Видавництво як соціально-економічна організація

1. Сутність та особливості видавництва

2. Сутнісні ознаки видавництва

1.У Законі України «Про видавничу справу» зазначено, що «видавництво – спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції».

Видавництво є господарською одиницею, яка виробляє і збуває продукцію, надає послуги, підпорядковується дії економічних законів, тобто здійснює економічну діяльність. Водночас видавництво є соціальною організацією – об’єднанням людей, які працюють на постійних засадах і свідомо координують свою діяльність для досягнення мети; тут створені можливості для особистісного, фахового розвитку людини, задоволення її життєвих потреб.

Особливість видавництва як соціально-економічної організації полягає в тому, що воно є творчою структурою, співпрацює з особливим партнером – автором (власником інформаційної, інтелектуальної, мистецької, духовної цінності). У його технологічному процесі задіяний специфічний об’єкт – твір (продукт творчої діяльності людини), який перетворюється у видавничий продукт, тобто є матеріальним предметом, товаром і має духовну цінність. Персонал і менеджмент видавництва мають володіти не тільки організаційними і технологічними знаннями, а мати високий інтелектуальний і духовний потенціал, літературний і художній смак, психологічну грамотність і комунікативну вправність.

2.Сутнісними ознаками видавництва як соціально-економічної організації є:

відокремленість – наявність організаційних меж, які відокремлюють його від зовнішнього середовища;

саморегулювання – здатність самостійно вирішувати питання своєї життєдіяльності;

підпорядкування закону композиції – діяльність усіх структурних елементів, спрямована на досягнення спільної мети;

організаційна культура – сукупність традицій, символів, які визначають характер відносин та дій працівників.

Діяльність видавництва залежить від чинників внутрішнього (місія, цілі, організаційна культура, технології, персонал) і зовнішнього (природні, політичні, економічні, науково-технічні) середовища.

Система чинників зовнішнього середовища включає:

• чинники зовнішнього мікросередовища (прямої дії): автори, посередники, постачальники, споживачі, конкуренти, органи влади, засоби масової організації, законодавство;

• чинники зовнішнього макросередовища (непрямої дії): економічні (інфляція, валютний курс, кредитна політика, система оподаткування); політичні (політична стабільність у державі, релігійні та міжнаціональні відносини); соціокультурні (ментальність, традиції народу); демографічні (вікові, професійні, освітні).

Типологія сучасних видавництв

На основі вивчення українського та зарубіжного досвіду книговидання виділяють наступні типи сучасних видавництв та їх систем.

За формою власності. Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть створюватися й діяти видавництва таких видів:

• державне, що діє на основі державної власності;

• комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• приватне, що діє на основі приватної власності громадян;

• колективне, що діє на основі колективної власності.

Відповідно до чинного законодавства усі видавництва, незалежно від форми власності, мають однакові права та обов’язки, в тому числі й щодо участі у виконанні різноманітних державних програм.

За способом формування статутного фонду видавництва можуть бути унітарними та корпоративними.

Унітарним видавництвом є таке, що створюється одним засновником. Він виділяє для цього майно, формує статутний фонд, затверджує статут, формує штат працівників, безпосередньо або через найнятого фахівця керує колективом.

Корпоративне видавництво утворюється спільним рішенням двох або більше засновників. Діє воно на основі спільної діяльності засновників чи на основі об’єднання майна. Керівництво здійснюється через органи, що створюються засновниками.

За економічною природою господарювання працюють комерційні та некомерційні видавництва.

Комерційні видавництва розглядають підготовлену і випущену власними силами видавничу продукцію як товар і мають головну мету – одержання прибутку.

Некомерційні видавництва випускають таку продукцію здебільшого у виробничих чи пропагандистських цілях, задовольняючи потреби галузі, громадської організації чи партії.

За обсягом випущеної продукції класифікують великі, середні та малі видавництва.

Відповідно до європейських мірок, великим видавництвом прийнято вважати таке, яке упродовж року випускає понад сто назв книг, середнє – від десяти до ста, мале – до десяти назв.

