2. Поняття, види міжнародного фондового ринку та сучасні тенденції щодо його розвитку.
Міжнародний фондовий ринок – це сукупність економічних відносин між учасниками ринку з приводу емісії, обліку, обігу та погашення цінних паперів та їх похідних за межами національного ринку.
Можна виділити три основні функції міжнародного фондового ринку:
- мобілізаційну, яка полягає в мобілізації вільних грошових коштів інвесторів для цілей організації і розширення масштабів діяльності господарюючих суб'єктів . Емісія цінних паперів є найважливішою функцією процесу залучення капіталу ;
- розподільну, яка полягає в русі вільних грошових коштів. Таким чином здійснюється перелив капіталу від однієї корпорації до іншої , між галузями , між країнами в пошуках кращих вкладень;
- інформаційну , яка повідомляє інвесторам про ситуацію на фондовому ринку і дає їм орієнтири для розміщення своїх капіталів.
Фактори, що впливають на рівень розвитку світових фондових ринків:
1. Тип економічного та політичного устрою. Визначає ступінь централізації прийняття рішень і, відповідно, умови для розвитку фінансового ринку.
2. Особливості національного законодавства. Так, наприклад, у США нормативними актами обмежені інвестиційні функції комерційних банків (закон Гласса-Стігала 1933 р.), що сприяло формуванню фондової біржі як головної установи, де відбуваються операції з купівлі-продажу цінних паперів, також розвитку фондового ринку сприяють чітко прописані норми, які захищають права акціонерів, правила розкриття інформації на фондовому ринку. В межах цього чинника також можна виділити рівень виконання норм законодавства. Так, у країнах з високим рівнем корумпованості економіки, незважаючи на прийняття нормативних актів, які регулюють захист прав акціонерів, відкриття інформації емітентами та інші положення, рівень їх виконання є низьким, що створює бар'єри для зростання рівня інвестиційної активності.
3. Шлях розвитку інституційної структури фінансового ринку, тобто структури фінансових інститутів, які складаються із правил, норм, стереотипів, традицій, установ та інших соціальних утворень в їх співвідношенні із суттю та загальним естетичним планом побудови цілісної соціальної системи. Так, наприклад, грошово-кредитні системи розвинених країн – США, Великої Британії, Німеччини, Франції розвивались еволюційним шляхом і дали світу основні фінансові інститути, які згодом почали створювати країни, що розвиваються. Саме тут був створений центральний банк як головний регулюючий орган банківського сектору, визначена необхідність присвоєння йому незалежного статусу, розроблені методи боротьби з інфляцією, створена фондова біржа у її сучасному розумінні, визначена інформаційна ефективність фондового ринку, розвивались інструменти для залучення фінансових ресурсів у реальний сектор економіки тощо. Країнами, що розвиваються, а особливо країнами з транзитивною економікою були штучно створені або реорганізовані фінансові інститути (комерційні та центральні банки, фондові біржі, комерційні страхові компанії, інші фінансові інститути). Інтенсивність сучасних глобалізаційних процесів не дає можливості будувати власні грошово-кредитні системи, оскільки фінансові інститути розвинених країн вже пройшли всі можливі тести на ефективність у своєму розвитку, діяльність фінансових установ регулюється міжнародними регулюючими організаціями, встановлюються необхідні норми, стандарти. Інституційна архітектоніка певної країни відбиває рівень довіри економічних агентів до того або іншого типу фінансової установи.
4. Структура власності. В країнах, де переважають власники зі значним капіталом, не можуть бути створені ефективні умови для розвитку ринків цінних паперів. У такому випадку рух фінансових ресурсів на фондових ринках є спрощеним, інформація закритою, переважає позабіржовий ринок цінних паперів. І навпаки, чим дрібнішими є власники національних підприємств, тим складнішим є механізм перепливу капіталу, частота та обсяги здійснюваних операцій, що сприяє створенню технічно обладнаної, фондової біржі, розвитку різних видів фінансових інструментів.
5. Рівень економічного розвитку. Цілком зрозуміло, що чим вищим є рівень розвитку країни, тим ефективнішим є фінансовий ринок в цілому. Також важливою є спеціалізація країни. Якщо країна має високий рівень спеціалізації економіки (країни ОПЕК), то складно говорити про ефективність перерозподільчих процесів.
6. Також виділяють фінансову глибину макроекономіки. Це поняття було введене Світовим банком наприкінці 80-х років ХХ століття і означає насиченість національної економіки фінансовими коштами.
