8. Купівля - продаж

Угода укладалась в присутності свідків, в письмовій формі. У договорі фіксували волю сторін щодо передачі права власності. Акт передачі супроводжувався символічним доторком палички, про що зазначено у договорі. Щось подібне з'явилось у стародавніх римлян з їх символічним накладанням на річ палички - vindicta.

Предметом купівлі - продажу були рухомі та не рухомі речі: тварини, зерно, прикраси, поля, сади, будівлі, канали та ін.Часто трапляються договори купівлі - продажу рабів.

Закони Хаммурапі в окремих випадках передбачали заборону або обмеження купівлі - продажу, а саме:

1. воїни та чиновники не могли продавати землю та будинки, одержані від царя за службу, як і рабів, робочої худоби та іншого отриманого від царя (ст. 35-36).

2. Вдова не могла продати і дарувати майно, що становило її посаг, або дарунок чоловіка (ст. 150. 171).

3. Також заборона стосувалася майна (шерікту), яке батько передавав своїй дочці і без дозволу вона не могла його відчужувати.

9. Підвалини для розлучення за законами Хамурапі

У законах Хаммурапі закінчені три фактори, які дозволялися дружині розлучатися з чоловіком:

1. Перелюбство чоловіка;

2. Залишення ним дому і місцевості проживання;

3. Фізична неможливість виконання чоловіком подружніх обов*язків.

Чоловіку з дружиною: перелюбство, аморальна поведінка.

Якщо вона не може народити дітей, дружина має обрати наложницю,яка йому народить.

10. Ідея таліону як кримінально-правова, за Законами Хамураппі Багато статей Законів Хамураппі про покарання базувалися на принципі талону. Таліон – відпрата за провину, рівносильна злочину. Гасло: « око за око, зуб за зуб».

Таліон міг бути звичайним (ст. 200), дзеркальним(ст. 230) і символічним(ст. 195).

Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпілий були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мужкенуму, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу – половину його вартості хазяїну. Загалом покарання, його вид, міра залежали від кастової належності людини.

11. Основні джерела стародавньоіндійського права. В Індії спершу джерелом права був звичай.

Тут виникають релігійно-правові збірки, укладені різними брахманськими школами як накази порядним людям. Саме тому норми тогочасного індійського права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними й іншими настановами.

Джерела вивчення історії:

1. веди – священні книги (Ріг-, Сама-, Яджур-, Адхарвавда – гімни, пісні, молитви та жертовні церемонії, заклинання)

2. епічні оповіді «Махабхарата» та «Рамаяна»

Цікава памятка тогочасного права є Артхашастра, в якій вміщено дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми.

Збіркою релігійно-міфологічних настанов, викладених у віршованій формі, що вміщують, окрім релігійного та морального, ще й політичний та правовий зміст, є законник Ману.

12. Суспільно-варновий устрій Стародавньої Індії

13.Державний лад Стародавньої Індії

Форма правління – рабовласницька монархя.

Політичний режим – східна деспотія.

Державне управління опиралося на релігію.

Вершиною державного механізму був правитель – раджа, влада якого, а не особа, обоготворялась.

Функції: захист населення, збір податків, призначення посадовців,покровительства вдовам та сиротам, сприяння громадським роботам, головнокомандування армією, здійснення правосуддя разом з брахманами.

Найвищим держ. органом був Мантрипаришад – дорадчий колегіальний орган, що складався з царких сановниківта обмежував владу царя. 1 помічником раджи був головний мандрин.

Існувала також таємна рада, яка складалася з 8 найвпливовіших посадовців.

Представницьким органом царя була раджа-сабха, до яклої входили всі групи населення, крім шур та рабів.

Вся територія держави поділялася на 5 провінцій. Провінції поділялися на округи, які очолювали окружні начальники, яких призначав раджа. Найнижчою ланкою управління була сільська община.