Таку кількісну ознаку слід сприймати умовно, зважаючи на обсяги видань (в обліково-видавничих аркушах) та їх наклади. Тому у країнах Євросоюзу статус видавництва у цьому блоці визначається і обсягом річного обороту коштів. Малим вважається видавництво, де цей показник складає менше 10 тисяч євро, середнім – від 10 до 1 млн. євро, великим – понад 1 млн. євро.

За тематичним репертуаром видань, які випускають видавництва, їх можна поділити на вузькоспеціалізовані, специфічної тематики та універсальні.

Вузькоспеціалізоване видавництво здебільшого працює з чітко визначеним видом фахової літератури – наукова, навчальна шкільна, навчальна для ВНЗ, що охоплює всі предмети і навчальні дисципліни, або якісь окремі їх напрями (сільськогосподарський, природничий, медичний тощо). Це зазвичай малотиражні (крім шкільних підручників), а тому й дорогі за відпускною ціною видання,які розраховані на свого стабільного споживача. Шукати такого споживача потрібно не в книгарні, а безпосередньо в навчальному чи науковому закладі, під час проведення відповідних наукових заходів чи імпрез.

Видавництво специфічної тематики зорієнтоване на стабільно велику за кількістю групу читачів, специфіка читацького інтересу якої зводиться до читання літератури на теми дозвілля,хобі, туризму, мистецтва, релігії. Видавець такої літератури втримує покупців новинками, які часто спонукають до започаткування певної серії – широкої за кількістю назв і тривалої в часі видання.

Універсальні видавництва випускають літературу широкого профілю – від художніх бестселерів до науково-популярних видань. Вони можуть готувати до друку одночасно літературу з кількох галузей знань.

За читацьким колом розрізняють видавництва для дітей («Веселка», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Котигорошко»), для школярів («Школяр», «Ранок»), для молоді («Молодь»).

За знаковим принципом творення видань видавництва спеціалізуються на випуску текстових, електронних, нотних, картографічних, мистецьких видань.

У видавничій справі Східної Європи переважають видавництва, які готують і передають інформацію традиційно – на паперових носіях інформації (80 відсотків), частка електронних версій книги незначна – становить лише один відсоток. Але вже є 18 відсотків видавництв, які поєднують ці два види видань. З нотним способом передачі інформації в Україні працює видавництво «Музична Україна». Все більше видавництв за знакову основу творення книги беруть картографію і образотворчі роботи.

За структурною підпорядкованістю виділяють самостійні видавництва, філії, представництва.

Самостійне видавництво є юридичною особою, має відокремлене майно, печатку із своїм найменуванням і рахунки в банківських установах.

Філії та представництва не є юридичними особами, а окремими підрозділами, що розташовані поза місцезнаходженням самостійного видавництва і здійснюють свою діяльність в конкретному регіоні, нерідко – за кордоном.

За формою об’єднання майна засновників розрізняють: акціонерні товариства (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).

В акціонерних товариствах статутні фонди поділені на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. АТ несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства, а акціонери – в межах вартості належних їм акцій.

У товариствах з обмеженою відповідальністю статутні фонди поділені на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. ТОВ несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном, а учасники товариства – у межах своїх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а у разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у розмірі, кратному до вкладу кожного з учасників, що визначено засновницькими документами.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ РЕДАКЦІЙНИХ ПРАЦІВНИКІВ

У процесі еволюції й повсюдного поширення друкарської та видавничої справи поступово утворювався, а згодом поглиблювався розподіл обов'язків між творцями рукописного чи друкованого продукту. Цьому сприяли, з одного боку, невпинне вдосконалення творчих начал самих редакторів та авторів, вироблення ними відповідних правил (внутрішня структура та зміст), а з іншого – вдосконалення власне технології випуску видання (зовнішня його конструкція, матеріали, з якої вона виготовляється). Все це потребувало згрупування завдань та обов'язків і виділення для їх виконання спеціально підготовлених для цього працівників.

