Причини вимирання

Еволюційний консерватизм на тлі змін оточуючого середовища мо­же привести до вимирання. Численні зміни оточення бувають надто швидкими та надто різко вираженими, щоб еволюційний процес міг на них своєчасно відреагувати. До таких змін належать численні результати людської діяльності. Природні зміни середовища, переважно, більш посту­пові.

Існує думка, що самі по собі зміни клімату ніколи не ведуть до вимирання виду. Проте фізичні умови, як ми бачили, впливають на нас­лідки конкуренції та викликають заміщення одного виду іншим по граді­єнту фізичних факторів. При змінах клімату цієї області та перевага, якою володів даний вид над своїми конкурентами, може зникнути на всь­ому його географічному ареалі, що матиме наслідком повне зникнення виду, якщо його ареал не зміститься в нову зону з попереднім кліматом.

В природі хижацтво, очевидно, частіше також змінює тонку конку­рентну рівновагу між видами. Новий хижак, навіть якщо він відбирає лише невелику кількість жертви, може зсунути рівновагу на користь пев­ного виду.

Вимирання слід розглядати як результат конкуренції. Воно може обумовлюватись не лише новими, але й старими конкурентами; єдина не­обхідна для цього умова - зміна середовища, швидка настільки, що ме­ханізми реакції особини або популяції, до якої вона належить, не встигають спрацювати. Популяції притаманна здатність до еволюційної реакції. На ранніх стадіях дивергенції групи організмів виявляють еволюційну гнучкість та здатність адаптуватися до нових факторів, але, по мірі стійкого входження до складу даної фауни, такі риси поступаються місцем еволюційному консерватизму.

Вимирання та видове різноманіття

Число видів в угрупуванні є певною рівновагою між їх вимиранням та виникненням. Коливання будь-якого показника зсувають рівновагу. На ос­тровах видоутворення замінюється імміграцією видів з материка.

Для острова, на якому тварин немає, швидкість імміграції спочатку дуже висока, однак по мірі збагачення його видами додавання нових ви­дів уповільнюється. Теоретично, якби острів заселили всі види, які є на материку, ця швидкість дорівнювала б 0.

Швидкість вимирання зростає по мірі збільшення числа видів на даному острові: це обумовлено частково наявністю великого числа попу­ляцій, які б могли вимерти, а частково – підсиленням міжвидової конку­ренції, яка підвищує вірогідність вимирання будь-якого виду. В точці перетину кривих імміграції та вимирання кількість нових видів точно відтворює втра­ти видів, і загальна їх кількість досягає стійкої рівноваги.

Якщо вірогідність вимирання для маленьких популяцій вища, слід чекати, що на невеликих островах число видів менше, ніж на великих, загалом подібних до них. На графіку моделі зрівноваженого стану (гра­фик, Риклефс, с.324) крива вимирання для маленьких островів розміщена над кривою для великих.

Рис. 1. Відносна кількість видів на невеликих островах, віддалених від материка (Ŝ₁), і на великих островах поблизу материка (Ŝ₃), що передбачається моделлю рівноваги. Очікувана кількість видів на невеликих, близьких до материка, і великих, віддалених від нього, буде проміжним (Ŝ₂).

Швидкість імміграції зменшується зі збільшенням відстані до ма­терика, з якого походять іммігранти. Відповідно, крива швидкос­ті імміграції для віддалених островів лежить нижче кривої для близь­ких островів, і за інших рівних умов повинно спостерігатися зменшення видового різноманіття зі збільшенням відстані до материка. Ця модель зрівноваженого стану була перевірена і підтверджена на багатьох островах земної кулі.