Фаза ресістенціі (опору)

Людина свідомо чи несвідомо прагне до психологічного комфорту, знизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних у його розпорядженні засобів. Формування захисту за участю емоційного "вигорання" відбувається на тлі наступних явищ: Симптом "неадекватного вибіркового емоційного реагування", - безсумнівна ознака "вигорання", коли людина перестає уловлювати різницю між двома принципово відмінними явищами: економним проявом емоцій і неадекватно вибірковим емоційним реагуванням. Заважимо, що у першому випадку мова йде про вироблений навик - підключати до взаємодії з колегами емоції помірної інтенсивності (легку посмішку, привітний погляд, м'який, спокійною тон мови, стримані реакції на сильні подразники, лаконічні форми вираження незгоди, відсутність категоричності, брутальності). Такий режим спілкування можна вітати, бо він свідчить про високий рівень професіоналізму.

Симптом «емоційно - моральної дезорієнтації" є неадекватним реагуванням у взаєминах з колегами. При цьому звучать судження: "Це не той випадок, щоб переживати", "Такі люди не заслуговують доброго ставлення", "Таким не можна співчувати», «Чому я повинен за всіх хвилюватись". На жаль, в житті ми нерідко стикаємося з проявом емоційно-моральної дезорієнтації. Як правило, це викликає обурення, ми засуджуємо спроби поділити нас на гідних і недостойних поваги.

Симптом "розширення сфери економії емоцій". Таке доказ емоційного "вигорання" має місце в тих випадках, коли дана форма захисту здійснюється поза професійною діяльністю - вдома, з друзями і знайомими. На роботі ви настільки втомлюєтесь від контактів, розмов, відповідей на питання, що вам не хочеться спілкуватися навіть з близькими. Часто саме домашні стають першою жертвою емоційного "вигорання". На роботі людина може ще триматись відповідно до обов'язків, а вдома замикатись або, ще гірше, "посилати" всіх подалі або «ричати» на членів родини. Це симптом "пересичення" спілкуванням.

Фаза виснаження

Ця фаза характеризується більш-менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист у формі "вигорання" стає атрибутом особистості.

Симптом "емоційного дефіциту" проявляється в тому випадку, коли людина не в змозі співчувати і співпереживати, відгукуватись на ситуації, які повинні у неї викликати відгук. Поступово симптом посилюється і набуває ускладненої форми: все рідше проявляються позитивні емоції і все частіше негативні. Різкість, грубість, дратівливість, образи, примхи доповнюють симптом "емоційного" дефіциту.

Симптом «емоційної відстороненості». Особистість майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. Людина поступово навчається працювати як робот, як бездушний автомат. В інших сферах він живе повнокровними емоціями. Реагування без почуттів та емоцій - найбільш яскравий симптом "вигорання". Симптом "особистісної відстороненості або деперсоналізації". Перш за все відзначається повна або часткова втрата інтересу до людини - суб'єкту професійної діяльності. У найбільш важких випадках працівник захищає свою позицію: "ненавиджу ...", "зневажаю ...", "взяти б автомат і всіх ...". У таких випадках "вигорання" змикається з неврозоподібними або психопатичними особливостями особистості. Таким людям протипоказана професійна діяльність з людьми або дітьми.

Симптом "психосоматичних і психовегетативних порушень". Симптом проявляється на рівні фізичного та психічного самопочуття. Зазвичай у педагогів навіть сама думка про учнів, про дітей викликає поганий настрій, погані асоціації, безсоння, відчуття страху, неприємні відчуття в області серця, судинні реакції, загострення хронічних захворювань. Перехід реакцій з рівня емоцій на рівень психосоматики свідчить про те, що психіка самостійно вже не може впоратись з перевантаженнями, і організм починає рятувати себе від руйнування. Жертвою вигорання може стати будь-який працівник. Це пов'язано з тим, що різноманітні стресори присутні чи можуть з'явитися на роботі в кожній організації. Синдром вигорання розвивається як наслідок комбінацій організаційних, професійних стресів і особистісних факторів. Людина, що "вигорає", часто не усвідомлює його цього процесу, раніше зміни в поведінці людині можуть помітити колеги. Важливо вчасно побачити подібні прояви і правильно організувати систему підтримки таких співробітникків.

Специфіка педагогічної роботи відрізняється тим, що існує велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і складністю міжособистісного спілкування. Особливо часто зустрічаються такі причини появи синдрому професійного вигорання: - Монотонність роботи, особливо якщо її сенс здається сумнівним; - Вкладання в роботу великих особистісних ресурсів при недостатності визнання і позитивної оцінки; - Сувора регламентація часу роботи, особливо при нереальних термінах виконання; - Напруженість і конфлікти в професійному середовищі, недостатня підтримка з боку колег і їх надмірна критичність. - Брак умов для самовираження особистості на роботі, коли на заохочуються творчість та експерименти. - Робота без можливості подальшого навчання та професійного вдосконалення; - Нерозв'язані міжособистісні конфлікти.

Існує думка, що найбільш схильні вигорання люди з певними рисами особистості. У різних дослідженнях були виявлені такі «групи ризику»:

1) Люди м'які, гуманні, співчуваючі, здатні емоційно захоплюватись, ідейні, нестійкі, інтровертіровані.

2) Схильні до авторитаризму.

3) "Трудоголіки".

Фактори ризику "вигорання" у певній організації та на певному робочому місці:

- Рольовий конфлікт; - Рольова невизначеність; - Незадоволеність професійним і особистісним зростанням. - Низький соціальний статус; - Рольові поведінкові стереотипи, що обмежують творчу активність; - Негативні установки, що обмежують права і свободу особи;

- Несправедливість і нерівність взаємостосунків в організації; - Негативні або "холодні" стосунки з колегами; - Дефіцит адміністративної, соціальної та професійної підтримки. - Відсутність зворотнього зв'язку від керівництва.

Ресурси протидії "вигорання" подібні імунітету. Внутрішні (особистісні) ресурси протидії професійному «вигоранню» - це уміння і навички, знання і досвід, моделі конструктивної поведінки, актуалізовані здібності. Вони дають людині змогу бути більш адаптованою, стресостійкою, успішною і задоволеною якістю свого життя.

Чотири рівня особистісних ресурсів протидії вигоранню:

1. Фізіологічний рівень – визначається типом нервової системи, статтю, віком, станом здоров'я, способами реагування організму на стрес.

2. Психологічний рівень (3 підгрупи). Емоційно-вольові ресурси: усвідомлення і прийняття своїх почуттів та емоцій, потреб і бажань, оволодіння соціально прийнятними формами проявами почуттів, контроль динаміки переживання, усунення застрявання. Когнітівна протидія - розуміння причин стресу, осмислення ситуації, психологічна компітентность, гнучкість мислення, самооцінка, пошук підтримки. Самоподкрепления. Поведінкова протидія - активність і гнучкість поведінки, перебудова поведінки, активізація поведінки і діяльності.

3. Соціальний рівень: соціальні ролі позиції і установки, ставлення до інших людей.

4. Духовний рівень.

Надія, що сприяє життєрадісності, зростанню, стійкості, спроможності не зневірятись. Раціональна віра - переконаність у тому, що існує величезна кількість реальних можливостей, потрібно вчасно виявити ці можливості. Душевна сила – здатність сказати НІ тоді, коли весь світ хоче почути від вас ТАК.