6. Завершення роботи із сім’єю.

Останнім етапом роботи соціального працівника із сім’єю є завершення соціального супроводу. Причинами для цього мо-жуть слугувати:

– виконання сім’єю умов договору співпраці й подолання складних життєвих обставин;

– регулярне невиконання сім’єю умов договору про спів- працю і плану роботи;

– події, які не залежать від сім’ї або соціального працівника (смерть батьків, переїзд сім’ї тощо);

Цей етап є найкоротшим у роботі, але не менш важливим за інші. Неналежна увага може призвести до того, що сім’я знову поступово втратить всі свої надбання і знову опиниться у складних життєвих обставинах. Це пов’язано насамперед з тим, що у разі встановлення довірливих стосунків між сім’єю і соціальним працівником члени родини прив’язуються до спеціаліста, а тому можуть сприйняти припинення соціального супроводу як свого роду зраду. Деякі сім’ї можуть відчувати страх залишитися без сторонньої підтримки, внаслідок чого спробують маніпулювати соціальним працівником або шантажувати його вчинками, які змусять фахівця знову взяти сім’ю під соціальний супровід. Тому спеціалісту важливо завершити роботу із сім’єю коректно.

Одним з можливих сценаріїв завершення роботи із сім’єю є переведення її на моніторинг. Моніторинг передбачає зменшення рівня втручання соціального працівника в життя сім’ї і кількості візитів, надання сім’ї повної самостійності у вирішенні тих чи інших питань. Разом з цим сім’я повинна знати, що при потребі вона може звернутися до соціального працівника. Але якщо фахівець переконаний, що сім’я може самостійно вирішити ту чи іншу проблему, він повинен звести свою роль до мінімуму.

Моніторинг – в широкому сенсі – спеціально організоване, систематичне спостереження за станом об’єкту, явищ, процесів з метою їх оцінки, контролю або прогнозування.

Тривалість моніторингу залежить від самої сім’ї та її ситуації.

Слід зазначити, що для переважної більшості цей період продовжується півроку. Саме за такий проміжок часу в сім’ї остаточно закріплюються набуті позитивні зрушення, моделі поведінки й потреба в соціальному працівникові, своєрідна прив’язаність до нього поступово зникають.

Остання фаза соціального супроводу передбачає кінцеве оцінювання процесу допомоги. Передусім визначають, чи досягнута мета. У простій формі для оцінювання втручання потрібно ще раз проаналізувати, якою була проблема, яких заходів вжито, яким є результат, які ресурси використані.

Отже, соціальний супровід включає такі етапи: отримання інформації про родину, що потенційно може потребувати соціального супроводу, проведення первинного обговорення і призначення відповідального соціального працівника, перший візит у родину, первинне оцінювання сім’ї, укладання договору, визначення плану втручання та його реалізація, кінцеве оцінювання діяльності та завершення стосунків.

Для забезпечення ефективності втручання необхідними є дві речі – усвідомлення родиною своїх проблем (потреб) та достатньо висока мотивація на якісь дії.

3. Консультативна робота із сім’ями

Важливе місце в сучасній соціальній роботі відведено соціально-психологічному консультуванню, яке в іноземній теорії та практиці дістало назву короткочасної терапії, спрямованої на вирішення проблеми. У його процесі робиться акцент на відповідальності клієнта (клієнт приймає рішення, а фахівець створює умови, які заохочують волевиявлення клієнта).

Соціально-психологічна консультація – це процес, у ході якого спеціаліст дає рекомендації з розв’язання соціальних і психологічних проблем клієнта. Вона допомагає людині обирати рішення та діяти на власний розсуд, допомагає навчатися новим моделям поведінки, сприяє розвитку особистості.

Серед специфічних рис соціально-психологічного консультування виділяють наступні:

– клієнти – люди, котрі мають у щоденному житті психологічні труднощі та проблеми; а також ті, які почувають себе добре, разом з тим ставлять перед собою цілі подальшого розвитку особистості;

– консультування базується на переконанні, що людина може змінюватися, обирати життя, яке її задовольняє, знаходити способи використання власних здібностей, навіть якщо вони невеликі через неадекватні установки або хворобу, або фінансові труднощі тощо;

– консультування орієнтується на теперішнє та минуле клієнтів;

– консультування передбачає короткотривалу допомогу (від 1до 15 зустрічей);

– консультування орієнтується на проблемах, які виникають у взаємодії особистості та середовища;

– у процесі консультування підкреслюється ціннісна участь фахівця, хоча і відхиляється нав’язування цінностей клієнтам;

– воно спрямоване на зміну поведінки та розвиток особистості клієнта, розвиток навичок подолання складних ситуації, які допоможуть клієнту успішно вирішити або запобігти можливим труднощам у майбутньому.

