Християнські правителі Династії Рюриковичів

Ім'я

Правив від

Правив до

Володимир I Канонізований Католицькою і Православною церквами як Святий рівноапостольний князь Володимир. Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Володимир І. Великий, перші роки правління характеризуються вірністю язичницькій традиції, але в 988 році він хрестився на православ’я і успішно навернув Київську Русь до християнства першим з руських князів розпочав карбувати власну монету.

З 980 р. розпочався третій період, який увійшов в історію як період розквіту. Він припадає на час князювання Володимира Святославовича і Ярослава Володимировича. Діяльність цих князів була спрямована на зміцнення внутрішнього порядку й міжнародного становища Русі. Разом з цим, в цей же період з’являлися ознаки політичної роздробленості спричинені економічним зростанням удільних земель. Феодальне роздроблення спричинило розпад Русі на багато дрібних князівств.

981 р. - повстали в'ятичі, Володимир переміг їх

981-го року «йде Володимир на Ляхи

983-го року «пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх

985 похід на Волзьких болгар; накласти данину на них не пощастило але було мировий договір

Так творив Володимир колосальну державу – найбільшу своїми розмірами в цілій Європі, з централізованою владою князя, з міцними твердинями, славну своїми багатствами, зв'язану торговельними та дипломатичними стосунками з усім культурним світом того часу. Але ця могутня імперія складалась з різнорідних етнічних елементів, різних племен, мов і релігій. Володимир розумів, що треба було знайти, крім влади, об'єднуюче начало, і таким началом хотів зробити релігію

Осінь 987-го — весна 988-го років – Херсонеські війни Головний результат - було не тільки прийняття християнства на Русі (988, але й союз з Візантією, скріплений шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II

988-989 рр. – хрещення Русі

992 р. - похід на Закарпаття З того часу там закріплюється назва «Русь»

996 р.- завершено будівництво Десятинної церкви – першого кам’яного храму на Русі

1. Адміністративна реформа

Володимир посадив по великих містах і землях володінь своїх синів, а він їх мав 12. Зосередження влади в руках однієї князівської родини дало можливість усунути племінний сепаратизм. Відтак Русь стала державою із сильною князівською владою, в якій всі рішення приймалися із єдиного центру. Адміністративна реформа була спрямована на ліквідацію “племінних княжінь” і запровадження нового адміністративно-територіального поділу. Територія була розділена на уділи. Врядувати в них Володимир призначав своїх синів, родичів, довірених осіб – посадників. Їм належала військова, адміністративна та судова влада, яку вони чинили іменем “Великого князя”.

2. Військова реформа

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних володінь. Укріплення кордонів Русі - він почав розбудовувати прикордонні фортеці. Військова реформа сприяла ліквідації племінних збройних формувань. Натомість великий князь наймав дружинників, яких наділяв маєтками з правом експлуатації населення. Дружинники давали клятву “вірою і правдою” виконувати волю князя.

3. Зовнішньополітична реформа

Відповідно до змін у внутрішній політиці, Володимир повів також зовнішню політику. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув свій погляд на Захід і також додав до своїх володінь землі сучасної  західної України. В 982 році було підкорено в’ятичів. 983 року він здобув землю ятвягів, войовничого литовського племені між Бугом і Німаном. Володимир також встановив загалом дружні стосунки з поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з Німеччиною, що також мала провідне становище в Європі. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові  шляхи на Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.

Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800 кв. км..

4. Судова реформа

Судова реформа розмежовувала світське (княже) й церковне судочинство. Для цього було запозичені норми візантійського права, об’єднані у збірниках “Номоканонах”.

5. Запровадження християнства на Русі

Внаслідок таких нововведень значно зріс престиж династії Володимира. Вона тепер стала пов’язаною із славетним домом візантійських імператорів. Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до «християнської сім’ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства  мало позитивні наслідки і для всього внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. Завдяки вибору Володимира, Русь стала поєднаною з християнським Заходом, а не з мусульманським Сходом. Цей зв’язок зумовив її небачений культурний, історичний, суспільний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до України не з Риму, а з Візантії.

Значення реформ Володимира

Насамперед, в результаті адміністративної, фінансової, оборонної, воєнної реформ значно зміцніла Київська держава. Вона стала нарівні з розвиненими європейськими країнами. Значно знизилася небезпека нападів східних кочових племен. Князь міг впевненіше проводити внутрішню політику, що безперечно позитивно позначилося на добробуті людей. Високого розвитку набула також освіта,культура. За правління Володимира Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного моря.  

