2. Вимоги до допоміжних речовин

Різні ДР повинні мати найрізноманітніші фізико-хімічні, механічні і технологічні властивості. В той же час, усі вони повинні задовольняти загальним вимогам:

• Вони повинні відповідати призначенню ЛФ. Розчинники повинні мати високу розчинювальну здатність, стабілізатори - проявляти свої якості в низьких концентраціях і так далі

• Кількість ДР, за винятком розчинників і основ, має бути мінімальною в ЛФ, звідси і необхідність максимального прояву ними своїх якостей.

• Їх сумісність з ЛР і іншими ДР, якщо вони поєднуються в одній ЛФ, тобто не взаємодіяти з БАС і не перешкоджати прояву біологічної активності останніх.

• Повинні мати достатню стабільність як при зберіганні у вільному стані, так і в ЛФ, тобто хімічна і бактерійна чистота ДР має бути не нижче за норми, встановлені для лікарських засобів.

• Мають бути стійкі до дії мікроорганізмів.

• Не повинні мати жодного з видів токсичної дії - не робити подразнюючого, алергічного та ін. ефектів, як при короткочасному, так і при тривалому застосуванні препарату.

• ДР не повинні взаємодіяти з матеріалами, що використовуються для фасовки і закупорювання препаратів.

• Мають бути безпечні в пожежному і екологічному відношенні, доступні і дешеві у виробництві.

3. Сучасна класифікація допоміжних речовин

Виходячи з технологічних особливостей виробництва, що випускаються нині ЛФ (твердих, ін'єкційних, м'яких, рідких, та ін.), допоміжні речовини, що застосовуються для їх створення, класифікують на наступні групи:

• поверхнево-активні речовини (ПАР), емульгатори, суспенгатори;

• консистентні речовини (основи для м'яких ЛФ, загусники);

• плівкоутворювачі;

• консерванти;

• стабілізатори;

• антиоксиданти;

• ДР для твердих ЛФ;

• барвники і кольорові речовини;

• корригенти запаху і смаку;

• пролонгатори;

• евакуатори;

• водні і неводні розчинники.

Необхідно відмітити, що прийнята класифікація умовна, оскільки у багатьох випадках ДР можуть використовуватися в декількох напрямах.

4. Високомолекулярні з'єднання і поверхнево-активні речовини

Серед ДР нині особливе значення мають високомолекулярні сполуки (ВМС), у тому числі і поверхнево-активні речовини (ПАР), які широко використовуються для створення стійких дисперсних систем при виробництві різних лікарських форм : суспензій, емульсій, мазей, аерозолів, пігулок, драже, капсул та ін. В асортимент ДР входять як неорганічні, так і органічні речовини природного, синтетичного або напівсинтетичного походження.

Слід мати на увазі, що розчини ВМС, у тому числі і ПАР, не лише мають велику стійкість, по і передають цю властивість гідрофобним часткам, наприклад, в суспензіях. Стабілізуюча дія цих речовин на суспензії проявляється внаслідок утворення захисних шарів гідратів на поверхні гідрофобних часток, а також оточення часток довгими лангюгоподібними макромолекулами. В результаті такої взаємодії гідрофобні частки виявляються включеними в певні структури і втрачають можливості зближуватися один з одним і укрупнюватися.

По здатності до іонізації в полярному середовищі ПАР розділяють на два класи:

• іоногенні ПАР, здатні розпадатися у водних розчинах на іони;

• неіоногенні ПАР (НПАР), такі, що не утворюють іонів у водному розчині.

За типом тих, що утворюються при дисоціації у водних розчинах іонів ПАР розділяють на три класи :

• аніонні (аніонактивні) — АПАР, що містять в молекулах полярні групи і диссоціюючі у водному розчині з утворенням негативно заряджених, довголанцюгових органічних іонів;

• катіонні (катіонактивні) — КПАР, що містять в молекулах полярні групи і диссоціюючі у водному розчині з утворенням позитивно заряджених довголанцюгових іонів;

• амфолітні (амфотерні) - речовини з декількома полярними групами, які у водному розчині, залежно від умов (в основному від величини рН), можуть бути іонізовані з утворенням аніонів або катіонів.

Велика кількість ПАР, що випускаються промисловістю, і різноманітне використання їх в абсолютно різних цілях привело до необхідності раціональнішої класифікації. Таку класифікацію, засновану на гідрофільно-ліпофильному балансі, запропонував Гриффін. Поняття ГЛБ засноване на присутності у всякій молекулі ПАР гідрофільної і ліпофільної частини і певного балансу між ними. Величина ГЛБ прямо пропорційна ваговій частині гідрофіла і зменшується зі збільшенням ліпофільної молекули ПАР. Значення ГЛБ усіх ПАР розташовуються в межах від 1 до 40.

Встановлена певна залежність між величинами ГЛБ деяких ПАР і їх властивостями. Для НПАР величини ГЛБ знаходяться в межах від 0 до 20. Значення ГЛБ 0 мають неіонні повністю ліпофільні речовини (наприклад, стеаринова кислота). ГЛБ 20 властивий неіонним повністю гідрофільним продуктам (поліетиленгликолі). ПАР різної міри оксиетилювання мають проміжні значення ГЛБ.

ГЛБ АПАР і КПАР може бути вище, ніж 20. Їх гідрофільність визначається тільки в порівнянні з НПАР. Внаслідок дисоціації в розчині величина ГЛБ іоногенних емульгаторів виявляється іноді дуже високою, наприклад, у натрію лаурилсульфату вона дорівнює 40.

Знання величин ГЛБ значно полегшує і спрощує пошук відповідних ПАР при розробці технології виготовлення ліків.