1 Відповідальність держави перед громадянином у разі порушення його прав якэелементвзаимоотношения держави і особистості

 

1.1 Сутність взаємовідносини держави і особи

Будь-яке суспільство є свого роду цілісний соціальний організм (систему), який відрізняється тій чи іншій ступенем організованості, врегульованості, упорядкованості громадських відносин.

З цього випливає, що кожного суспільства характерні певна систему управління (соціальна влада) й державного регулювання поведінкою у допомоги певних загальних правил (соціальних норм).

Щойно з'являється суспільство, одразу виникає потреба у управлінні. Кожен окремий член суспільства мав власні інтереси, без узгодження яких суспільство були існувати, оскільки саме інтереси виступають вирішальним особистісним регулятором.

Стосунки між владою, державою його органів прокуратури та особистістю носять складний багатоаспектний характер. Держава, здійснюючиполитическуювласть, у відносинах із своїми громадянами має поважати прав людинииобеспечить пріоритет її загальнолюдських цінностей.

Загальна Декларація правами людини, проголошена Генеральної Асамблеєю ООН у грудні 1948 р., Європейська конвенція про захист людинииосновних свобод, затверджена листопаді 1950 р., ідругиемеждународниедокументи проголосили необхідність забезпечення кожній людині правонажизнь, волю й особисте недоторканність, волю думки, совістіирелигии, декларація про судову захист порушених правий і т.д.

Російської Федерації, як і з країни світу, як найважливішого принципу, визначального правове становище особистості, визнає, щочеловек,его правничий та свободи є вищою цінністю. У ст.2 Конституціїуказано,что визнання, непорушення кордонів і захист права і свободи людини і громадянина -обов'язок держави. Права і свободи росіян визначаютьсмисл,содержание і цілі застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування іобеспечиваютсяправосудием.[1]

У житті держави і можливі й несприятливі ситуації: локальні війни, міжнаціональні конфлікти, екологічнібедствия.Введение в ситуаціях надзвичайного стану на певневремясвязано з впровадження обмежень окремих права і свободи (>например,право на вільний рух, щодо участі в мітингах, ходахидемонстрациях та інших.). Проте ст.56 Конституції РФ забороняє навіть уетихслучаях обмежувати громадян особистий гідність, волю іличнуюнеприкосновенность, свободу економічної діяльності, декларація про житло,насудебную захист своїх права і свободи та інших.

Конституція РФ проголосила народ Росії носієм суверенітету і єдиним джерелом влади Російській Федерації. Але якщо влада належить народові і він виступає носієм суверенітету, тогосударствоне може мати пріоритет з особистості. У його взаємостосунках особою першому плані повинні бути відносини рівності та соціальній справедливості між особистістю й державою, а основним призначенням держави має бути служіння народу, забезпечення добробуту людини її вільний розвиток.

У Російській Федерації принципу рівності держави йличностиустанавливается у цивільному, політичної, економічної ісоциальнойсфере. Обмеження правами людини можлива тільки відповідно до закону івотдельних випадках через суд знову.Исключается встановлення який би не пішли ідеології як загальнодержавної чиобщеобязательной.Конституционно закріплена свобода економічної діяльності, рівноправність форм власності. Економічні відносини держави ічеловекомстроятся на соціальному партнерство.

Взаємини держави і особи повинніпронизиваться принципом соціальну справедливість, що формується з урахуванням нормнравственностии права, втілює у собі принципи основі моралі й правничий та ємериломповедения покупців, безліч колективів, і навіть основою державної влади і громадської оцінки діянь П.Лазаренка та інших соціальних явищ з місцязрениясоответствия їхнім особистим інтересам народу.