Проте найбільше значення має все ж таки релігійна реформа Володимира. Запровадження християнства унеможливило племінний сепаратизм. Тепер все населення Русі поклонялося одному богу, а не багатьом язичницьким богам. Це, звичайно, сприяло консолідації всього давньоруського суспільства. Крім того, прийняття християнства вивело Русь в один ряд з європейськими країнами. Тепер Руська держава була в очах європейців високорозвиненою державою з сильним князем. Відтак зв’язки Русі з іншими державами пожвавилися. Важливим було також і те, що зміцніли зв’язки із Візантією. Це сприяло політичному, економічному, культурному розвиткові країни.

980

1015

Святополк I Окаянний

1015 - були вбиті три зведених брати Святополка - Борис, муромський князь Гліб і древлянський Святослав. Ярослав захопив Київ

1016 році Ярослав виступив з новгородським і варязьким військом проти Святополка

1019 році Ярослав знову виступив проти Святополка і розгромив його війська в битві на річці Альта

1015 устав Ярослава Мудрого («Руська правда»)

1015

1019

Ярослав I Мудрий, за його правління Київська Русь досягла вершини могутності.

1019 – утвердження Ярослава Володимировича на київському престолі

Ярослав мав на меті поширити кордони своєї держави в напрямку фінських земель. У 1030 році ходив він на чудь і над Західньою Двіною збудував місто, яке назвав своїм хрищеним іменем Юр'єв (згодом – Дорпат, тепер Тарту)

1031 р. ходив на Польщу і повернув червенські міста, взявши багато полонених поляків і оселивши їх у нових укріпленнях понад р. Россю, які будував проти печенігів

1036 р.- розгром Ярославом Мудрим печенігів під Києвом

1036 року з допомогою своїх постійних помічників – варягів, завдав печенігам жорстокої поразки, після чого вони покинули степи й пересунулися за Дунай. На побойовищі збудував Ярослав храм святої Софії.

1037 р. – побудова собору Святої Софії в Києві

1037 р. Заснування при Софіївському соборі першої бібліотеки на Русі

Ярослав кілька разів ходив також проти західніх сусідів: у 1038 році – на ятвягів, з якими воював і Володимир; 1040 р. – на Литву; 1041 р. – на мазовшан і в 1047 р. – знову на мазовшан.

Багато відомостей збереглося про шлюб дочки Ярослава - Анни - з королем Франції Генрихом І року 1049 чи 1050.

1051 р. – обрання Ілларіона київським митрополитом. Початок Києво-Печерської лаври

20-го лютого 1054 року Ярослав помер

Правління Ярослава значною мірою було продовженням Володимирового: у зовнішній і внутрішній політиці він поглиблював те, що зробив Володимир.

Внутрішня політика Ярослава Мудрого

В боротьбі із печенізькими ханами Ярослав зміцнював і південні кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, який насипав на межі зі степом величезні й довгі (на багато сотень кілометрів) земляні вали з розташованими на них фортецями. У народі їх прозвали» Змійовими валами» Князюванню Ярослава Мудрого був притаманний виразно державотворчий підхід, він більше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, аніж про силове приєднання нових територій.

Відтворення єдності Русі, зосередження влади в руках великого князя, підпорядкуванню Києву окремих російських земель, за допомогою напряму туди великокняжих синів-намісників стало тією політичною основою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розцвіли міста, ускладнилося суспільне життя, рушила вперед культура країни.

Особливу увагу Ярослав приділяв поширенню і зміцненню християнства. Він, як і його батько, добре розумів значення християнства для Київської Русі. За часів Ярослава християнська церква набула на Русі ширшого поширення і придбала певну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, який, по відгуках сучасників, відрізнявся великою набожністю, знанням церковних обрядів.

Важливим кроком Ярослава в області внутрішньої політики стало призначення (близько 1051 р.) київським митрополитом відомого письменника і культурного діяча Іларіона, що створив церковно – політичний трактат «Слово про Закон і Благодать».

Він багато зробив для утвердження Києва в ролі політичного осередку країни. Князь виступив ініціатором упорядкування законодавства. За його правління в Києві було створено перше писане зведення законів Київської Русі – «Руську Правду».

Ярослав розбудував Київ, прикрасивши його величними спорудами

Важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва.

Ярослав докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави.