7. Залежність від капіталу іноземних інвесторів. Так, якщо в структурі капіталу, що циркулює на фондовому ринку, переважають іноземні інвестиції, то у випадку виникнення кризових явищ неминучим буде падіння фондового ринку.
Всі перелічені чинники зумовлюють нерівномірність розвитку фондових ринків світу. Безумовно, перше місце посідає рівень економічного розвитку, фінансова глибина економіки, однак і інші чинники мають високе значення, що ми і спостерігаємо на прикладі Японії. Так, незважаючи на високий рівень розвитку економіки цієї країни, спеціалізацію на фінансуванні інновацій, фінансові потоки фондового ринку є значно меншими порівняно з банківським сектором.
Структура сучасного міжнародного фондового ринку представлена на рис. 2.
Рисунок 2 – Структура міжнародного фондового ринку
Емісія цінних паперів – визначена послідовність дій емітента з розміщення емісійних цінних паперів.
Етапи емісії цінних паперів:
ухвалення рішення про розміщення емісійних цінних паперів;
затвердження рішення про випуск емісійних цінних паперів;
державну реєстрацію випуску емісійних цінних паперів;
розміщення емісійних цінних паперів (тобто передачу цінних паперів первинним власникам);
державну реєстрацію звіту про підсумки випуску емісійних цінних паперів або представлення в реєструючий орган повідомлення про підсумки випуску емісійних цінних паперів.
Банк міжнародних розрахунків (БМР) розрізняє такі види емісій цінних паперів на міжнародному ринку:
емісія цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;
емісія цінних паперів резидентами в іноземній валюті;
емісія цінних паперів резидентами в національній валюті, призначених для продажу іноземним інвесторам.
Цілі емісії цінних паперів:
Формування первинного статутного капіталу при заснуванні акціонерного товариства;
Зміна величини статутного капіталу акціонерного товариства;
Консолідація або дроблення раніше випущених цінних паперів;
Реорганізація акціонерного товариства або інших форм юридичних осіб (при перетворенні в акціонерне товариство);
Зміна обсягу прав, що надаються раніше випущеними цінними паперами господарського товариства;
Поповнення власного капіталу (залучення непозикових інвестицій);
Залучення позикових інвестицій.
Випуск і розміщення цінних паперів на міжнародному фондовому ринку дає можливість:
Отримати позику на тривалий термін (до декількох десятиліть, наприклад, облігації), тобто вкладання в інструменти позики.
Безстрокового користування фінансовими ресурсами (акції), тобто вкладання в інструменти власності (титули власності).
Знизити фінансовий ризик, тобто інвестувати в інструменти торгівлі фінансовим ризиком (фінансові деривативи).
Мати доступ до більш дешевого капіталу, ніж на національному фондовому ринку.
Задовольнити вимоги відносно необхідної кількості отриманого капіталу (світовий фондовий ринок на відміну від національного, має більші можливості надання капіталу).
Становлення світового фондового ринку
Перший етап охоплює період 1860-1914 рр. На цьому етапі бурхливо розвиваються національні фондові ринки, поширюється міжнародне переміщення капіталів, починає формуватися глобальний ринок капіталів. На формування світового фондового ринку в цей час вплинули такі чинники:
- зміна структури і складу позичальників на ринку капіталу. У 1870 р. на світовому ринку 60 % іноземних запозичень припадало на урядові позики, а в 1914 р. – менше 30 %. Зростає роль приватних позик (збільшується емісія корпораціями акцій та облігацій);
- виробничий характер переважної частини запозичень (капітал для виробництва);
- переважно довгостроковий характер здійснюваних запозичень;
- зростання взаємодії учасників фондового ринку;
- впровадження новітніх засобів комунікації і зв'язку;
- становлення фондових бірж як ключового елемента світового ринку капіталів.
Другий етап охоплює період 1920-1945 р. На цьому етапі починається розпад світового фондового ринку і зникнення умов забезпечення розвитку світового ринку капіталів у довоєнний час.
