6.2. Столипінська реформа та її наслідки
Стабілізація внутрішнього, у тому числі економічного становища після революційних подій 1905 р. пов'язана з ім'ям Петра Столипіна, який у 1906 р. став на чолі російського уряду.
Столипін став ініціатором перетворень високої економічної та соціальної результативності. Головною справою життя Столипіна стала аграрна реформа, що включала такі положення:
1. Указ про звільнення селян від викупних платежів та общинної залежності, за яким усі бажаючі могли вийти з общини та отримати землю у власність. Таким чином, ліквідовувався один із феодальних пережитків на селі - селянська община.
2. Закон, що дозволяв селянам селитися на хуторах та володіти землею на правах спадкової власності.
3. Створення земельного фонду з державних земель для забезпечення землею селян, які потребували її.
4. Надання селянам права викупати землю поміщиків.
5. Виділення селянам державних безпроцентних кредитів для купівлі землі.
6. Активізація роботи селянського банку, який кредитував землевласників, протидіяв спекуляціям землею.
7. Організація переселення селян з перенаселених центральних районів Росії до Сибіру, Казахстану та Середньої Азії, де був великий вільний земельний фонд. Держава допомагала селянам із транспортом, кредитами на будування будинків у нових місцях проживання, купівлю машин, худоби та домашнього майна.
8. Організація на селі дорожнього будівництва, кооперативної діяльності, медичної та ветеринарної допомоги, агрономічних консультацій, будівництва шкіл та сільських храмів.
Внаслідок таких заходів у Росії формувалося високорозвинуте землеробство. Урожайність у 1906-1914 рр. зросла на 14 %. Залишки хліба незабаром після початку реформ становили сотні мільйонів пудів, різко зросли валютні надходження, пов'язані з експортом зерна.
Розвиток сільського господарства сприяв і розвиткові російської промисловості.
Соціально-економічний розвиток Росії напередодні Першої світової війни
Успіх аграрних перетворень був можливим лише за умови збереження внутрішньополітичної стабільності в країні. Столипін вживав активних заходів для придушення революційного руху.
Втім з 1910 р. в Росії розпочалося нове революційне піднесення.
Активно діяли екстремістські, радикальні організації, які терористичними актами намагались залякати владу та вплинути на активізацію народного руху. Терористи здійснили чотирнадцять замахів на життя П.Столипіна.
У вересні 1911 р. вони досягли своєї мети - видатний державний діяч був смертельно поранений внаслідок терористичного акту.
Незважаючи на складні політичні процеси, економічне зростання Росії продовжувалось. Зростало суспільне багатство. Значні суми із державного бюджету виділялись на розвиток культури та освіти. Добробут населення позначався і на прирості його чисельності, який не мав рівних у Європі.
Напередодні Першої світової війни Росія досягла найвищого рівня соціально-економічного розвитку у своїй історії.
2. АВСТРО-УГОРЩИНА
2.1. Особливості державного устрою
8 лютого 1867 р. між Францем Йосифом І і представниками угорського національного руху був підписаний договір, за яким Австрійська імперія перетворювалася на дуалістичну монархію Австро-Угорщину.
Австро-Угорщина залишалася дуалістичною монархією і на початку XX ст. Країна складалася з двох частин, що були розділені р. Лейтою: Австрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії). До складу Австрії входили власне австрійські землі, Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Далмація, Істрія, Трієст, а також Галичина та Буковина. Угорщина, крім власне угорських земель, включала також Словаччину, Воєводину, Хорватію, Трансільванію, Закарпатську Україну. Кожна з частин Австро-Угорщини отримала повний суверенітет відносно внутрішніх справ, мала власний парламент, незалежний уряд, систему державної адміністрації, юстиції.
Загальноімперському уряду передавалися питання зовнішньої, військової і фінансової політики. Для обговорення спільних для обох частин монархії справ скликалися Коронна рада і рада міністрів, включаючи, окрім спільних міністрів, глав урядів Австрії та Угорщини. За угодою 1867 р. Австрія брала на себе 70 % загальноімперських витрат, Угорщина - 30 %, надалі ця частка повинна була корегуватися кожні 10 років, виходячи з рівня економічного розвитку.
В обох частинах держави були проголошені демократичні свободи, рівність усіх громадян, недоторканність приватної власності тощо.
Уряди Австрії та Угорщини стали відповідальними перед відповідними парламентами.
Монарх зберігав право попереднього схвалення законопроектів, призначав голів урядів і міністрів, залишався верховним головнокомандувачем єдиної айстро-угорської армії.
Франц Йосиф І коронувався в Будапешті королем Угорщини.