2. Будова та методологія вивчення курсу.

Міжнародна економіка у вузькому розумінні як складової теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб'єктів різної державної приналежності в сфері міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва та формування міжнародної економічної політики держав.

Міжнародна економіка у широкому розумінні – це теорія, застосовувана для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Міжнародна економіка (визначення за різними джерелами): сукупність економік країн світу; сукупність міжнародних економічних відносин; органічна сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними;сукупність національних експортних потенціалів країн світу господарських взаємозв'язків між ними;система економічних відносин, яка функціонує на національному та інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства;теорія, що використовується для вивчення економіки сучасного взаємопов'язаного світу;частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарських суб'єктів різних державних належностей в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва, фінансування і формування міжнародної економічної політики.

Риси міжнародної економіки:розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капітал, робоча сила, технології);міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах (транснаціональні корпорації);самостійна міжнародна фінансова сфера, що не пов'язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва; системи міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;економічна політика держав, що випливає з принципів відкритої економіки.

Структура курсу "Міжнародна економіка”

- Базові поняття і концепції, що лежать в основі міжнародної економіки, починаючи від міжнародного поділу праці та інших факторів виробництва, через світовий ринок і світове господарство до концепції міжнародної економіки.

- Економічна політика держав, механізми державного регулювання економіки. Основні форми регулювання міжнародної економіки – державне регулювання зовнішньої торгівлі (тарифні та нетарифні методи), державне регулювання руху факторів виробництва (експорту-імпорту капіталу, робочої сили та технології), державне валютне і фінансове регулювання.

- Форми міжнародних економічних відносин, в яких проявляється міжнародна економіка, включають міжнародну торгівлю товарами та послугами, міжнародний рух факторів виробництва, міжнародну торгівлю фінансовими інструментами, міжнародні розрахунки.

- Діяльність міжнародних економічних і фінансових організацій, які створені для моніторингу і регулювання міжнародної економіки або окремих її елементів.

Суб'єкти міжнародної економіки: організації, діяльність яких виходить за національні кордони: міжнародні організації; спільні підприємства; державні органи тощо. Регулювання відносин між цими суб'єктами здійснюється:

- на національному рівні – державою,

- на регіональному – органами регіонального співробітництва,

- на глобальному – всесвітніми організаціями.

Інституційна одиниця (в міжнародній економіці) - це економічний агент, котрий може володіти товарами і активами, мати економічні зобов'язання і від свого імені здійснювати угоди з іншими агентами.

Інституційні одиниці поділяються:

• Домашні господарства - всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу, виробляють і споживають ринкові товари і послуги.

• Неприбуткові інститути – юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домашнім господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб.

• Нефінансові корпорації – інституційні одиниці, які займаються виробництвом товарів для ринку і нефінансових послуг (підприємства).

• Урядові установи – інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій і функцій регулювання економіки, займаються виробництвом неринкових товарів і послуг для індивідуального і колективного споживання і перерозподілом доходів.

• Фінансові корпорації – інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють фінансове посередництво і допоміжні фінансові послуги.

Сектори економічної діяльності (в міжнародній економіці):

- реальний або приватний нефінансовий сектор включає домашнє господарство і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво та пропозицію товару держави на її внутрішньому і зовнішньому ринку. Реальний сектор пред'являє попит на товари для приватного і виробничого використання. - бюджетний або урядовий (державний), або фіскальний сектор слугує для перерозподілу доходів. Витрати державного бюджету є складовою частиною агрегованого попиту.

- грошовий або фінансовий, або банківський сектор представлений грошовими потоками, які проходять через центральний (національний, державний) та комерційні банки.

- зовнішній сектор включає операції з зарубіжними країнами кожного із вище названих секторів і відображається у платіжному балансі.