Завдяки зусилля князя Ярослава зміцнився авторитет Київської держави у зовнішній політиці. Свідчення про це було те, що Ярослав поріднився з багатьма знаменитими володарями Європи. Польський король Казимир, як уже говорилося, одружився з сестрою Ярослава, дочкою Володимира. Цей союз затвердив за Києвом червенські міста. Зате Ярослав приборкав заколотника проти Казимира на ймення Моїслав, який захопив Мазовію й хотів бути незалежним володарем.

Зарубіжні літописці згадують трьох дочок Ярослава — Єлизавету, Анну й Анастасію. Перша була дружиною норвезького принца Гаральда. Гаральд спочатку служив у війську Ярослава, а згодом — в імператорському в Константинополі. Успішно воював у Африці, на Сицилії. Після одруження з Єлизаветою став королем Норвегії.

При Ярославі значних успіхів досягла культура. Розгортається монументальне будівництво у Києві, споруджується Києво-Печерський монастир. Західноєвропейські джерела називають Київ суперником Константинополя. Великий князь піклувався розвитком освіти, науки, мистецтва. Сам князь не тільки зібрав велику бібліотеку, але й переклав з грецької цілий ряд книжок.

Сини Ярослава були високоосвіченими людьми. Всеволод, наприклад, знав п'ять мов. Освіченими були і дочки Ярослава. У Києві при Андріївському монастирі була школа для дівчат.

На Русі існували школи для знатних дітей і для підготовки священиків та дяків, які, головним чином, відкривалися при монастирях. Тут викладали читання, письмо й церковні співи, для знатних дітей – філософію, риторику, граматику. Існувало також індивідуальне навчання.

Для поглиблення і поширення освіти при храмах, монастирях, княжих дворах створювалися бібліотеки. На базі монастирських бібліотек розвинулися літописання, література.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність Ярослава Мудрого; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

1019

1054

Ізяслав I, перший раз

1056-1057 рр – створення Остромирового Єванглія

1060 – Ярославичі розгромили турків

1068 р. – поразка Ярославовичів у битві з половцями на р. Альті. Київське повстання

1054

1068

Всеслав I Чародій, був короткочасним правителем під час офіційного правління Ізяслава.

У «Повісті временних літ» міститься билинна легенда про народження Всеслава. На її підставі вважають, що у його батька, Брячислава I Ізяславича, довгий час не було спадкоємця і тому дружина останнього звернулася за допомогою до волхвів. Багато рис особистості споріднює Всеслава з Бояном "Слова

1068

1069

Ізяслав I, другий раз

1072 р. – укладення «Правди Ярославовичів»

1073 створення «Ізборників» для Святослава Ярославовича

1069

1073

Святослав II

1076 створення «Ізборників» для Святослава Ярославовича

1073

1076

Ізяслав I, третій ра

1076

1078

Всеволод I

Був улюбленим сином князя Ярослава I Мудрого

Одноосібно керував державою понад 15 років, а до того керував державою як член триумвірату Ярославичів. У роки його правління була збудована церква Андрія Первозваного у Києві, Михайлівський Видубецький монастир, відкрито школу для дівчат.

Намагався втримувати єдність київської держави і підтримував зв'язки з Візантією та Західною Європою, говорив п'ятьма мовами

1078

1093

Святополк I

1097 – Любецький з’їзд князів

ХІ-ХІІІ ст.. – завершальний період формування української мови

Кінець ХІ -початок ХІІ ст.. – творчість Нестора Літописця

1103 р. перемога руських князів над половцями на р. Сутінь

1111 р. – «хрестовий похід» руських князів проти половців

1093

1113

Володимир II Мономах, був останнім правителем об’єднаної Київської Русі

Придушивши повстання, Володимир Мономах, проте, змушений був піти на поступки народним масам, видавши закон, за яким зменшив рези (відсотки) за позички і тимчасово трохи полегшив становище закупів, скасував холопство за борги (у розширеній редакції «Руської правди» ці постанови відомі під назвою Статут Володимира Мономаха.

