;

● максимального скорочення кількості нічних змін;

● збільшення і раціонального використання позаробочого часу.