5. Едафічні умови та вплив їх на рослинний організм.

Едафічні умови мають для рослин винятково важливе значення, оскільки ґрунт є одним із компонентів наземних екосистем і природною основою їх функціонування, бо слугує субстратом для закріплення, джерелом води, мінеральних та органічних речовин а рослинність – важливим фактором ґрунтоутворення.

Всі рослини залежно від вимогливості до валового вмісту поживних речовин у в ґрунті ділять на три групи: еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

Еутрофи (гр. eu справжній і trophe) – рослини вимогливі до наявності в ґрунті поживних речовин, зростають на родючих землях, вони інтенсивно ростуть і розвиваються До них належить переважна більшість рослин заплавних лук і широколистяних лісів (вільха, кропива, липа, ясен, чистотіл) Безумовно, ступінь еутрофності у них різний.

Оліготрофи (гр. oligos – незначний і trophe) зростають на бідних ґрунтах, що мають дуже мало поживних речовин і відзначаються високою кислотністю. До них належать рослини північних суходолів, сфагнових боліт (верес, білоус, росичка, журавлина тощо).

Мезотрофи (гр. mesos – середній і trophe) займають проміжне положення між еутрофами і оліготрофами, вони ростуть на середніх за наявністю поживних речовин ґрунтах. До цієї групи належить переважна більшість сільськогосподарських культур: морква, кукурудза, просо, яблуня, слива, картопля).

Рослини можуть бути індикаторами певних речовин у ґрунті. Індикатори бувають прямими (рослини, що ростуть в безпосередньому зв’язку з об’єктами індикації в межах усього ареалу) і посередніми (рослини, що проявляють зв’язок з якимись факторами, що знаходяться в кореляційній залежності від об’єктів індикації).

Є рослини, що визначають реакцію ґрунтового розчину. Так, наявність таких рослин, як біловус, щавель, хвощ, папороть, верес свідчать про кислу реакцію ґрунту; біла акація, шипшина, ожина є показником нейтральної реакції. За вимогливістю до кислотності грунту виділяють такі групи рослин:

Ацидофіли (оксилофіти) – ростуть на кислих і дуже кислих ґрунтах (рН 2,4 – 6,0), здебільшого на сфагнових болотах і кислих луках. Серед них розрізніяють: крайні ацидофіли (рН 2,4 – 5,0), помірні ацидофіли (рН 5,0 – 6,2) та слабкі ацидофіли (рН 6,3 – 6,7).

Нейтрофіли – рослини, які ростуть при нейтральній кислотності ґрунтового розчину (рН 6,7 – 7,0). До них належать квасоля, горох, соняшник, чина, тимофіївка, люцерна.

Базифіли – рослини приурочені до ґрунтів з лужною реакцією (рН більше 7,0). Серед них виділяють слабкі бизифіли і власне базифіли.

Індиферентні рослини не виявляють чіткої вимогливості до кислотності ґрунтового розчину і ростуть як на кислих, так і налугованих ґрунтах (конвалія, дуб, сосна).

Рослини можуть поділятися на групи в залежності від вимогливості до того чи іншого мінерального елементу живлення.

Так за відношенням до кальцію їх поділяють на кальцієфіли, кальцієфоби та індиференти.

Кальцієфілами (гр. calix вапно і philos) називаються рослини пристосовані до карбонатних ґрунтів( стоколос, люцерна жовта, сосна крейдяна, бук). Кальцієфоби (гр. calix – вапно і phobos - страх) уникають ґрунтів багатих вапном (верес, біловус, люпин, сфагнові мохи). Індиферентні – це рослини, які байдуже ставляться до вмісту солей кальцію в ґрунтовому розчині.

За вимогливістю до азотного живлення рослини поділяють на: нітрофіли – потребують багато нітратів (тютюн, лутига, малина, хміль, бузина) та нітрофоби – ті що уникають ґрунтів, багатих на азотні сполуки (щучник, хвощ, куничник, перстач).

Дуже своєрідною і в той же час великою екологічною групою є галофіли (гр. halos – сіль і philos), пристосовані до засолених ґрунтів, які представлені двома типами: солончаками (содник простертий, курай содовий, кермек каспійський) і солонцями (полин,віниччя, подорожник солончаковий).

Псамофіли (гр. psammos – піщаний і philos) – рослини, що живуть на піщаних ґрунтах. Мають добре розвинену кореневу систему, яка досягає глибини 4 – 6 м і поглинає воду з глибоких ґрунтових горизонтів.

Гелофіти – це рослини боліт і заболочених або надмірно зволожених ґрунтів.

Літофіли (гр.lithos – камінь і philos) – рослини, які ростуть безпосередньо на камінні і скелях; у цих умовах можуть рости лишайники, водорості, сосни, ялівці тощо.

Рослинами-індикаторами користуються під час визначення механічного складу ґрунту, при пошуках прісної води в пустелях, при картуванні грунтоутворюючих порід та деяких видів корисних копалин.