Так поступово всередині своєрідного видавничого цеху, як прообразу сучасного видавництва, виокремлювалися посади: начальник друкарні (у сучасному розумінні – директор видавництва), заступник начальника (головний редактор), каліграф (друкарка, складач шрифтів, оператор комп'ютерного складання), справщик (коректор), канцелярський службовець (редактор-організатор), палітурник (художній редактор), книгоноша (менеджер з продажу). Практика засвідчувала: чим більшим був видавничий цех, тим чіткішим виглядав поділ функцій. Інакше важко було досягнути злагодженості, стабільності та належної якості при виготовленні такого складного і специфічного продукту, яким є книга, журнал чи газета.

Перекидаючи місточок у сьогодення комп'ютеризованої видавничої справи, варто наголосити ось на чому. Незалежно від величини, структури чи спеціалізації за тематичними напрямками випуску друкованої продукції того чи іншого видавниц­тва, в штатному його розкладі кадрів мусять бути посади, без яких діяльність цього творчо – виробничого підрозділу буде недоцільною й неефективною. Йдеться про такі посади, як директор, головний редактор, редактор, коректор, художній редактор, технічний редактор, менеджер з продажу.

Проте перелічені посади па практиці нерідко суміщаються. Особливо часто це простежується в невеликих видавничих структурах, коли чи не всі функціональні обов'язки у складному ланцюгу «авторський оригінал – видавничий оригінал – оригінал-макет – книга» випадає виконувати одному-двом працівникам. Нерідко таке суміщення відбувається від незнання усіх тонкощів редакційно-видавничого процесу, нерідко – від його бажання зекономити кошти. Результат у цих ситуаціях – передбачливий: вихід у світ друкованого продукту низької якості, шлях якого до покупця буде незавидним.

Глибоке усвідомлення і розрізнення кожним працівником видавництва своїх конкретних функцій, завдань і обов'язків потрібне з кількох причин:

• по-перше, це дає змогу чітко розмежувати перелік конкретних функцій між різними підрозділами видавництва;

• по-друге, ефективно використати кваліфікаційний рівень кожного працівника колективу;

• по-третє, визначити міру відповідальності кожного за доручену ділянку роботи;

• по-четверте, краще організувати роботу видавництва чи видавничого підрозділу, максимально захистивши себе від помилок.

За радянських часів, коли видавнича справа, як складова ідеологічної роботи правлячої комуністичної партії, перебувала в рамках строгої регламентації, відповідним союзним галузевим комітетом розроблялися й періодично затверджувалися типові положення про редакції та відділи видавництв, а також про посадові обов'язки працівників видавництва.

Нині в кожному видавництві, виходячи передусім зі змісту Статуту та виробничої необхідності, розробляються й затверджуються самостійно функціональні обов'язки для кожної штатної одиниці. Як правило, цей документ, як додаток до договору, підписується роботодавцем і працівником під час влаштування останнього на роботу.

Директор. Це керівник видавництва, який спрямовує діяльність усього колективу і несе повну відповідальність за результа­ти його роботи. З юридичної точки зору директором може виступати або власник (засновник) самого видавництва, або особа, яка найнята засновником для виконання конкретних функцій. Залежно від масштабів діяльності, географічних ознак, структури та форми власності видавництва така посада може ще називатися: генеральний директор, президент, видавець.

Функціональні обов'язки такого керівника зосереджуються здебільшого довкола двох напрямків: організаційно-управлінського та фінансово-господарського.

Основний перелік організаційно-управлінських функцій:

• визначення структури видавництва та затвердження штатного розкладу;

• прийом і звільнення на роботу штатних працівників;

• представлення видавництва у державних органах та громадських організаціях;

• організація, координація і контроль роботи всіх структурних підрозділів;

• затвердження річних і квартальних планів випуску видань;

• укладання і підписання різних договорів з авторами, художниками, перекладачами, рецензентами, поза­штатними працівниками;

• проведення виробничих зборів та нарад усього колективу;

• розробка (спільно з профспілковою організацією) і контроль за виконанням соціальних програм, програми підвищення кваліфікації працівників, поліпшення культурно-побутових умов членів колективу.