Після Першої світової війни змінюється розстановка сил на світовому ринку капіталів. Країни Західної Європи перетворюються з експортерів на імпортерів капіталу. Головним кредитором на світовому ринку капіталів стають США. Однак наприкінці 20-х років експорт капіталу зі США у зв'язку з економічним піднесенням уповільнився. На фондовому ринку США спостерігається суттєве пожвавлення. Американські банки втрачають інтерес до західноєвропейського ринку. Потік приватного капіталу спрямовується на американський ринок, що погіршило фінансовий стан (аж до банкрутства) західноєвропейських банків, залучених до міжнародних операцій. Внаслідок цього американські банки зіткнулись із серйозними фінансовими труднощами, оскільки вони позбавилися стабільних джерел надходження коштів на погашення раніше наданих кредитів західноєвропейським банкам.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. і введення валютних обмежень з поточних і капітальних операцій на початку Другої світової війни призвели до дезінтеграції світового фондового ринку.
Третій етап охоплює період 1945-1972 рр.
Розвиток валютних і фінансових відносин визначила Бреттон-Вудська угода 1944 р. Міжнародний рух капіталу в перші повоєнні роки здійснювався переважно за державними каналами, а переміщення приватного капіталу жорстко регулювався державою. Через жорсткі валютні обмеження міжнародна діяльність національних ринків капіталів практично була відсутньою. Формування світового ринку капіталів пішло шляхом розвитку євровалютного ринку, ринку єврооблігацій.
Світовий фондовий ринок на цьому етапі був представлений двома рівнями:
1) на верхньому рівні функціонував облігаційний ринок;
2) на нижньому діяли замкнуті, відособлені національні ринки, на яких операції з цінними паперами жорстко регулювалися з боку національних органів.
Однак ступінь «прозорості» кордонів між світовими і національними фондовими ринками поступово підвищується, що свідчить про прояв глобалізації ринку капіталів.
Четвертий етап охоплює період з 1973 р. і понині. У цей період відбуваються радикальні перетворення національних фондових ринків розвинутих країн. Спостерігається стрімкий розвиток:
1) ринку банківських послуг;
2) ринку державних запозичень;
3) ринку корпоративних цінних паперів.
Фактично йдеться про «фінансову революцію», складовою частиною якої стали:
1) дерегуляція фінансових операцій усередині країни;
2) лібералізація національних режимів у частині руху довгострокових капіталів;
3) формування активної ринкової грошово-кредитної політики.
Політика дерегулювання і лібералізації створила умови для інтеграції національних фондових ринків, розширення масштабів операцій на них і переливання приватних капіталів між країнами. Створився тісний взаємозв'язок між світовими фондовими ринками провідних країн.
Змінюється модель проведення фінансових операцій: банки втрачають свою роль головних фінансових посередників, поступаючись місцем фондовому ринку.
Сучасний стан світового фондового ринку характеризується кількісною оцінкою його обсягу, динамікою та структурою різних видів цінних паперів.
Загальний обсяг світового фондового ринку становить майже 70 трлн дол. США. При цьому 42 % припадає на ринок акцій і 58 % – на боргові зобов'язання. Половина всього світового ринку за акціями і зобов'язаннями припадає на США. Обороти на ринку акцій становлять 800 млрд дол. на день, а на ринку облігацій – 950 млрд дол. Співвідношення між обсягами ринків акцій та облігацій у цілому відображають ситуацію на ринках розвинутих країн завдяки їхньому абсолютному домінуванню на світовому фондовому ринку. За окремими державам ці пропорції можуть значно відрізнятися. Так, у країнах Східної Азії більша частина ринку припадає на акції, а в державах Латинської Америки – на боргові папери.
