6. Спостереження і спостережливість

Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарактерніший показник спостереження — тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання.

Воно здійснюється з певною метою і за визначеним планом.

Спостереження може бути тривалим, коли планується спостереження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвитку дитини під впливом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища. У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від поставленої пізнавальної мети. Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), створення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостереження (приладів, інструментів) і фіксації його результатів.

Спостерігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення тому, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості як якості особистості. Якщо дитину змалку привчають спостерігати явища природи, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то у неї розвивається такий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об’єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті. Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у навчанні та трудовій діяльності людини. Відомо, як високо цінував спостереження і спостережливість Ч. Дарвін (відкриття походження видів він пояснював своєю спостережливістю). І. Павлов вважав, що спостережливість дуже потрібна вченому. На його інституті було написано: “Спостережливість, спостережливість, спостережливість”. К. Ушинський рекомендував учителям навчати дітей спостерігати, якщо вони хочуть розвинути в дітей розум, позаяк спостереження дає матеріал, факти для мислення..

7. Поняття про перцепцію та аперцепцію

Перцепція - сприйняття, безпосереднє відображення дійсності органами чуття.

Перцепція СОЦІАЛЬНА - сприйняття, розуміння та оцінка людьми соціальних об'єктів: інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот, і пр.

Цей термін ввів американський психолог Дж. Брунер для позначення факту соціальної обумовленості сприйняття, його залежності не тільки від характеристик стимулу (Об'єкта), але і від минулого досвіду суб'єкта, його цілей, намірів, від значимості ситуації і пр.

 Пізніше під перцепцією соціальної стали розуміти цілісне сприйняття суб'єктом не тільки предметів матеріального світу, а й об'єктів соціальних (інших людей, груп, класів, народностей і пр.), ситуацій соціальних і ін Було встановлено, що сприйняття об'єктів соціальних має ряд специфічних рис, якісно відрізняють його від сприйняття неживих предметів:

1) об'єкт соціальний не пасивний і не байдужий по відношенню до сприймаючого суб'єкту; впливаючи на суб'єкта сприйняття, що сприймається людина прагне трансформувати уявлення про себе в сприятливу для своїх цілей бік;

2) увага суб'єкта перцепції соціальної зосереджено перш за все не на моментах породження образу як результату відображення сприймають реальності, а на смислових та оціночних інтерпретаціях сприйманого об'єкта, у тому числі причинних (-> атрибуція каузальна);

 3) сприйняття об'єктів соціальних характерно більшою злитістю пізнавальних компонент з емоційними (афективними), більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури діяльності сприймаючого суб'єкта.

У зв'язку з цим даний термін має на психології соціальної розширювальне тлумачення, що відрізняє його від тлумачення в психології загальної. У структурі будь-якого перцептивного акта виділяються суб'єкт і об'єкт сприйняття, його процес і результат. І якщо в психології загальною основний акцент ставиться на дослідження процесів і механізмів породження сенсорних образів, то в психології соціальної вивчення перцепції соціальної пов'язано з уточненням її ролі в регуляції поведінки та діяльності індивіда і груп соціальних (-> теорія відповідності когнітивного) і з уточненням характеристик суб'єкта і об'єкта сприйняття.

Апперцепція - властивість сприйняття, існуюче на рівні свідомості і характеризує особистісний рівень сприйняття. Відображає залежність сприйняття від минулого досвіду і установок індивіда, від загального змісту діяльності психічної людини і його індивідуальних особливостей. Термін запропонований німецьким філософом Г. Лейбніцем, розумів її як виразне (усвідомлене) сприйняття душею певного змісту. Він розвів перцепцію - як невиразну презентацію якогось змісту, і апперцепції - як ясне і чітке, усвідомлене бачення душею цього змісту, як стан особливої ясності свідомості, його зосередженості на чомусь. У гештальт-психології аперцепція трактувалася як структурна цілісність сприйняття. Згідно Беллак, аперцепція розуміється як процес, за допомогою якого новий досвід асимілюється і трансформується під впливом слідів минулих сприймань. Таке розуміння враховує природу стімульних впливів і описує власне процеси когнітивні.

 Апперцепція трактується як результат життєвого досвіду індивіда, забезпечує осмислене сприйняття сприйманого об'єкта і висунення гіпотез про його особливості. Розрізняються:

1) аперцепція стійка - залежність сприйняття від стійких особливостей особистості: світогляду, переконань, освіченості тощо;

2) аперцепція тимчасова - в ній позначаються ситуативно виникаючі стану психічні: емоції, експектаціі, установки і пр.