4. Проблеми і перспективи діяльності інтеграційного об’єднання снд

Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського домінування вважають, що без військово-політичної присутності РФ у нових незалежних державах тут неодмінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Та практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої РФ. Грузія висловлює незадоволення поведінкою РФ в Абхазії. Азербайджан аналогічно незадоволений російською підтримкою вірменської сторони. Україна могла опинитися перед загрозою масштабного конфлікту в Криму, інспірованого з боку РФ. Чеченський конфлікт виник саме внаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Теза про необхідність російської військової присутності в країнах СНД не витримує критики й відповідає скоріше геополітичним амбіціям Москви, ніж інтересам воєнної безпеки інших країн Співдружності.  Сім років існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами близько 800 документів фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливали на розвиток економіки країн СНД. Якщо і виникали деякі елементи інтеграції, то це робилося за рахунок двосторонніх угод. Обсяги торгівлі осьової країни СНД - РФ з іншими членами Співдружності в 2,5 разу менші, ніж з іншими країнами світу. Замість проголошеного економічного зростання, РФ сповзає у все глибшу соціально-економічну кризу.  Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації виключно російських інтересів . Пануючи в робочих органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густо суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в СНД аж ніяк не сприяло розгортанню того потенціалу співробітництва, який планувався спочатку. Це, зрозуміло, викликало певну занепокоєність і опір з боку нових незалежних держав, які стрімкими темпами розбудовували власні державницькі структури і поглиблювали власне розуміння своїх національних інтересів.  У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі, в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі, Митний союз 4-х, центральноазійський економічний союз, ГУАМ тощо). Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.  Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:  1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.  2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону "легітимних" життєво важливих її інтересів.  3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.  4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).  5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок. 

Політика РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами. Первісно сформована як об'єднання незалежних держав Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні домовленості, Москва стала центром функціонування СНД. Всі ключові комітети і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним прикладом "рівності по-російськи", що панує в СНД. Настирливі спроби РФ закріпити статус СНД в ООН потенційно можуть бути використані для вимог фінансової підтримки й санкціонування її військових операцій під виглядом миротворчої діяльності, перетворення Співдружності в потужне знаряддя просування російських інтересів на всьому геополітичному просторі колишнього СРСР і за його межами.  Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. "Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД", в якому весь пострадянський простір проголошено "насамперед зоною інтересів РФ". Розвинула цю стратегію Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді "Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?", яка стверджувала, що "об'єктивні" реінтеграційні процеси з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД "нової економічної, оборонної зони" за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з формуванням "спільної оборонної зони", об'єднаним командуванням і військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка "є загрозою всьому людству".  Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами - членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широко декларується в документі, означає розмивання суверенітету країн - членів СНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродження централізованої наддержави.  Довгострокова стратегія РФ має включати: · реформу геополітичних пріоритетів і механізму зовнішньої політики РФ з метою посилення її домінування і впливу в кожній країні СНД;  · перенесення акценту в діяльності СНД з підписання угод на розроблення проектів зв'язків у політичній, соціальній та економічній сферах. Створення фінансово-промислових груп, митних союзів, бірж, спільних банків і кредитних спілок з метою входження і домінування там РФ. Особливу роль при цьому має відігравати російська мова і російська культурна й інформаційна експансія;  · формування широкої мережі формальних і неформальних контактів з економічними і культурними елітами СНД з метою створення умов для поширення й імплементації "зсередини" даної стратегії.  Аналогічні рекомендації даються і в іншій доповіді Ради з оборонної та зовнішньої політики РФ "СНД: початок чи кінець історії?" (1997), де зазначено: "Треба визнати, що без жорсткої терапії російсько-ук раїнські відносини не одужають. Хоча розпад України - проблемний для РФ варіант, проте краще сприяти йому, ніж терпіти постійний виклик України й ерозію наших зусиль у близькому зарубіжжі." 