Спеціалісти, які допомагають людям вийти із складної життєвої ситуації, а в нашій країні це, в першу чергу психологи і соціальні працівники, знають, що людина має багато внутрішніх можливостей, ресурсів, які допомагають їй подолати труднощі. Завдання спеціаліста – віднайти і актуалізувати ці ресурси, щоб допомогти людині «вийти» із проблемної ситуації як можна швидше і з найменшими втратами (емоційними, фізичними).

Здійснюючи соціально-психологічне консультування, фахівці мають дотримуватися низки принципів.

1. Більшість скарг виникає та підтримується в контексті міжособистісного спілкування. Вирішення цієї проблеми можна досягти, змінивши форми спілкування в тому унікальному контексті, який пропонує сама ситуація.

2. Завдання короткочасної терапії полягає в тому, щоб допомогти клієнтам зробити щось по-іншому, змінюючи їх поведінку або їх пояснення поведінки та ситуації таким чином, щоб можна було знайти рішення.

3. Клієнти по-справжньому хочуть змінитися (та важливо в їх ситуації – чи вони намагалися змінитися, змінити свою поведінку, чи спрацювало це).

4. Будь-яку поведінкову модель можна розглядати під багатьма кутами зору, і значення, яке надається тій чи іншій моделі, залежить від інтерпретації і пояснень спостерігача.

5. Потрібно зробити тільки невелику зміну. З самого початку роботи варто зосередитися на одному, важливому питанні для клієнта. Саме перший позитивний результат буде стимулювати і позитивно налаштовувати клієнта до подальшої роботи.

6. Зміна хоча б одного елемента системи призводить до зміни системи в цілому (ефект снігової кулі – коли одна зміна сприяє появі інших).

7. Дієве втручання можна здійснити навіть тоді, коли фахівець не може визначити і описати, на що скаржиться клієнт.

Мета психологічної допомоги клієнту полягає не в тому, щоб припинити можливість висловлювати скаргу, а в тому, щоб розпочати процес пошуку вирішення. Обговорюючи з клієнтом різні варіанти вирішення проблеми, фахівець має постійно пам’ятати про те, що «правильне» рішення для нього – не завжди є таким для клієнта.

Спеціаліст у більшості випадків не може змінити реальнее життя людини, проте може змінити її світогляд. Клієнт не здатний вивільниться від усіх хвороб і труднощів, проте має можливість змінити «негативне» бачення свого життя і ситуації на більш позитивне, м’яке.

У процесі соціально-психологічного консультування (короткочасна терапія) сімей, які перебувають у складних життєвих ситуаціях, можна використовувати низку технік, що допомагають як у пошуку рішень, так і у створенні необхідної атмосфери для роботи.

1. «Магічне запитання».

Клієнту пропонується описати ситуацію так, ніби проблема раптово і магічним способом розв’язалася за один день (наприклад: «Уявіть, що сталося диво і вмить ситуація вирішилася найкращим способом»; «ви зустріли чарівника і він змінив ваше життя тим, що вирішив проблему»). Завдання клієнта – описати відмінності, зміни, які б він побачив (наприклад: «Як змінилася ситуація?», «Що ви бачите, що чуєте, що відчуваєте?», «За якими деталями можемо дізнатися, що проблема не існує?»).

У переважній більшості клієнти можуть дати відповіді на такі «магічні запитання» досить чітко і конкретно.

У разі, коли клієнту буває важко уявити «чарівну» ситуацію, спеціалісту доводиться використовувати неабияку креативність (наприклад: «Чарівників не буває» – «Уявіть, що ви заснули і вам сниться сон в якому проблеми не існує» або клієнт каже «Я помер» – «а Господь подарував вам шанс – повернув до життя і проблеми немає, як це виглядає?»). Якщо клієнт говорить нереальні речі (наприклад: «я – мільйонер!») потрібно «наблизити» його до реальності («А що Ви зробили сьогодні для того, щоб було так?», «Ви вважаєте, що мільйонером бути легко?»). Зазвичай наступна версія клієнта більш наближена до життя і реальної ситуації.

Ця техніка допомагає спеціалісту зрозуміти прагнення клієнта, а також розпочати роботу щодо пошуку шляхів досягнення цілей (наприклад: «Що можна зробити, щоб цього досягти?»).

