3. Антропоцентризм класичного періоду античної філософії, вчення Сократа

Перший філософ-афінянин Сократ – молодший сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм ученням, а й своїм життям, оскільки його життя було втіленням його вчення. Сократ уплинув на античну і світову філософію.

Джерела. Наші відомості про вчення Сократа нечисленні й не зовсім надійні. Сам Сократ, який активно вступав у різні співбесіди, нічого не писав.

Сократ надавав перевагу не записаному монологові, а живому розмовному діалогу. Тому все, що ми знаємо про Сократа, ми знаємо з чуток, головним чином від його учнів і співрозмовників – від історика Ксенофонта і філософа Платона. Ксенофонт присвятив Сократу і його вченню такі свої твори, як «Апологія Сократа» і «Спогади про Сократа». Платон же майже все своє вчення приписав Сократу, так що іноді важко сказати, де закінчується Сократ, а де починається Платон (особливо в його ранніх діалогах). Відсутність прямої інформації, що безпосередньо йде від Сократа, приводить до того, що деякі історики античної філософії в останні десятиліття не раз робили спроби довести, що Сократ – усього лише літературний персонаж. Однак про Сократа говорять багато античних авторів. Як було сказано вище, окарикатурений образ Сократа як мнимого софіста намальований Аристофаном у комедії «Хмари».

Життя Сократа. Сократ – перший афінський (за народженням і громадянством) філософ. Він походив з дему Алопека, який входив в Афінський поліс і розташованого на відстані півгодини ходьби від столиці Аттики. Батько Сократа Софроніск – ремісник-каменотес, а мати – Фінарета – повитуха. Під час війни Афін зі Спартою Сократ доблесно виконував свій військовий обов'язок. Він тричі брав участь у боях, востаннє – у битві під Амфіполем у 422 р. до н.е., коли спартанці розбили афінян (цією битвою закінчився перший період війни, який завершився Нікієвим миром 421 р.). У другому періоді цієї злощасної для всієї Еллади війни Сократ уже не брав участі. Але вона торкнулася його однією зі своїх трагічних подій. У 406 р. афіняни після ряду поразок раптом здобули перемогу при Аргінуських островах у морському бою, але афінські стратеги внаслідок бурі не змогли поховати убитих. Усупереч приказці «переможців не судять» стратегів судили в раді п'ятисот. Будучи в цей час пританом буле (засідателем у раді), Сократ став проти скоростиглого суду над усіма стратегами відразу. Сократа не послухались, і всі вісім стратегів були страчені. Поразка Афін у Пелопонеській війні й наступна тиранія тридцяти також не пройшли повз Сократа. Один раз, будучи знову пританом, Сократ відмовився брати участь у розправі тиранів над одним чесним афінським громадянином.

У нього було багато учнів. На відміну від софістів, жебрак Сократ не брав грошей за навчання.

Смерть Сократа.

Внутрішнє життя Сократа. Сократ любив замислену споглядальність. Нерідко він настільки заглиблювався в самого себе, що ставав нерухомим і відключався від зовнішнього світу. У платонівському діалозі «Пір» Алківіад розповідає, що один раз під час облоги Потідеї Сократ, задумавшись, простояв, не сходячи з місця, добу. Сократ пережив духовну еволюцію. Самому йому ніколи не спадало на думку, що він мудрий, поки на питання одного його шанувальника, звернене до дельфійского оракула, чи є хтось мудріший від Сократа, дельфійський оракул відповів, що ні, чим Сократ був дуже здивований. Бажаючи спростувати піфію, Сократ став спілкуватися з тими, кого вважав розумнішим від себе, але з подивом побачив, що мудрість цих людей удавана. Але й тоді Сократ не загордився. Він вирішив, що Аполлон вустами піфії хотів сказати, що Сократ мудріший від інших не тому, що він дійсно мудрий, а тому, що він знає, що його мудрість нічого не вартує перед мудрістю бога. Інші ж не мудрі, тому що думають, що вони щось знають. Сократ так формулює свою перевагу над іншими людьми: «Я знаю, що нічого не знаю».

Предмет філософії за Сократом. У центрі уваги Сократа, як і деяких софістів, – людина. Але людина розглядається Сократом тільки як моральна істота. Тому філософія Сократа – етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і фізика. Він вважав, що тлумачі міфології трудяться малоефективно. Разом з тим Сократа не цікавила й природа.

Метод Сократа. Іронія. Сократ був хитрим співрозмовником. Він іронічний і лукавий. Не страждаючи удаваноим соромом, удаючи з себе простака й невігласа, він скромно просив свого співрозмовника пояснити йому те, що за родом свого заняття цей співрозмовник повинен був, здавалося б, добре знати. Не підозрюючи ще, з ким він має справу, співрозмовник починав повчати Сократа. Той задавав кілька заздалегідь продуманих питань, і співрозмовник Сократа губився. Сократ же продовжував спокійно і методично ставити запитання, як і раніше іронізуючи над ним. Нарешті, один з таких співрозмовників, Менон, з гіркотою заявив: «Я, Сократ, ще до зустрічі з тобою чув, начебто ти тільки й робиш, що сам плутаєшся і людей плутаєш. І зараз, по-моєму, ти мене зачарував і зачарував і так заговорив, що в голові в мене повна плутанина... Адже я тисячу разів говорив про чесноти на всі лади різним людям, і дуже добре, як мені здавалося, а зараз я навіть не можу сказати, що вона взагалі таке» (80 АВ). Отже, ґрунт зораний. Співрозмовник Сократа звільнився від самовпевненості. Тепер він готовий до того, щоб спільно із Сократом шукати істину.

Маєвтика. Ґрунт підготовлений, але сам Сократ аж ніяк не хотів його засівати. Адже він підкреслював, що нічого не знає. Проте він розмовляє з приборканим «знавцем», запитує його, одержує відповіді, зважує їх і задає нові запитання. «Запитуючи тебе, – говорить Сократ співрозмовникові, – я тільки досліджую предмет разом, тому що сам не знаю його» (165 В). Вважаючи, що сам він не володіє істиною, Сократ допомагав народитися їй у душі свого співрозмовника. Свій метод він уподібнював акушерському мистецтву – професії своєї матері. Подібно до того, як та допомагала народжуватися дітям, сам Сократ допомагав народжуватись істині. Тому свій метод Сократ називав маєвтикою – акушерським мистецтвом.

Що значить знати? Знати – означає знати, що це таке. Менон, красномовно говорячи про чесноту, не може дати їй визначення, й виходить, що він не знає, що таке чеснота. Тому мета маєвтики, мета всебічного обговорення якого-небудь предмета – його визначення, досягнення поняття про нього. Сократ першим звів знання на рівень поняття. Якщо до нього філософи й користувалися поняттями, то робили це стихійно. Тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо немає поняття, то немає і знання.