До ціцерона

Найкрасномовніший із Ромулових чад,

І з тих, які живуть, і з тих, що вже немає,

І з тих, що принесе майбутніх років ряд,-

Мій Марку Туллію! Хвалу тобі без краю

І дяку без кінця Катулл зложити рад - 

Катулл, між усіма поетами найгірший,

Такий між усіма поетами найгірший,

Як ти між усіма найкращий адвокат (Переклад М.Зерова)

ПРО СВОЄ КОХАННЯ

Я і люблю, і ненавиджу. "Як це?" - спитаєш.- Не знаю.

    Чую, що так воно є. Чую - і мучуся тим (Переклад А.Содомори)

ДО СЕБЕ САМОГО

Гаряче так не кохали ще жодної жінки на світі,

    Так, як тебе я кохав, Лесбіє, мила моя.

Ще не єднали нікого зв'язки так міцні і надійні,

    Як поєднала колись нас наша вірна любов (Переклад Ю.Кузьми)

Уривки з поеми Тіта Лукреція Кара «Про природу речей»

Викладаючи головні принципи Епікурового вчення, Лукрецій звертається до сина свого найближчого друга Меммія, обіцяючи йому розповісти «про основи речей», тобто про весь матеріальний світ, що оточує людину:

Спершу тобі розповім про всевишніх богів, і про небо,

Та про основу речей, про первістки ті, що створили

Всесвіт увесь незміренний, що ними росте, і живиться,

І, розпадаючись, знову у них обернутися має.

Первістки ті іменуєм: матерія, або інакше

Тільця речей родовиті. Або, уживаючи назви

Найзвичайнішої, кажем: насіння речей і предметів,–

Бо таки й справді усякове з них проросло сотворіння.

(І, 55-62)

Передусім Лукрецій доводить вічність матерії, що нікуди не зникає й не твориться знову:

Перший природи закон, що нічого на світі з нічого

Божою волею навіть постать не могло і не може.

Тільки ж бо люди, й тепер ще марним охоплені страхом,

Думають, ніби ті речі, які на землі і на небі

Бачимо ми раз у раз, то боги їх безсмертні створили:

Інших причин не домислять, інших не знають пояснень.

Знаючи, отже, що в світі з нічого ніщо не родилось,

Ми все видиме збагнем, усьому найдемо підстави,

Розумом вільним охопим, відкіль народилися речі.

(І, 149-157)

Отже, знання матеріального, навколишнього світу сприятиме розумінню вічності самої матерії, до створення якої боги не мають ніякого відношення і яка сама по собі ніколи не зникає, а лише змінює форми:

...Зовсім не в ніщо обертаються речі,

А розкладаються лиш на тіла основні та зворотні.

(І, 248-249)

Важливе місце в поемі Лукреція посідають думки про діалектичний зв’язок життя і смерті. Життя й смерть ідуть поруч, і розірвати цей процес неможливо, він у природі виявляється єдиним:

...Мішається плач поховальний

З жалісним криком діток, які вперше побачили сонце.

Ночі не було такої, не було ні ранку чи днини,

Щоб не почувся водночас і плач немовля й тужні крики,

Що супроводжують смерть і похмурий обряд погребіння.

(II, 576-580)

У кінці з’являються сумні роздуми Лукреція про поступове уповільнення світового руху, що призводить до виснаження землі й наближає все людство до загибелі:

І все частіше сумний виноградар жаліється гірко

На перестарілі лози і скаргою небо турбує.

Не розуміє старий, що все на цім світі марніє,

Занепадає на силах і звільна простує до гробу.

(II, 1168-1169, 1173-1174)

У третій книзі Лукрецій звертається до питання про взаємозв’язок тіла, духу (тобто розуму) й душі. Він робить висновок, що всі ці субстанції перебувають у прямій залежності одна від одної, смерть тіла викликає смерть розуму й душі. Він заперечує поширювану релігією думку про вічне існування душі й прийняття нею після кончини людини пекельних мук, уважаючи це вигадкою, покликаною залякати смертних. Проте саме страх перед смертю породжує найстрашніші злочини:

Сором він знищує, дружбу міцну розриває назавжди,

І благочестя порушує грубо. Трапляється навіть,

Що і вітчизну свою, і батьків своїх любих нерідко

Зраджував той, кого чорна імла Ахеронта лякала.

(III, 83-86)

Уривки з творів Марка Туллія Цицерона

Трактат «Про державу»

(Переклад Володимира Литвинова)

Книга перша.

<Якби наші предки не ставили добробут держави понад усе, то Марк Каміл не захистив би Рим від навали галів, Маній Курій, Гай Фабрицій і Тіберій Корунканій> не врятували б його від нападу, а Гай Дуелій, Авл Атілій і Луцій Метел - від жаху перед Картагеном. А двоє Сціпіонів не погасили б своєю кров'ю полум'я пожежі другої Пунійської війни. Або Квінт Максим не домігся б перелому у війні проти більших сил [ворога].

Однак недостатньо мати [в собі] чесноти, немов якусь науку, якщо не почнеш їх уживати. <…> Чесноти ж призначені цілком, щоб ними користувалися, а їхнє найважливіше призначення - керувати державою і вершити на ділі, а не на словах усе те, про що дехто лише торочить по своїх закутках.

<…>

Бо вітчизна (13) породила, точніше, виховала нас для того, щоби чекати від нас якоїсь підтримки, -а не служити нашим зручностям і створювати для нас безпечний прихисток у житті на дозвіллі та спокійне місце для відпочинку. Породила собі на користь, взяла в заставу багато і при тому найбільших сил нашого духу, розуму, мудрості. І дала нам для наших особистих потреб лише стільки, скільки може лишитися після задоволення її власних потреб.