3. Психоаналітична філософія: фройдизм та неофройдизм

Засновником психоаналітичної традиції, яка вплинула не тільки на філософську думку XX століття, але й на медицину і психологію, соціологію і педагогіку, антропологію й етнографію, на сучасне мистецтво і літературу, став австрійський психіатр і психолог Зїгмунд Фройд (1856 - 1939).

Його основним внеском у науку і філософію стало дослідження ролі підсвідо­мого у людській психіці, впливу підсвідомого на життя і поведінку людини, на історію та культуру людства.

Свою концепцію 3. Фройд виклав у книзі «Тотем і табу», а також у пізніших працях - «Я і Воно», «Майбутнє однієї ілюзії», «Незадоволе­ність культурою», «Тлумачення сновидінь».

Класика наполягала на розумності людини, на її природній доброті, а Фройд зосереджує увагу на аморальності, асоціальній агресивності людської при­роди.

Людську психіку, пояснював Фройд, можна порівняти з айсбергом, ли­ше одна п'ята якого знаходиться над водою (сфера свідомого), а чотири п'ятих - у темних глибинах (сфера підсвідомого).

Свідомість, розумне в лю­дині є незначною частиною психічного життя.

Переважна частина психічного життя знаходиться поза контролем розуму.

Підсвідоме трактується Фройдом як сукупність первісних інстинктів, темних ірраціональних, асоціа­льних і аморальних потягів і бажань.

В основі всіх людських пристрастей і вад - марнолюбства, владолюбства, заздрості, жадності та інших - лежать два основних, базових інстинкти:

• сексуальний («потяг до життя»),

• агре­сивний («потяг до смерті»).

Ці два інстинкти, «Ерос» і «Танатос» (названі так за іменами давньогрецьких богів кохання і смерті), є тими силами, що керують здебільшого людським життям.

Вони виявляються сильнішими за розумні мотиви, потреби та інтереси людини.

У творі «Я і Воно» Фройд визначає психічну структуру індивіда, яка складається, на його думку, з трьох рівнів.

• Воно (Іd) - глибинний шар несвідомих потягів, сутнісне ядро лю­дини, над яким надбудовується решта елементів.

Ці первинні потяги зводяться до двох основних:

потяг до життя, сексуальні бажання («Ерос»);

потяг до смерті, до руйнування, агресивні бажання («Танатос»).

• Я (Еgо) - сфера свідомого, посередник між несвідомими потягами людини і зовнішньою реальністю (культурною і природною).

• Над-Я (Suрег Еgо) - сфера суспільних цінностей і норм, моральна цензура.

Основним і об'єднуючим всіх людей є сексуальний ін­стинкт, інстинкт продовження роду, який Фройд позначив терміном «лібі­до».

Звертаючись до проблеми культури у своєму есе «Невдоволеність культурою», Фройд розкриває її суперечливий характер.

Культура є, за Фройдом, своєрідним механізмом соціального приду­шення вільного виявлення справжніх бажань індивідів, що приводить до душевних конфліктів і до порушень психіки - неврозів і психозів, а також - до проявів зла, агресії, насильства. Чим вищий рівень цивілізованості, куль­тури людини і суспільства, тим більшою є загроза руйнування людської пси­хіки.

Чим більш повно і серйозно виконує людина заборони і приписи суспі­льства, тим більший тягар вона несе.

Люди розплачуються найдорожчою ціною за суспільний прогрес.

Обмежуючи свою свободу у сфері інстинктів, з перебігом історичного прогресу не тільки окрема людина, але й людство в цілому стає все більш хворим.

Війни, повстання, революції, інші масові про­яви насильства і агресії Фройд розцінює як «колективний невроз».

З іншого боку, культура робить життя безпечнішим, блокуючи людсь­кі інстинкти, людську агресивність, взагалі робить можливим існування людського суспільства.

За Фройдом, культурна творчість є «сублімаці­єю» (перенесення, перемикання) частини сексуальної енергії («лібідо») в різні форми суспільної і культурної діяльності.

Виникнення суспільства і людської цивілізації нерозривно пов'язане з появою культури. Людська культура, стверджує Фройд, починається із за­борони.

В архаїчних суспільствах перші заборони і торкалися якраз вихід­них, первісних інстинктів - сексуального і агресивного (заборона кровозмішування і заборона вбивства родичів).

Але внаслідок цього ви­никає перша історична ситуація конфлікту між бажаннями і заборонами.

Проте пригнічені і нереалізовані інстинкти стають джерелом негатив­ної енергії, призводять до неврозів, до деструкції, руйнування людської пси­хіки.

Теорія Фройда була створена спочатку як метод лікування неврозів через аналіз і пояснення прихованих імпульсів (звідси - термін «психоана­ліз»).

Особлива увага приділялася Фройдом дитячій психі­ці, дитинству, коли відбувається перший досвід конфлікту між соціальними заборонами і бажаннями, коли зазнаються психічні травми, що в явній формі можуть виявитися набагато пізніше.

Отже, справжнє керівництво людським життям здійснюється сферою підсвідомого, культура виступає в ролі «цензора» і «охоронця» від руйнівної дії інстинктів.

У своєму вченні Фройд біологізує людину: основні при­чини її поведінки вбачає у біологічних, природних імпульсах.

Біологізаторський підхід здійснює Фройд і до суспільства, яке виконує, на його думку, переважно репресивну функцію, обмежуючи свобо­ду інстинктів індивіда.

Тому суспільство та індивід завжди будуть створювати конфліктну цілісність, вважав він.

Карл Юнг (1875 - 1961) був першим учнем і першим критиком вчення Фройда.

Юнг піддав критиці перебільшення ролі сексуального початку в людській психіці.

Основні твори К. Юнга:

• «Архетип і символ»,

• «Колективне несві­доме і його архетипи».

Основним досягненням творчості Юнга стало відкриття явища «колек­тивного підсвідомого».

Юнг вважав, що в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, на якому побудований весь психоаналіз Фройда, існує і глибший шар - «ко­лективне несвідоме», таке, що є віддзеркаленням досвіду колишніх поко­лінь, відображеного в структурах мозку.

Досліджуючи людські сновидіння, міфи, релігійні уявлення, витвори мистецтва, фольклор, Юнг помітив такі підсвідомі духовні явища, які не мог­ли бути зв'язані з індивідуальним життєвим досвідом. Виявилося, що певні образи і символи були успадковані нами і збереглися у вигляді «архетипів».

Архетипи, за Юнгом, є підсвідомими образами-символами, які переда­ються у спадок й оформлюють наше мислення і нашу поведінку.

Неофройдисти А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм продовжили і розви­нули фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях.

Найбільш відомим представником неофройдизму став Е. Фромм, який зробив спробу поєднати в своєму «гума­ністичному психоаналізі» ідеї марксизму, фройдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм піднімає проблеми особистості в сучасному світі.