7. Радянська концепція прав людини

Радянський Союз був створений на більшій частині території колишньої Російської імперії після важких і кровопролитних воєн. Економічна і політична криза під час першої світової війни спочатку спровокував крах багатовікової монархії. В ході послідувала громадянської війни колишній правлячий клас, помісне дворянство, був вигнаний з країни, а нове політичне керівництво, партія більшовиків, спеціальним законом знищило колишнє поділ громадян на стани і проголосила своєю соціальною базою міської пролетаріат. Відповідно до Декрету про знищення станів і іншими законами основною метою нової держави було встановлення рівноправності, як політичного, так і економічної, і недопущення експлуатації людини людиною, тобто заборона не тільки рабства, а й використання найманої праці в приватних господарствах. Найм був дозволений тільки для державних чи колективних господарств.

У результаті радянська концепція прав людини сильно відрізнялася від концепції превалюючою на Заході, де приватна власність є основою економіки. На думку Доріана Ламблета, відповідно до "західної правової теорії", "права людини, які можуть виявитися заявленими наперекір уряду, йдуть на благо саме людині як приватній особі", радянський же закон, на його думку, декларував прямо протилежне ^[4]. Радянська держава розглядалася як джерело прав людини. Тому, на думку Девіда Шимана, радянський закон відхилив західні поняття " верховенства права ", як віра в те, що закон повинен бути більше, ніж просто інструментом політики. Політичні та громадянські права вважалися безглуздими без основних "економічних прав", які на державному рівні забезпечують первинну медико-санітарну допомогу, адекватне харчування, право на освіту замість ліберального права власності. Нарешті, кожен був зобов'язаний пожертвувати своїми особистими правами і бажаннями на користь колективних потреб. ^[5]

Де-юре громадяни мали широким спектром прав, зокрема Конституція СРСР 1936 року і Конституція СРСР 1977 року всім громадянам надавали рівні права:

• загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;

• право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення в старості і хвороби,

• свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.

Проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.

Де-факто багато хто з цих декларацій не дотримувалися. Наприклад, цензура в СРСР мала тотальний і ідеологічний характер, а листування піддавалася масового перегляду. ^[6] У СРСР склалося тоталітарна держава ^[7]. Основні права та інтереси громадян проголошувалися лише формально ^[7]. Було фактично зведено нанівець дію законів ^[7].

У Конституції СРСР 1977 року говорилося, що громадяни СРСР "мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР та радянськими законами". Разом з тим зазначалося, що "використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян" (ст. 39). Конституція проголошувала наступні права:

• право на працю (ст. 40). Під цим розумілося право на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи.

• право на відпочинок (ст. 41). Для робітників і службовців встановлювалася робочий тиждень, не перевищує 41 години. Передбачалися скорочений робочий день для ряду професій і виробництв, скорочена тривалість роботи в нічний час; надання щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, розширення мережі культурно-освітніх і оздоровчих установ, розвиток масового спорту, фізичної культури і туризму.

• право на охорону здоров'я (ст. 42). Дане право забезпечувалося безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі установі для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливою турботою про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не пов'язаного з навчанням і трудовим вихованням.

• право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника (ст. 43). Це право забезпечувалося соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідності та в разі втрати годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; турботою про громадян похилого віку і про інвалідів.

• право на житло (ст. 44). Право забезпечувалося розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

• право на освіту (ст. 45). Право забезпечувалося безкоштовністю всіх видів освіти, здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом: розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням умов для самоосвіти.

• право на користування досягненнями культури (ст. 46). Право забезпечувалося загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури, що у державних і громадських фондах: розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх установ на території країни; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням культурного обміну з зарубіжними державами.

• право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного та місцевого значення (ст. 48). Право забезпечувалося можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.

• право вносити в державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі (ст. 49).

• право об'єднуватися в громадські організації (ст. 51). У Конституції зазначалося, що дане право закріплюється "відповідно до цілей комуністичного будівництва".

• право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду (ст. 52).

• право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу і майно (ст. 57).

Конституція також проголошувала захист сім'ї: створення та розвиток широкої мережі дитячих закладів, організація служби побуту та громадського харчування, виплата допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а такі інших видів допомоги сім'ї (ст. 58).

Конституцією гарантувалася недоторканість особи (арешт не міг проводитися інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора) і недоторканність житла (ніхто не мав права без законної підстави увійти в житло проти волі що у ньому осіб).

У 1990 році були прийняті значні поправки до Конституції 1977 року, зокрема, напередодні його розпаду в Радянському Союзі була введена багатопартійна політична система ^[8].

Деякі дослідники, серед яких літературний критик Латиніна Алла, доктор філологічних наук Геннадій Жирков і доктор педагогічних наук Арлен Блюм, відзначають, що де-факто тоталітарний характер радянської системи і наявність репресивних і цензурних органів з контролю з боку комуністичної партії в значній мірі суперечили дотримання конституційних прав громадян