Основні тенденції сучасного розвитку світових фондових ринків:
1. зростання валютного чинника в операціях світових фондових ринків. Нестабільність валютних курсів істотно впливають на рух фінансових потоків між ринками розвинутих країн;
2. посилення взаємозалежності національних фондових ринків. Це проявляється насамперед у практично синхронному підвищенні або падінні курсів цінних паперів на національних ринках капіталів різних країн;
3. зростання амплітуди коливань курсів цінних паперів. Синхронне коливання руху котировок цінних паперів на національних ринках створює умови для збільшення масштабів їхніх коливань і тривалості циклів руху курсів;
4. посилення впливу ринку капіталів на економіку. Висока кон'юнктура на фондових ринках розвинутих країн сприяє підтриманню високої ділової активності в західних країнах, у стимулюванні науково-технічного прогресу, модернізації виробництва, концентрації капіталу. Наприклад, у США 60 % загального обсягу щорічних інвестицій в економіку припадає на компанії, які пов'язані з новітніми технологіями;
5. зміна інфраструктури фондового ринку. Застосування комп'ютерних телекомунікаційних технологій загострює конкурентну боротьбу всіх інфраструктурних елементів фондового ринку і його учасників, змушує їх удосконалюватися технічно, організаційно і технологічно. Насамперед, змінюється організація діяльності фондових бірж, вони розширюють спектр фінансових послуг, формують біржові альянси і союзи;
6. уніфікація нормативної бази регулювання операцій на фондових ринках. Законодавчі норми регулювання операцій на фондовому ринку, які приймаються практично одночасно у США, Західній Європі та Японії, мають подібний зміст. Вони стосуються вимог у сфері фінансової звітності корпорацій, інсайдерської торгівлі, діяльності аналітичних та консультаційних служб, рейтингових компаній тощо;
7. розвиток інфраструктури транскордонних операцій з фінансовими інструментами. Так, на світовому валютному ринку в 2002 р. почала діяти Система безперервних розрахунків. Вона дає можливість знизити термін від моменту укладання угоди до остаточного розрахунку з 2-3 днів до декількох годин. Через усе це можна суттєво знизити витрати операцій та мінімізувати ризики завдяки прискоренню розрахунків.
Рівень розвитку та роль фондового ринку в різних країнах неоднакові. Це зумовлено відмінностями в структурі власності на акціонерний капітал та в системі контролю над компаніями. Фондовий ринок найбільш розвинутий у країнах, де існує «аутсайдерська» модель контролю над капіталом (у США, Великій Британії та інших англосаксонських країнах). Для цієї моделі характерні такі риси:
1) капітал акціонерних компаній належить до широкої групи індивідуальних та інституціональних власників;
2) існують ефективні механізми захисту прав інвесторів та система розкриття інформації. Якщо менеджмент компанії працює неефективно, то власники реалізують свої цінні папери, і внаслідок великої розпорошеності капіталу компанія може стати об'єктом недружнього поглинання;
3) визначена відособленість менеджменту компанії від акціонерів за рахунок того, що акціонерна власність розпорошена між великою кількістю власників, яким важко координувати свої дії.
Для країн Європи, Японії, країн, що розвиваються, характерна «інсайдерська» модель контролю над капіталом. Ця модель характеризується такими рисами:
1) власність на акції сконцентрована у великих пакетах;
2) поширення перехресного володіння паперами (ми акціонери у вас, а ви акціонери у нас);
3) фондовий ринок менш розвинутий, ніж «аутсайдерська» модель. Його обсяг менший більш низької капіталізації компаній та меншої кількості паперів, що обертаються на ринку;
4) великі акціонери мають можливість ефективно функціонувати один з одним для контролю над менеджментом компанії;
5) інтереси дрібних акціонерів захищені гірше;
6) недружнє поглинання здійснити практично неможливо.
Аутсайдерська модель вважається більш сучасною та гнучкою, краще реагує на зміни ринкового середовища. Основна функція фондового ринку полягає в перерозподілі грошових коштів. У країнах з інсайдерською моделлю роль фондового ринку в перерозподілі вільних грошових коштів порівняно менша, ніж при аутсайдерській, оскільки в цих країнах економічні суб'єкти віддають перевагу банківському кредитуванню.
Таким чином, міжнародний фондовий ринок почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу, насамперед з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Формування цього ринку було прискорено рядом факторів:
сучасною науково-технічною революцією, яка спричинила появу проектів, реалізація котрих потребувала використання капіталу різних країн;
розвитком інтеграційних процесів;
певною стійкістю валютних курсів;
використанням спільних багатонаціональних валют;
успіхами у розбудові банківської та біржової справи.
За високих темпів економічного піднесення багатьох промислово розвинутих країн світу традиційні джерела фінансування вже не повною мірою задовольняють потреби великих корпорацій та держав у капіталі. Тому вони не обмежуються послугами національних банківських систем і, покладаючись на свій кредитний рейтинг, залучають дешеві фінансові ресурси шляхом емісії цінних паперів. Зростання попиту з боку емітентів, збільшення пропозиції в результаті інтеграції національних ринків, конкуренція, як наслідок відкритості та глобалізації економіки призводить до зменшення ролі банківського сектору як механізму перерозподілу фінансових ресурсів на національному та міжнародному рівнях і до одночасного посилення інвестиційної та позичкової діяльності на міжнародному фондовому ринку.
Класифікація міжнародних фінансових ринків