Силою свого авторитету, дипломатичними і військовими акціями Мономах об'єднав землі Київську, Турівсько-Пінську, Переяславську, Смоленську, Новгородську і Поволжя. Пізніше він підкорив мінське і волинське князівства. Таким чином, князь зосередив під своєю владою три чверті території, що за Ярослава Мудрого входила до складу держави. Зокрема, приєднання Волині спричинило конфлікт із Польщею. Польські князі інтригами, погрозами намагалися відірвати і повернути Волинь. До боротьби проти Мономаха долучилася й Угорщина. Тоді Мономах вислав на Польщу половців, і Волинь залишилася за Київською державою. Він заповідав: «не вбивайте ані невинного, ані винного», чим було продемонстровано глибокий і навіть незвичайний для XII ст. гуманізм, турботу про людей різних соціальних груп. З ім'ям князя пов'язують корону Русі — «шапку Мономаха», нібито отриману ним від візантійського імператора, якою згодом коронували й московських царів.

1097 р.- ініціатор Любецького з'їзду, де була проведена радикальна реформа порядку спадкоємства (прийнято засаду прямого родового успадкування замість складної системи сеньйорату та зміни уділів)

1100 р. - Витечівського з'їзду . Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Давньоруської держави. За межами його володінь залишилися тільки Галицька і Чернігово-Сіверська землі та Полоцьк. Володимир Мономах мав своїх посадників і в містах по Дунаю.

1113 р. – створення монахом Нестором «Повісті временних літ»

1116 -Останні половецькі вежі на Дону було розгромлено сином Мономаха Ярополком

Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання» своїм дітям 

1113

1125

Мстислав I Великий, за його правління почався спад, що був початком швидкого занепаду, останній князь, що утримував єдність Київської держави

За життя батька Володимира Мономаха

1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097

1130 р. - повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава.

1130 р. - воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк.

Після смерті Мстислава Володимировича (1132р.) утворилося Галицьке, Володимир-Волинське, Київське, Переяславське, Тмутараканське, Чернігово-Сіверське та інші князівства.

Ці процеси поклали початок четвертому періоду розвитку Русі. Політичну роздробленість спричинило кілька факторів: а) великі простори держави та етнічна неоднорідність населення; б) зростання великого феодального землеволодіння; в) відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади; г) зміна торгівельної кон’єктури, занепад торгівлі; д) постійні напади кочовиків (печенігів, половців, татар).

1125

1132

Ярополк II, князь переяславський (1113 — 32), Великий князь Київський (1132 — 1139)

1139 р. – Києвом заволоділи чернігівські Ольговичи. У боротьбу за київський стіл втрутився Юрій Довгорукий

Ярополк визначався мужністю і здобув велику славу успішними походами проти половців. Про Ярополка див. М. Грушевський «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. Опыт исследования» (1891).

1132

1139

В'ячеслав I, Великий князь Київський (1139)

Після смерті Ярополка II 18 лютого 1139 року, як старший син Володимира II Всеволодовича В'ячеслав I Володимирович став Великим Князем. Пізніше В'ячеслав правив вже зі своїм племінником Ізяславом II Мстиславичом.

1139

1139

Всеволод II Олегович, Великий князь Київський (1139—1146)

1141 р. – обєднання Гальцткої землі Володимиром Володаревичем

1139

1146

Ігор II

1147 року убитий киянами в помсту ненависному роду Ольговичів. У православній церкві вшановується святим в лику благовірного При гробі святого Ігоря почалися чудеса. 1150 року мощі князя перевезено до Чернігова. Ікона, перед якою мав звичай молитися Ігор, стала згодом однією з видатних святинь Києво-Печерської Лаври і зберігалася в Успенському соборі.

2 жовтня – день пам’ять святого благовірного князя Ігоря Чернігівського.

1146

1146

Ізяслав II Великий князь Київський (1146—1154)

1152-1187 рр – зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла

1146

1154

Ростислав I, перший раз

1154

1154

Ізяслав III Давидович, перший раз

1154

1155

Юрій I Довгорукий, князь ростово-суздальский, Великий князь Київський (1155-1157). шостий син Володимира II Мономаха. Прізвище Довгорукий — «Довга рука», надано деякими літописцями після його смерті за постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства. Юрій I Довгорукий не був любленим серед киян; під час пиру його 15 травня 1157 р. отруїли. За Юрія Долгорукого вперше виявилося суперництво двох народів, між Києвом та Суздальщиною почалася боротьба, яка набрала гострих форм за його сина Андрія I Боголюбського.

1155

1157

Ізяслав III Давидович, другий раз

1157

1158

Ростислав I, другий раз

1160 – спорудження Успенського собору у Володимирі Волинському

1159

1167

Володимир ІІІ, перший раз

1167

1167

Мстислав II Ізяславич

1168 р. спільно з іншими князями розгромив половецькі кочовища над Ореллю і Снопородом.

