2. Народження особистості.

З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, згодні зараз більшість психологів. Однак, їх точки зору на те, якими законами підпорядковується розвиток особистості, значно розходяться. Ці розбіжності важливі для розуміння рушійних сил розвитку, зокрема, значення суспільства і різних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей і етапів розвитку, наявності, специфіки в цьому процесі криз розвитку особистості, можливості прискорення процесу розвитку та інших питань.

Фундаментальною у більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини створюється тими суспільними відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності (соціогенетичні теорії). За Виготським Л.С. розвиток дитини обумовлений соціальним середовищем, у якому вона зростає. Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, оскільки стає можливим оволодіння процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовиховання.

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції.

Протягом життя людина переживає 8 криз, вихід із яких дає можливість подальшому розвиткові особистості:

1. – криза І року життя (довіра-недовіра);

2. – перший досвід навчання дитини, вироблення навичок охайності;

3. – криза самостійності (кр.3-го р.ж.);

4. – криза молодшого шкільного віку (смак до роботи – почуття меншовартості);

5. – кр.підліткового віку (становлення ідентифікації);

6. – кр. юнацького віку (пошук близькості з коханою людиною);

7. – кр. 40-річного віку (висока працездатність – апатія, розчарування);

8. – підсумки життя.

Гармонійна особистість – це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою.

3. Характеристика особливостей особистості. – С.Д. Максименко !!!

Характерні ознаки особистості:

• наявність свідомості,

• місце, яке людина посідає в суспільстві,

• роль у суспільстві,

• діяльність на користь суспільства.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом своєї доби і тих суспільно-економічних відносин, в яких вона знаходиться.

Змістовними ознаками особистості є:

Цілісність – інтегрована єдність біологічного, соціального та духовного;

Незавершеність – параметр особистості, що притаманний їй однаково, що на початку життя, що в кінці;

Активність – обумовленість поведінки людини її власними усвідомленими цілями та мотивами.

Вираження – певне активне спрямування внутрішнього в бік зовнішнього (від ідей до продуктів діяльності), само перетворення внутрішнього у зовнішнє.

Відкритість – здатність особистості сприймати та пізнавати навколишній світ, людей і себе в ньому з довірою та інтересом.

Саморозвиток – свідомий, ціленаправлений процес удосконалення себе (своєї особистості).

Саморегуляція – здатність людини керувати обставинами власного життя і самою собою.

4. Структура особистості.

А. Г. Ковальов виділяє в структурі особистості наступні підструктури:

• темперамент (структуру природних властивостей);

• спрямованість (систему потреб, інтересів та ідеалів);

• здатності (систему інтелектуальних, вольових і емоційних властивостей).

К. К. Платонов ( системно-діяльнісний підхід) виділяє в структурі особистості наступні рівні:

• соціально обумовлені особливості (спрямованість, моральні якості);

• біологічно обумовлені особливості (темперамент, задатки, інстинкти, найпростіші потреби);

• досвід (обсяг та якість наявних знань, навичок, умінь і навичок);

• індивідуальні особливості різних психічних процесів.

За концепцією персоналізації А.В. Петровського, в структурі особистості є:

1. внутрішньоіндівідна підсистема (темперамент, характер, здібності, всі характеристики її індивідуальності)

2. інтеріндивідна підсистема, що виявляється у спілкуванні з ін. людьми, і в якій особистісне виступає як вияв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі виявів особистості

3. надіндивідна підсистема, в якій особистість визначається «внесками» в інших людей.

Б. Г. Ананьєв вважає, що до структури особистості входять такі властивості:

• певний комплекс корелюється властивостей індивіда (віково-статевих, нейродинамічними, конституційно-біохімічних);

• динаміка психофізіологічних функцій та структура органічних потреб, також відносяться до індівідних властивостей. Вища інтеграція індівідних властивостей представлена в темпераменті і задатках;

• статус і соціальні функції-ролі;

• мотивація поведінки і ціннісні орієнтації;

• структура і динаміка відносин.

Інтеграція особистісних властивостей представлена в характері людини і його схильностях. Структура особистості, по Ананьєву, формується в процесі індивідуально-психологічного розвитку, що виступає в трьох площинах:

1) онтогенетична еволюція психофізіологічних функцій;

2) становлення діяльності та історія розвитку людини як суб'єкта праці, пізнання та спілкування;

3) життєвий шлях людини (історія особистості).

Б. Г. Ананьєв вважає, що структура особистості будується за двома принципами одночасно:

4) субординаційних, або ієрархічним, при якому більш складні і більш загальні соціальні властивості особистості підпорядковують собі більш елементарні і приватні соціальні та психофізіологічні властивості;

5) координаційному, при якому взаємодія здійснюється на паритетних засадах, що допускають ряд ступенів свободи для корелюється властивостей, тобто відносну автономію кожного з них.