Основний перелік фінансово-господарських функцій:

• формування разом із фінансового службою поточного та перспективного бізнес-планів;

• розпоряджання матеріальними засобами видавництва;

• пошук джерел фінансування нових видавничих проектів;

• відкриття й закриття розрахункових та інших рахунків;

• підписання усіх фінансових документів;

• контроль за своєчасними розрахунками з Державним бюджетом, установами банку, постачальниками, підрядними та іншими організаціями;

• укладання й підписання договорів з поліграфічними підприємствами па виготовлення видань та іншими суб'єктами господарської діяльності у відповідності зі статутною діяльністю.

До структурних підрозділ, які перебувають у безпо­середньому віданні директора, належать: юридична служба (юрисконсульт), планово – економічний, виробничий, фінансовий, господарський, маркетинговий відділи.

Головний редактор. Головний редактор видавництва це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом. За штатним розкладом є першим заступником директора.

Функціональні обов'язки головного редактора включають два основних напрямки його діяльності: організаційний і творчий.

Організаційний напрям передбачає:

• підбір кадрів і керівництво роботою всього редакційного корпусу видавництва (завідувачі редакцій, редактори різних категорій, коректори);

• пошук цікавих авторів (авторських колективів), пер­спективних тем, рецензування оригіналів, оформлення документів на одержання грифів навчальних видань;

• прийняття рішення щодо початку редакторського опрацювання чи відхилення поданого оригіналу;

• затвердження титульних чи спеціальних наукових редакторів;

• розробка перспективного, річного і квартального планів випуску видань;

• координація і контроль роботи завідувачів редакцій;

• розв'язання принципових питань, пов'язаних з якістю оригіналу чи у взаємостосунках між автором і редактором;

• складання і контроль за виконанням графіків про­ходження оригіналів у видавничих підрозділах;

• розгляд питань, пов'язаних із виконанням чи неви­конанням авторами договірних зобов'язань;

• прийняття рішень щодо припинення видань, розірвання договорів, усунення помилок на різних етапах редакційної роботи;

• візування документів на укладання авторських угод, виплату авторських та художніх гонорарів, за рецензування і позаштатне редагування;

• підготовка й проведення видавничих нарад щодо змісту тематичних планів та якості випущеної продукції.

Творчий напрям передбачає:

• ознайомлення з авторськими оригіналами, одержаними за замовленням чи самопливом;

• вибіркове читання видавничих оригіналів па одному з етапів редакційно - видавничої підготовки (після опрацювання редактором; перша, друга верстки; чисті аркуші);

• прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів;

• затвердження макетів художнього оформлення поліпшених видань;

• підписання видання: до складання, до друку, до випуску в світ;

• аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання;

• організація презентацій кращих видань;

• вивчення кон'юнктури видавничого ринку, тематики близьких за профілем видавництва суміжних видавничих організацій з мстою уникнення дублювання при плануванні видань;

• розробка плану промоційних заходів, контакти з пресою, громадськими організаціями, науково-дослідними інституціями та навчальними закладами;

• участь у книжково-видавничих тусовках.

До структурних підрозділів, які перебувають у без­посередньому віданні головного редактора, відносяться: редакції видавництва (книжкові та періодичних видань), коректорська, відділи художнього та технічного оформлення (служби головного художника та технічного редактора), комп'ютерний відділ (служби макетування та верстання), відділ маркетингу.

Редактор. Це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень. Образно кажучи, завданням редактора є професійно «провести» доручений йому оригінал всіма етапами редакційно-видавничого процесу – від редагування авторського оригіналу до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску в світ.