В березні 1169 р. обороняв Київ від військ князя Андрія I Боголюбського, але був змушений залишити місто і відступити на Волинь.

1169 р. Київ було сплюндровано Андрієм Боголюбським

В 1170 р. знову зайняв Київ. Помер у Володимирі-Волинському.

1167

1170

Гліб I Юрійович, князь Переяславський и Київський (1170-1171)

Після зруйнування Києва Андрій I Боголюбський посадив на Київський престол свого молодшого брата — переяславського князя Гліба Юрійовича

1170 р. – початок князювання Романа Мстиславовича на Волині.

1170

1171

Володимир ІІІ, другий раз

1171

1171

Михайло I, князь Торчеський (1155-1159, 1169-1174), Михайлівський (1159-1169), Володимиро-Суздальський (1174-1175,1176), Великий князь Київський (1171)

1171

1171

Роман I Ростиславич, перший раз

1171

1173

Всеволод III Велике Гніздо, десятий син Юрія I Долгорукого

1173

1173

Рюрик ІІ, перший раз

Політичні розходження з Ольговичами, а потім з Романом II Великим примусили його звертатися по допомогу до половців.

1173

1173

Ярослав II, князь турівський (1146-1148), новгородський (1148-1154), луцький (1154-1180), Великий князь Київський (1173 — 1174)

1173

1174

Роман I Ростиславич, другий раз

1175

1176

Святослав III

1185 р. - невдалий похід Ігоря Святославовича проти половців, який став приводом для написання «Слова о полку Ігоревім»

Влітку 1176 р. Святослав скористався з невдачі Романа I та його брата Рюрика II у війні з половецькими ханами

1181–1194 pp. у Південній Русі правив дуумвірат голів кланів Ольговичів і Ростиславичів. Це якоюсь мірою послабило міжкнязівські усобиці.

1183–1194 pp. Святослав як великий князь київський очолював походи південноруських князів проти половців, але непослідовність його політики стосовно кочовиків і намагання ухилитися від боротьби з ними призвели до активізації половецьких нападів на Русь з 1180-х pp

1187 р. – перша згадка в літописах назви «Україна»

1176

1194

Рюрик ІІ, другий раз

1199 р. – похід Романа Мстиславовича на Галич. Об’єднання Волині і Галичини

1194

1200

Інгвар I, Великий князь Київський (1200-1202)

1200

1202

Роман II Великий

Засновник Галицько-Волинського князівства і патріарх тамтешнього правлячого роду. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських князів кінця 12 — початку 13 століття, за що був прозваний «Великим»

1199 р. - по смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава I Осмомисла, приєднав Галичину до Волині, створивши Галицько-Волинську державу.

1201—1202 і 1203—1204 pp. - У двох походах його війська розбили половців та визволили чимало бранців.

Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату.

1204 року Папа Римський вислав до Великого князя Київського Романа посольство й запропонував надати йому королівську корону та титул Короля Русі, одначе Роман відмовився й пішов війною на Польщу

1205 р. загибель Романа Мстиславовича під Завхвостом

1204

1204

Ростислав II і

1204

1205

Всеволод IV Чермний, князь чернігівський, Великий князь Київський

1206-1238 – міжусобиці, боярські змови та іноземне втручання в галицько-волинські справи

1206

1212

Мстислав III Старий, Великий князь Київський (1212 — 1223)

31 травня 1223 р. – битва на Калці

1212

1223

Володимир IV, Князь Переяславський (1206-1214), Смоленський (1214-1219), Овруцький (1219-1223, 1235-1239), Великий князь Київський (1223-1235, 1236)

1223

1235

Ізяслав IV Мстиславович, Великий князь Київський (1235—1236)

1235

1236

Ярослав III

1238

1238

Михайло II, перший раз

1238 – розгром Данилом Галицьким хрестоносців під Дорогочином

1239- спустошення монголами Переяславської і Чернигівської земель

1238

1239

Ростислав ІІІ, князь Смоленський (1230—1232, 1239), великий князь Київський (1239)

1239

1239

Данило I Галицький

1240, кінець листопада – початок грудня – оборона Києва

1240р., 6 грудня Захоплення Києва татаро - монголами

1240., грудень -1241р., березень – спустошення монголами земель Київського і Галицько-Волинського князівств

1240

1240