5. Основні концепції походження українського народу

Важливою науковою проблемою історії як України, так і Росії до цього часу залишається питання історичної та етнічної спадщини Київської Русі. З нею тісно пов'язана і проблема генезису українського народу. Серед багатьох точок зору, висловлених з цього приводу вченими, простежуються три основні підходи: 1. Російський, великодержавно-шовіністичний. Його основи заклав автор «Київського Синопсису» І. Гізель. Він стверджував, що не було ніякого українського народу, а завжди був єдиний руський народ. Ці ідеї знайшли подальший розвиток у працях російських дворянських істориків В. Татищева, М. Щербатова, М. Карамзіна, С Соловйова. Історія Київської Русі трактувалась ними як початковий етап історії Росії. Російський історик М. Погодін стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Він навіть не помічав і не хотів помічати існування окремого українського народу. Таким чином, згідно з цією концепцією заперечувалась приналежність Київської Русі до історії України і применшувався вклад українського народу в розвиток світової цивілізації. 2. Визнання спільного етногенезу всіх трьох східно слов'янських народів. Ця концепція найчіткіше викладена в «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією» (1954), де відзначається, що російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня — давньоруської народності. Ця народність і створила давньоруську державу — Київську Русь. За цією теорією українці як нація почали формуватися лише з XIV ст. 3. Автохтонно-автономістичний підхід. Суть його полягає в тому, що український народ — автохтон, тобто такий, що з самого початку свого виникнення проживає на тій території, що й нині. Корені його сягають сивої давнини, починаючи з трипільської культури (IV—IIIтис. до н.е.), яка була, можливо, першоосновою індоєвропейських народів, у тому числі й слов'янських. Цієї думки дотримувались історики М. Маркевич, М. Костомаров, В. Антонович. Остаточно сформулював систему історичних поглядів на етнічну спадщину Давньоруської держави, зв'язки між російським та українським народами М. Грушевський. Він заперечував, що історія українського народу починається з XIV—XV ст., яка до того була загальноруська. Першим в історіографії Грушевський бачив український народ цілком сформованим ще в часи формування Київської Русі, тобто в IX ст. В «Ілюстрованій історії України» Грушевський простежує родовід української народності з перших століть нашої ери. М. Грушевський наголошував, що прямими спадкоємцями політичної і культурної традиції Києва були Галицьке та Волинське князівства. Інший український історик С. Томашівський назвав Галицько-Волинське князівство безперечно українською державою, оскільки в XIII ст. в апогеї своєї могутності ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, що проживало в межах сучасних кордонів України.

У Київській Русі одночасно відбувався процес етногенезу трьох братніх народів

— українців (на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Волинської, Галицької земель),

- росіян (Володимиро-Суздальська, Новгородська, Псковська, Смоленська, Рязанська землі),

- білорусів (Полоцька, Мінська, Туровська землі).

Водночас, слід зазначити, що українці мають все ж таки більше підстав претендувати на історичну спадщину Київської Русі. Адже головний осередок цієї держави фактично сформувався на території сучасної України, а її основою стало Середнє Подніпров'я з Києвом, який був центром об'єднання слов'янських племен і столицею держави.

(д.з. підготувати таблицю

«Найголовніші відмінності між основними князівствами Київської Русі»)

Назва	Політична організація	Економіка	Культура
Новгородське
Галицьке
Суздальське