Серед основних функціональних обов'язків редактора виділяють такі:

• ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригі­налом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;

• формулювання письмових вимог до автора щодо не­обхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;

• редагування затвердженого головним редактором ав­торського оригіналу у відповідності з технологією і технікою редакторської правки;

• ознайомлення автора з внесеними правками, погодження з ним запропонованих скорочень, доповнень, змін;

• надання авторові необхідної допомоги у вдосконаленні архітектоніки оригіналу (структурування розділів, параграфів, доцільності додавання до авторського тексту передмови, післямови, покажчиків, бібліографічних довідок, коментарів, приміток, ілюстрацій тощо);

• редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів, з'ясування необхідності в додатковому ілюстративному ряді, визначення місця його розташування;

• перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;

• підготовка каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу;

• візування видавничого оригіналу: до верстання, до друку, у світ;

• безпосередня участь у розробці проекту художнього оформлення;

• робота з другою версткою, плівками, чистими аркушами і сигнальним примірником у відповідності з методикою редагування.

Коректор. Слово коректор – латинського походження – той, хто виправляє друкарські помилки при підготовці видання. Окрім видавництва посада коректора віддавна є також у друкарні. Солідне поліграфічне підприємство, яке дбає про свою високу репутацію серед постійних і нових замовників, прагне мати в себе цього представника редакторських професій аби уникнути можливих помилок на завершальному етапі виготовлення видавничого продукту.

У видавництві коректор (або ціла коректорська служба) працює під безпосереднім керівництвом головного редактора. До найголовніших функціональних обов'язків коректора відносяться:

• зчитування як зрівняння видавничого оригіналу з авторським (а також другої верстки з першою) після внесення редакторських правок;

• вичитування як усунення орфографічних, пунктуаційних помилок, буквених неточностей та технічних огріхів верстки;

• дотримання уніфікації (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) в подачі прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та історичних назв, мір ваги, скорочень;

• виявлення смислових, логічних, стилістичних та фактичних помилок;

• звіряння цитат і використаних текстів за першоджерелами;

• читання з подвоєною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);

• спеціальна звірка з оригіналом прізвищ, оскільки редакторські комп'ютерні програми нерідко довільно замінюють зовсім невідоме прізвище на подібне, яке вже введене до їх словників;

• «прив'язування» у змістовий контекст слів, у яких при комп'ютерній заміні букви змінюється зміст речення (шкода – школа, реактора – редактора, робиться – родиться тощо).

• перевірка правильності побудови таблиць, рисунків і креслень, відповідність їх підписів до коментування в тексті;

• перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;

• звіряння ідентичності назв розділів, параграфів, підпараграфів, у «Змісті» та за текстом видання;

• стеження за правильною розбивкою тексту на абзаци, особливо в останній верстці, коли зробити таку неправильну розбивку може комп'ютер.

Художній редактор. Це творчий працівник видавництва, який займається художнім редагуванням різних видів видань. Охочіше беруть на цю посаду спеціаліста із художньо-поліграфічною освітою. Завданням художнього редактора є відтворити ідею конкретного видання такими зображальними засобами, які б сприяли його виокремленню серед безлічі видань і були логічно вмотивовані відповідно до тематики, структури та

змісту. При цьому слід добитися відповідності оформлення змістові й призначенню видання.

Художній редактор (відділ художнього оформлення) працює під безпосереднім керівництвом головного редактора.

Основні функціональні обов'язки такі:

• розробка і погодження проекту художнього оформлення видання (обкладинки, оправи, суперобкладинки) з редактором, автором та головним редактором;

• розробка проекту елементів художнього оформлення видання (титули, шмуцтитули, заставки, кінцівки);

• організація ілюстрування тексту звичайних, поліпшених, подарункових і ювілейних видань;

• виготовлення логотипу (видавничої марки) видавництва;

• розробка проекту серійних видань;

• добір позаштатних художників для виконання робіт з художнього оформлення;

• приймання від позаштатних художників оригіналів виконаних робіт та визначення їх якості;

• підготовка договорів і угод із позаштатними художниками та узгодження з головним редактором обсягу виплат за виконані художні роботи;

• підготовка документів на поліграфічне відтворення всіх елементів художнього оформлення;

• погодження з поліграфічним підприємством технології відтворення художнього оформлення (запис кольороподілу на диск у видавництві з подальшим відтворенням його друкарнею, кольороподіл власними силами з наданням друкарні кольорового відбитку на паперовому носії);

• оцінка і затвердження пробних відбитків художнього оформлення, одержаних із друкарні;

• перегляд і візування сигнальних примірників на предмет якості художнього оформлення.

