Секреторна функція

здійснюється за допомогою слинних залоз. Во­на полягає у виділенні (салівації) з клітин специфічних продуктів, які беруть участь у розщепленні поживних речовин.

Слина виробляється привушними (серозні), підщелепними (серозно-сли­зові), під'язиковими (слизові) і дрібними (водянисті) залозами слизової обо­лонки рота. Останні й під'язикові виділяють секрет постійно, а привушні й під­щелепні - тільки при їх збудженні.

Серозний секрет - білковий за складом; слизовий - глікопротеїдний, який надає в'язкого, слизистого характеру, і водянистий - багато води.

Слинні залози, крім слини, синтезують і виділяють у кров паротин, інсуліноподібний білок, фактори росту нервів та епітелію, тимоциттрансформувальний фактор, еритропоетин, ренін.

СЛИНА.

Протягом доби утворюється 0,5 - 2,0 л сли­ни.

Слина - це прозора, інколи мутнувата (залежно від складу), яка на 99,5 % складається з води. Питома вага слини близько 1,001, рН змінюється від 5,8 до 7,4. Причому зі збіль­шенням секреції рН зростає до 7,8.

До складу слини входять:

- епітеліальні клітини,

- частинки їжі,

- нейтрофільні лейкоцити,

- лімфоцити,

- слиз,

- мікроорганізми.

Функції слини:

• змочує,

• ослизняє і розчиняє їжу, допомагаючи в апробації смакових якостей;

• нейтралізує шкідливі речовини або зменшує їхню концентрацію,

• оми­ваючи ротову порожнину, слина сприяє її санації.

Крім того, слина забезпечує

• мовну функцію,

• герметичність при акті смоктання у дітей віком до одного року,

• виконує екскреторну функцію,

• містить фактор росту (нервів і епітелію),

• речовини, які визначають групу крові,

• імуноглобуліни.

Сухий залишок представлений неорганічними солями карбонатів і фосфатів Nа+, К+, Са2+ та інших іонів. Концентрація Са2+ та К+ вища, ніж у плазмі крові.

Органічні речовини представлені муцином, амінокислотами, креатиніном, сечовиною, сечовою кислотою. При цьому муцин ос­лизняє травну грудку, полегшуючи її ковтання.

Муцин - глікопротеід (гексоза й сіалова кислота). У нейтральному се­редовищі навколо зубів він утворює особливу оболонку, в кислому - сприяє утворенню нальоту.

Основним ферментом слини є амілаза (птіалін), яка гідролізує полісахариди до декстринів (крохмаль і глікоген - до мальтози). На­далі мальтаза (глюкозидаза) слини гідролізує мальтозу до глюкози.

У дуже невеликих кількостях у слині містяться протеїнази (катепсин, салівалін), лінгвальні ліпази (корінь язика), лужна й кисла фосфатази, РНК-ази. Помітної ролі в травленні вони не відіграють. Але калікреїн сприяє ак­тивації утворення кінінів, які збільшують кровопостачання слинних залоз, а отже й активність їхньої секреції.

Бактерицидні властивості слини обумовлені наявністю лізоциму (мурамідази), іонів тіоціанату й білкових антитіл.

Слина має антивірусну дію, а імуноглобулін А зв'язує екзотоксин.

У привушній і піднижньощелепбрачинить зширювальний ефект. Крім того, пнижньощелепн

Із слиною виділяються рекрети і екскрети.

Рекрети - неорганічні речо­вини, які беруть участь у метаболізмі, але самі не змінюються (мікроеле­менти).

Екскрети - це продукти розпаду (сечовина, С02, молочна кислота).

Слина містить антианемічний фактор, фактори росту епітелію й нервів і паротин. Паротин впливає на обмін білків, Са2* (депозиція іона в трубчасті кістки й зуби), ліпідів, гемопоез, проліферацію хрящової тканини, підви­щує васкуляризацію органів і проникність гістогематичних бар'єрів, спер­матогенез.

Захисна функція слини пов'язана з вмістом речовин, які сприяють зсідан­ню крові (тромбопластин, антигепариновий фактор, фібриназа, фактори IV, V, VIII, X).

Поряд з ними містяться і природні антикоагулянти (антитромбопластини, антитромбіни) та фібринолітичні речовини (плазміноген, його проактиватор і активатор, плазмін).

Крім того, активатор плазміногену забезпечує прохідність слинних протоків. Вони забезпечують місцеві процеси тромбоутворення й лізису.

Будучи джерелом Са2+ і фосфору для емалі, слина виконує трофічну функцію. Кількість Са2+ наростає в слині при зростанні її рН. До того ж транспорт фосфорно-кальцієвих сполук в емаль здійснюється ферментами ротової порожнини.