2. «Винятки».

Ця техніка спрямована на демонстрацію того, що в житті людини постійно відбуваються зміни: в її поведінці, переконаннях, почуттях, моделях спілкуванні, які пов’язуються або можуть стосуватися проблем. Часто клієнти сприймають свої проблеми як такі, що існують завжди: вони були, будуть і їх не минути.

Особливо це спостерігається, коли стан людини пригнічений, коли «нелегкий» період у її житті триває давно. Клієнти ставляться до тих періодів життя, коли їм немає на що скаржитися, як до чогось незначного або не звертають увагу на такі моменти.

Ці моменти не сприймаються як позитивні зміни. Зазвичай такі періоди не сприймаються клієнтом як інформативний ресурс, який можна використати для поліпшення ситуації.

Цю техніку можна застосувати через запитання на кшталт:

«В які моменти у Вас з’являються покращення у тій ситуації, яку Ви описали?», «В які дні ви не почували себе погано?», «Розкажіть, коли Ваші стосунки із сусідами були добрі?», «В яких ситуаціях з колегами конфлікти відсутні?».

«Винятки» мають застосовуватися до тієї проблеми, яку обрав клієнт для вирішення (що для нього є актуальнішим – стосунки, емоційний стан, пошук професії тощо). Пошук ресурсів може бути активізований питаннями: «Хто або що допомагає Вам вирішити проблему, хоча б тимчасово?», «Як в такій ситуації діяли Ваші родичі чи знайомі?».

Фахівцю варто пам’ятати, що під час соціально-психологічного консультування не доцільно розпорошуватися на усі скарги клієнта. У межах однієї зустрічі слід зупинитися

на одній зміні і працювати з тим, що для себе головним зазначає клієнт.

3. «Творче непорозуміння».

Ця техніка застосовується в бесіді тоді, коли спеціаліст вже має деяку інформацію про клієнта і його ситуацію. «Творче непорозуміння» дає змогу обом учасникам процесу спільними зусиллями вибудувати таку реальність, яка задовольняє клієнта більше, та допомагає звернути увагу на сильні сторони клієнта, ресурси, які він має.

Реалізовується ця техніка через парадоксальні запитання:

«Як так сталося, що вам так погано разом, а ви три роки живете спільним життям?», «Вас поважають, як можна казати, що Ви невдаха?», «Як вам вдається, не маючи грошей, щодня мати горілку?».

У консультативній бесіді ці парадоксальні запитання використовуються досить часто, особливо в ті моменти, коли у клієнта є однозначна відповідь. Така ситуація не сприяє переосмисленню порушених питань чи конструктивному їх вирішенню. Тому завдання спеціаліста – поставити під сумнів однозначність позиції клієнта, його ставлення до ситуації, і найлегше це зробити через парадоксальне запитання. Зазвичай, питання є парадоксальним лише на перший погляд – відповідь знайти не складно, але головне, щоб клієнт сприйняв ситуацію з іншого погляду і побачив те, що є очевидним. Мета парадоксального запитання – поставити під сумнів те, що людина вважала абсолютно безсумнівним, часто це стосується поширених норм: «Грубіянити не добре», «Батьки завжди знають, що найкраще для їх дитини» чи установок: «Б’є, значить любить», «Нехай буде гречка, аби не суперечка» тощо. Навіть якщо клієнт вірить у правильність і дотримується цих правил, він приховує, маскує свої істинні почуття і переживання. Найпростіший спосіб роботи з такими висловлюваннями – поставити їх під сумнів. Більшості людей потрібен лише невеликий поштовх для того, щоб почати обмірковувати тему (і варіанти реагування) тоді, як раніше все було для них однозначно (наприклад: «Якщо Ви так думаєте, чому б Вам не сказати їй про це?», «… боїтеся її цим образити, але ж вона не зважала на Ваші почуття, коли пліткувала про Вас?»).

4. «Зосередження на клієнті».

Інколи людям набагато легше описувати необхідність змін в інших. Тут важливо заохочувати клієнта описувати зміни в їх власній поведінці і ставленнях, тобто ті зміни, які б вони помітили у собі.

