Основні завдання геоботаніки:

• Вивчення складу і структури фітоценозів.

• Вивчення закономірностей розподілу фітоценозів по еколого-ценотичним| градієнтах і їх динаміки фітоценозів.

• З'ясування залежності фітоценотичного складу рослинного покриву, флористчного складу фітоценозів і їх структури від біотичних| і абіотичних| чинників|факторів|, дії людини.

• Аналіз фітоценотичних стосунків між популяціями рослин і взаємин рослинних співтовариств|спілок| з|із| умовами місцепроживання

• Класифікація, географія і картографування рослинності.

• Господарська характеристика різних форм рослинності й виявлення шляхів|колій| їх раціонального розміщення і стійкого використання.

 

2. Етапи становлення і розвитку геоботаніки як науки

1. Допарадигмальный період.

Цей період йде своїм корінням в 16 сторіччя й продовжувався аж до 1910 р. Перші, фрагментарні дослідження рослинності відносяться до XVI—XVII століттям. Дослідження рослинного покриву до початку ХХ століття проводилися в рамках ботанічної географії, геоботаніка в самостійну науку не виділялася, свого понятійного і термінологічного апарату не мала. В той же час значний імпульс для системних досліджень рослинності дали дослідження російського ученого В. В. Докучаева (1846—1903).

На початку ХХ століття дослідження рослинний співтовариств|спілок| придбали|набули| значний масштаб, так що виникла необхідність координації досліджень і затвердження єдиної термінології нової науки.

Як і будь-яка наука, геоботаніка в допарадигмальний| період була еклектичним об'єднанням|сполученням| різних альтернативних гіпотез і конкуруючих наукових співтовариств|спілок|, кожне з яких, відштовхуючись від певних фактів, створює свої моделі без особливої апеляції до яких-небудь зовнішніх авторитетів.

2. Період парадигми дискретності рослинності, організмів

(1910 – 1960 рр.).

Народженням геоботаніки як науки, вважається 1910 рік, коли на III Міжнародному ботанічному конгресі в м. Брюссель вперше було запропоновано найменування основного синтаксону (одиниці класифікації) рослинності — асоціації. Фітоценози в цей період розглядалися як реально існуючі утворення, що історично склалися, з детермінованою структурою більш менш відмежованих один від одного. Такий підхід був заснований на аналогії рослинного співтовариства і організму, тому ця парадигма також отримала назву організмізм. Дослідники знаходилися під впливом «відображення» (Мейен, 1977р.) закономірностей, виявлених при вивченні організмів, і підсвідомо прагнули побачити на фітоценотичному рівні організації рослинності індивідууми, подібні до рослин й типологічні одиниці, подібні до видів рослин.

Саме такий підхід застосовували найбільші і авторитетні геоботаніки того часу — Ф. Клементс та В. Н. Сукачов.

3. Сучасний етап (період парадигми континууму)

(з 1970-х до наших днів).

За початок сучасного періоду в історії геоботаніки вважається середина ХХ століття, коли на зміну розуміння рослинного покриву як сукупності дискретних фітоценозів прийшла концепція рослинного покриву, як континууму.Вона розглядає фітоценози як умовності, штучно виділені з рослинного континууму. Вона почала витісняти концепцію дискретності з 1950-х років. Це концепція грунтується на індивідуалістичній гіпотезі, вперше сформульованій російським вченим Л.  Р.  Раменським в 1910 році. Суть цієї гіпотези в тому, що кожен вид специфічний за своїми стосунками із зовнішнім середовища й має екологічну амплітуду, не співпадаючу повністю з амплітудами інших видів (тобто кожен вид розподілений «індивідуалістично»). Кожне співтовариство утворюють види, екологічні амплітуди яких перекриваються в даних умовах середовища. При зміні якого-небудь чинника або групи чинників поступово зменшуєть різноманіття і зникають одні види, з'являються та збільшують різноманіття інші види, й таким шляхам здійснюється перехід від одного типу рослинних співтовариств до іншого. Зважаючи на специфічність (індивідуальність) екологічних амплітуд видів ці зміни відбуваються не синхронно, і при поступовій зміні середовища рослинність змінюється також поступово. Тому об'єктивно існуючих співтовариств з детермінованою стуктурою й динамікою виділити неможливо.