4. Нормативно-правова база інноваційної діяльності.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності містить у

собі нормативні акти трьох рівнів:

• законодавчі ( акти вищої сили: конституційні закони, укази Президента):

• підзаконні (урядові постанови, що включають і відомчі акти);

• локальні (акти індивідуального характеру, різноманітні цивільно-правові договори та адміністративні акти учасників інноваційної діяльності).

Центральне місце в правовому регулюванні інноваційної діяльності посідають правові аспекти охорони інтелектуально; власності під якими розуміється сукупність авторських і інших прав па результати цієї діяльності, що охороняються законодавчими актами держави. Матеріально-речовинну основу інтелектуальної власності становить інтелектуальний продукт як результат творчих зусиль його творців (окремої особистості або наукового колективу), що виступає в різноманітних формах:

• наукові відкриття і винаходи;

• результати НДДКР, технологічних і проектних робіт;

• зразки пової продукції, нової техніки і матеріалів, отримані процесі НДДКР, а також оригінальні науково-виробничі послуги;

• оригінальні консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського характеру, включаючи сферу маркетингу; нові технології, патенти і т. д.

Зміст і призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. З огляду на різноманітність об'єктів інтелектуальної власності та вимог щодо їх охорони, правове регулювання поділяється на ряд самостійних функціональних сфер: авторське право, патентне право, комерційна таємниця.

Інноваційна політика держави тісно пов’язана з її інвестиційною політикою, спрямованою на стимулювання капіталовкладень в інноваційні процеси, тобто в ту сферу підприємницької діяльності, в якій інвестиції є базою для матеріалізації нововведень, а також інноваційна політика держави практично не відокремлена від промислової політики в цілому.

В статті 48 «Державна підтримка підприємництва» Господарського кодексу України підтверджується, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг.

Сучасна законодавча система України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається з низки Законів. Найвагомішими з них в плані активізації інновацій у підприємницькій сфері, на думку авторів, є Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» від 16 липня 1999 року та Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року. Саме в останньому з них, без перебільшення, передбачені найважливіші економічні стимули — гарантії та пільги суб’єктам інноваційної діяльності (СІД). Найважливішими з них є такі:

– можливість повного безвідсоткового кредитування за рахунок коштів відповідних бюджетів;

– компенсація відсотків за кредитування інноваційних проектів, які сплачують СІД комерційним банкам, за рахунок бюджетних коштів;

– можливість застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 (при річній нормі амортизації 20%);

– пільговий режим оподаткування інноваційної діяльності, який передбачає залишення у розпорядженні СІД 50 відсотків ПДВ з операцій продажу товарів (робіт, послуг), пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, та 50 відсотків податку на прибуток від виконання цих проектів, з умовою, що дані кошти будуть спрямовані виключно на фінансування інноваційної діяльності;

– застосування пільг зі сплати земельного податку (зменшення ставки на 50 відсотків).

Тож, як бачимо, новий Закон на підтримку нових технологій відображає досить–таки реальну картину майбутнього існування інноваційної сфери підприємництва. Майбутнього — тому, що найважливіші його положення, хоча розпочали діяти з січня 2003 р., однак, механізм надання пільг ще до кінця не сформований.