Технічний редактор. Це видавничий працівник, який займається технічним редагуванням видань. На нього покладається завдання добитися реального втілення задуму видавництва створити видавничий продукт на високому художньому, структурному, змістовому та поліграфічному рівнях виконання.

Функціональні обов'язки технічного редактора:

• визначення, відповідно до затвердженого головним редактором формату видання, формату сторінки й кількості рядків на ній, розміру інтерліньяжу (відступів між рядками), розмірів абзацних відступів, спусків на початкових сторінках;

• підбір шрифтових параметрів видання (тип гарнітур, кеглів для заголовків, підзаголовків, основного тексту);

• вказівки для оператора комп'ютерного складання (верстальника) щодо внутрішньо - текстових відбивок (проміжків) між різними фрагментами текстів;

• зазначення місця розташування та форми подачі ілю­строваних вставок (таблиць, схем, графіків, фотогра­фій, графічних малюнків та текстівок до них);

• відпрацювання верстки та оригінал - макету в контексті якості набору, якості відтворення тексту та ілюстрацій на плівках;

• складання «Технічної видавничої специфікації полі­графічного виконання друкованого видання» перед передачею оригінал-макету до друкарні;

• звіряння у «чистих аркушах» тексту зі змістом, зміст і відтворення колонтитулів, вклейок і накидок;

• перевірка якості друкування, фальцювання аркушів, палітурних та оздоблювальних процесів та візування сигнальних примірників.

Менеджер з продажу. Слово менеджер – англійського походження – керуючий. Посада фахівця з такою назвою з'явилася у видавництвах недавно, хоча вона була й раніше і називалася фахівець із розповсюдження та реклами.

Ця специфічна посада потребує від її носія ґрунтовних знань із сфер підприємницької діяльності, фінансів, маркетингу, ринку, податкової діяльності, психології, етикету. А також від нього вимагається достатніх знань щодо специфіки видавничої справи, природи творення й призначення різних видів видавничої продукції, тенденцій, що відбуваються на внутрішньому і міжнародному ринках друкованих та електронних видань. Поява менеджерів у видавництвах зумовлена посиленням конкуренції у сфері видавничого бізнесу та необхідністю ретельнішого пошуку споживачів власної друкованої продукції.

Серед найголовніших функціональних обов'язків ви­давничого менеджера з продажу є такі:

• розробка й забезпечення виконання плану рекламно - інформаційних заходів видавництва на рік, квартал, місяць (презентації видань; зустрічі читачів з авторами; промоція новинок у засобах масової інформації, підготовка буклетів, каталогів, план-проспектів, рекламних листівок для поширення їх серед потенційних покупців);

• забезпечення участі видавництва у різноманітних спеціалізованих виставках, ярмарках, форумах;

• вивчення читацького попиту на видання, яке готується до друку, й попереднє визначення можливого накладу;

• збір публікацій, критичних зауважень і побажань щодо випущених видань;

• постійне поповнення бази даних традиційних та новітніх каналів збуту друкованої продукції;

• підготовка текстів для систематичного оновлення видавничого сайту;

• налагодження безпосередніх контактів із новоутвореними торговельними організаціями;

• складання й подання на підпис головному реактору чи директору проектів договорів на реалізацію друкованої продукції; контроль за дотриманням їх виконання обома сторонами;

• організація своєчасного вивезення замовлених і оплачених накладів видання споживачам;

• підготовка пропозицій щодо формування видавничої програми, перспективних та календарних планів випуску видань, а також перевидань.