2.Характеристика сфер та ланок фінансової системи держави.

Розглядаючи структуру фінансової системи, необхідно звернути увагу на внутрішню та організаційну структуру.

Внутрішня будова фінансової системи являє собою сукупність відносно відокремлених взаємопов’язаних сфер та ланок фінансових відносин, які відображують специфічні форми та методи обміну, розподілу та перерозподілу ВВП.

Організаційна структура фінансової системи являє собою сукупність фінансових органів та інститутів, які регулюють грошові потоки.

Відокремлення елементів внутрішньої будови фінансової системи робиться за рядом ознак: каналів руху грошових потоків; місця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів здійснюється у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою відокремлення окремих ланок.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відношень і є подібною в усіх країнах. Структура фінансової системи держави складається зі сфер та ланок.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відношень.

У структурі фінансової системи виділяються чотири сфери:

• рівень мікроекономіки – фінанси суб’єктів господарювання;

• рівень макроекономіки – державні фінанси;

• рівень світового господарювання – міжнародні фінанси;

• узагальнений рівень – фінансовий ринок.

Ланка відображає відокремлену частину фінансових відношень. Її виділення відбувається за існуванням ознак:

• наявність (відсутність) відокремленого фонду фінансових ресурсів;

• специфічні форми та методи фінансових відношень.

Сфера суб’єктів господарювання не підрозділяється на окремі ланки, тому що вони мають загальні принципи організації та методи ведення фінансової діяльності.

Існують деякі особливості, пов’язані з формою власності або специфікою кожної галузі, які впливають на організацію фінансових відношень.

Фінанси підприємств різних форм власності, які є основою єдиної фінансової системи країни, обслуговують процес створення та розподілу суспільного продукту й національного доходу. Від стану фінансів підприємств залежить забезпечення централізованих грошових фондів фінансовими ресурсами.

З іншого боку активне використання фінансів підприємств у процесі виробництва та реалізації продукції не виключає участі в цьому процесі бюджету, банківського кредиту, страхування. В умовах ринку фінанси підприємств знаходять нові риси, пов’язані з поширенням самостійності підприємств, фінансовою та господарчою незалежністю, діяльністю на основі комерційного розрахунку, звільнення від дріб’язкової опіки з боку підвищення відповідальності за фактичні результати роботи.

Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона включає такі ланки:

• державний бюджет;

• державний кредит;

• фонди цільового призначення;

• фінанси державного сектору.

Державний бюджет є головною ланкою фінансової системи. Він є формою створення та використання централізованого фонду коштів для забезпечення функцій органів державної влади. Державний бюджет є основним фінансовим класом країни, затвердженим Верховною радою України як закон. Відповідно до основного закону України – Конституції (ст.95, 96, 97, 98) через державний бюджет держава концентрує значну частку національного доходу для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, укріплення оборони країни й утримання органів державної влади та управління.

Зведений бюджет – це сукупність усіх бюджетів держави, що входять бюджетної системи. Принцип побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством і залежать, насамперед , від її адміністративно – територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Важлива роль державного бюджету виявляється у фінансуванні невиробничої сфери народного господарства (освіта, охорона здоров’я, культура, спорт тощо).

Велике значення мають витрати держави, спрямовані на реалізацію соціальної політики. Вони дозволяють державі розвивати систему народної освіти, фінансувати культуру, задовольняти потреби громадян у медичному обслуговуванні, підвищувати рівень їх соціального забезпечення, здійснювати соціальний захист.

Однією із важливих ланок загальнодержавних органів є позабюджетний фонд – це кошти держави (централізовані фонди) і місцевої влади, пов’язані з фінансуванням витрат, які не включені до бюджету.

Формування бюджетних фондів здійснюється за рахунок обов’язкових цільових відрахувань, які для звичайного платника податків нічим на відрізняються від податків. Позабюджетні фонди мають точно цільове призначення. У структурі фінансової системи України функціонують фонди Чорнобиля, фонд соціальної зайнятості, фонд конверсії, інноваційний фонд та інші фонди, які можуть бути створені за ініціативою державних центральних або місцевих органів влади.

Державний кредит відображає кредитні відношення з приводу мобілізації держави тимчасово вільних коштів підприємств, організацій і населення на засадах повернення для фінансування державних витрат.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь.

Кредитором виступають фізичні та юридичні особи, позичальником – держава в особі її органів. Додаткові фінансові ресурси держава залучає шляхом продажу на фінансовому ринку облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів. Дана форма кредиту дозволяє позичальнику спрямовувати мобілізовані додаткові фінансові ресурси на покриття дефіциту державного бюджету без здійснення для цих цілей емісії. Отже, державний кредит є засобом збільшення фінансових можливостей держави. Залежно від позичальника державні позики діляться на розміщувані центральними та місцевими органами управління.

За місцевим розміщенням державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Виходячи із строку залучення коштів позики діляться на короткострокові (до року), довгострокові (понад 5 років).

Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни (внутрішній і зовнішній).

Обслуговування державного боргу виражається в здійсненні операцій щодо розміщення боргових зобов’язань, їх погашення та виплати за ними відсотків. Ці функції здійснює ЦБУ. Витрати щодо обслуговування державного боргу проводяться за рахунок коштів державного бюджету. Великий державний борг, як внутрішній так і зовнішній, відображає економічну та фінансову кризу в країні. Контроль за станом державного боргу та виконанням кредитних ресурсів покладається на рахункову палату.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відношення на світовому рівні та включає три напрямки:

• міжнародні розрахунки;

• фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій;

• міжнародні фінансові інститути.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок – це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додаткових дохід.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами.

Фінансові системи провідних країн світу мають й фінанси домогосподарств які є засобом створення й використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фонів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім`ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю – це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Фонди страхування забезпечують відшкодування можливих збитків від стихійного лиха та нещасних випадків, а також сприяють їх попередженню.

До 1990 року страхування в Україні було побудоване на засадах державної монополії. Усі страхові операції в країні проводилися держстрахом СРСР, який здійснював роботу на засадах господарчого розрахунку. Державна монополія на майнове та особисте страхування дозволяла в загальнодержавному масштабі централізувати кошти, передбачені для цих цілей.

Нині поряд з державними страховими організаціями страхування здійснюють недержавні страхові компанії, які отримали ліцензію для проведення страхових операцій.