Висновки

Інтеграційні процеси набирають сьогодні чинності в багатьох регіонах світу. До все більш високого ступеня інтеграції йде Європейський Союз; розширюється вглиб і вшир кооперація і співробітництво в Південно-Східній Азії (АСЕАН). Не минув цей процес і Північну Америку (НАФТА). І навіть на просторах само-дезінтегрувати СРСР йде пошук нових можливих форм інтеграції. Втім, поки що без належних успіхів.  Співдружність створювалося як засіб подолання розпаду СРСР і встановлення нової системи зв'язків між його колишніми частинами. Перед СНД ставилося завдання зберегти життєво важливі елементи інфраструктури, відвести від нових держав найнебезпечніші військово-політичні загрози і по можливості зменшити втрати від розриву єдиного господарського механізму. У таких умовах виникла угрупування не могла не стати інтеграцією державного типу, розрахованої на централізовану, планову економіку і трансграничні зв'язку на макро-, а не на мікрорівні.  Діюча в СНД модель інтеграції розрахована на взаємодію держав, а не ринків, і тому в міру розвитку останніх вона буде давати все більше збоїв. Одного разу вони можуть призвести до руйнування всієї конструкції.  СНД будувалося як регіональний союз державного типу, розрахований на централізовану економіку і трансграничні зв'язку на макро-, а не на мікрорівні. Якщо інститути Співдружності не почнуть відштовхуватися від інтересів бізнесу країн-учасниць, воно приречене на розпад  Зараз Співдружність складається з країн, які все більше виявляються в різних геополоітческіх ситуаціях. Політичні вектори середньоазіатських республік слабо взаємодіють з європейським сектором СНД. Мабуть, єдине, що об'єднує сьогодні в політичному плані країни Співдружності - це боротьба із загрозою міжнародного тероризму, все інше - в основному розмови.  Дійсна інтеграція країн СНД може здійснитися тільки на основі протидії невигадані загрозам і спільного поліпшення загального добробуту. У цьому плані більш життєздатним представляється союз країн-членів Договору про колективну безпеку.  Ймовірно, іншої реальної можливістю для зміцнення СНД може стати створення єдиного економічного співтовариства.  Особливо важливу роль інтеграційні процеси в СНД грають для нашої країни. Саме Росія, і тільки вона, може стати локомотивом інтеграційного процесу в СНД. А для цього їй необхідно звільнитися від хибної дилеми «патерналізм або безвілля» і взяти на себе відповідні політичні та фінансові зобов'язання.  Крім того, освоївши принципи інтеграції в СНД, Росія зможе брати участь у майбутніх інтеграційних процесах, а, сформувавши міждержавні інфраструктури, що забезпечують реалізацію вищезгаданих «чотирьох свобод», - підключатися до світових інфраструктур в таких сферах, як транспорт, енергетика, торгівля, капітали і робоча сила. Таким чином, єдиний шлях інтенсивного розвитку Росії - реальна, інституційно закріплена економічна інтеграція.  Поки ж СНД, на жаль, здебільшого зберігає дезинтегративні природу, а прийняті всередині цього об'єднання правила економічної та політичної житті діють дискримінаційно саме стосовно способу життя і звичок найбільш космополітичною налаштованої і освіченої частини пострадянських працівників і населення в цілому. Таким чином, існування Співдружності мало сприяє на практиці досягнення якогось суспільного блага чи прогресу. До того ж події останніх років взагалі слугували підставою для висновку, що незабаром може відбутися тихе вмирання Співдружності.  Маса людей у ​​країнах Співдружності висловлюють жаль з приводу триваючого розпаду колишніх інтенсивних і різноманітних зв'язків у просторі колишнього СРСР. Відчуття таке, що в разі успіху пострадянської регіональної інтеграції вона отримала б солідну підтримку. Однак ясно, що така підтримка не може поширюватися рівномірно. У багатьох, в силу властивого їм стилю життя, особливостей світогляду або роду занять, інтеграційні ідеї та пропозиції викликають більш або менш бурхливу реакцію відторгнення.  У кінцевому рахунку ідея інтеграції, її різні трактування невіддільні від суджень про напрям, в якому повинні розвиватися соціальні процеси. З точки зору тих, хто є ентузіастом інтеграції, зосередитися на просуванні суспільного прогресу і використовувати структури регіонального управління для вдосконалення якості життя та підвищення загального рівня добробуту всіх мешканців «великого регіону» - це, безумовно, добре. Але є й інша, мінімалістська точка зору, за якою весь зміст прогресу бажано звести до лібералізації і підпорядкування ринковими законами різних сфер соціального існування. Для втілення подібних ідей інтеграція європейського типу зовсім не потрібна і була б надмірна. 

Література

1. Крилатих Е., Строкова О. Регіональні торговельні угоди в рамках СОТ та аграрний ринок СНД / / Світова економіка і міжнародні відносини. 2003, № 3.  2. Шишков Ю.В. Інтеграційні процеси на порозі XXI століття. Чому не інтегруються країни СНД. - М., 2001.  3. Тарасова О.В. Умови розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі / / Електронна публікація http://auditorium.ru/v/ index.php? A = vconf & c = getForm & r = thesisDesc & CounterThesis = 1 & id_thesis = 2138 & PHPSESSID = 9e2cafbc63a95e1a407a053e9d7048be  4. Ланьков А. Чому немає (і не буде) «Східноазіатського співдружності» / / Російський журнал, 19 грудня 2001 року.  5. Нартов Н.А. Геополітика. - М., Юніті, 2003.  6. Мацнев Д. СНД: чи потрібна нова модель / / Державна служба, 2003, № 4. С. 94-98.  7. Змінитися або померти / / Експерт, 18 квітня 2005 р. С. 3-4  8. Мартиросян С. СНД: ностальгічна ілюзія чи реальне співдружність? / / Південний Кавказ: регіональний аналітичний журнал. Електронна публікація http://www.caucasusjournalists.net/item.asp?id=45 

42