Коли люди описують майбутні зміни, як припинення якихось власних дій (незастосування звичної поведінкової моделі) або емоційного стану, треба запитати, що вони будуть робити або відчувати замість цього (наприклад: «Якщо ти вирішила, що сьогодні ввечері не будеш пити горілку, що ти в цей час будеш робити?», «Якщо знову виникне пригнічений настрій, тобі захочеться плакати, ти подумаєш «стоп думка» і чим займеш себе?», »Ти підеш спілкуватися з дітьми, про що ти їх запитаєш?»). У такі моменти, особливо з клієнтами, яким важко себе організувати, яким потрібно ввести значні зміни в своє звичне життя, може знадобитись допомога інших (наприклад: «Ти б могла читати книжку? Яку книжку ти будеш читати?», «Ти б могла запросити когось у гості, щоб не залишатись ввечері сама?» тощо). Але завжди вибір робить клієнт.

Також спеціаліст має нагадувати клієнту, що над іншими ми влади не маємо, тому можемо змінити ситуацію тільки «працюючи над собою»: змінивши власні думки, власну поведінку, власні почуття.

5. Шкала запитань.

Ця техніка є простою у застосуванні. Фахівець зображує шкалу з позначками від 1 до 10 (0_1_2_3_4_5_6_7_8_9_10) і звертається до клієнта з проханням позначити на цій шкалі свій теперішній стан. Вона спрямована на вирішення низки завдань:

1) дослідження емоційного стану клієнта (наприклад: «На шкалі від 0 до 10 , де 0 – відображає ситуацію, коли Вам емоційно найважче, а 10, коли вам найлегше, позначте, як би Ви оцінили Ваш стан на цю хвилину?»);

2) пошук шляхів покращення ситуації («Зараз Ви оцінюєте Вашу ситуацію на 2 бали, що має змінитися для того, щоб Ви її оцінили на 3 бали?»);

3) зосередження уваги клієнта на досягненнях і поступовій зміні ситуації (наприклад: «На початку зустрічі Ви оцінювали свій емоційний стан на «0», зараз на «4», ситуація змінилася протягом лише однієї години роботи...», «Минулої зустрічі Ви прирівнювали Ваш стан справ до 3, на скільки Ви оцінюєте його сьогодні? Які зміни відбулися?»).

6. Зосередження на майбутньому.

У будь-який період життя майбутнє для нас існує таким, яким ми його уявляємо. Майбутнє часто пов’язане з минулим, і люди, які пережили чимало стресових ситуацій, схильні уявляти своє майбутнє негативно, у «похмурих» тонах. Негативне уявлення про майбутнє загострює проблеми сьогодення, песимізм гальмує їх вирішення. Завдання фахівця – внести позитивний елемент, задля появи надії, віри клієнта у вирішення ситуації. Саме зароджені сподівання і будуть допомагати впоратися з буденними труднощами.

Для цього використовується:

– обговорення (озвучування) «показників покращення», якими б мізерними вони не були;

– проблема, як ресурс – «Чому навчила вас ця ситуація?», «Як Ви наступного разу відреагуєте на подібну ситуацію?», «У майбутньому Ви зможете самостійно спланувати свої дії, щоб вирішити ситуацію?»;

– «гарна назва» – пошук і формулювання нової назви ситуації клієнта, яка б створювала атмосферу надії, головна функція «нової назви» – звільнення від негативних асоціацій, зосередження на потенціалі.

Іноді доцільно використовувати притчі, метафори або ситуації знайомих, інших клієнтів, у котрих ситуація була подібна і вони змогли успішно з нею справитися. Час від часу, у ході роботи можна «повертатися» до цих ситуацій.

Загалом для того, щоб допомогти клієнту внести зміни в існуючу ситуацію, потрібно обережно висловлюватися і використовувати слова, які позначають його ситуацію (не використовувати слово «проблема», «криза», якщо сам клієнт їх не використовує, у будь-якому випадку краще використовувати «питання, яке потребує вирішення») або вказують на те, що зміна може не відбутися (наприклад, замість «якщо все зміниться на краще» казати «коли все зміниться на краще»).

У роботі з клієнтом можна використовувати кілька технік і уважно стежити, як вони сприймаються співрозмовником. Важливо пам’ятати, що за якою б технікою ми не працювали з родиною, необхідно, щоб клієнт відчував підтримку і віру в нього з боку соціального працівника.

Робота із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, може передбачати проведення короткострокової терапії, спрямованої на вирішення проблеми, тобто соціально-психологічного консультування членів родини. Така технологія соціальної роботи допомагає людині обирати рішення та діяти на власний розсуд, навчатися новим моделям поведінки, сприяє розвитку особистості.

У процесі роботи із сім’ями використовують такі техніки, як ｫмагічне запитанняｻ, ｫвиняткиｻ, ｫтворче непорозумінняｻ, ｫзосередження на клієнтіｻ, шкала запитань, зосередження на майбутньому.