Глава 6. Основи антикризового управління

Стислий опис глави: Економічна сутність кризи розвитку

підприємства. Основні причини (фактори) виникнення кризових явищ. Наслідки

кризових явищ на підприємстві. Банкрутство як правовий механізм

регулювання підприємницької діяльності. Судові процеси, що застосовуються

до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство. Основні

положення діагностики кризових ситуацій та банкрутства на підприємстві.

Програма антикризових заходів. Системи управління в подоланні кризової

ситуації.

6.1. Засади антикризового управління

З точки зору економічної сутності кризи розвитку підприємства

(концепція циклічності розвитку економічних систем – фундаментальна

складова категоріального апарату економічної теорії). Їй притаманні

властивості циклічності. Підприємство має дві тенденції свого існування:

функціонування і розвиток, які тісно пов’язані між собою.

Функціонування – це підтримка життєдіяльності, збереження функцій,

визначеність, живучість. Розвиток – це зміни, набуття нової якості в умовах

змін. Функціонування стримує розвиток і в той же час є базисом змін, а

розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його

розвитку. Тобто, виникає циклічність розвитку, яка відображає періодичне

настання кризових ситуацій [1, 2, 3].

Період зміни якісної характеристики процесу функціонування

підприємства характеризує поняття «цикл розвитку підприємства», який

складається з основних стадій: стадія підйому; стадія гальмування розвитку;

стадія кризи; стадія пожвавлення.

Криза – це загострення протиріч, що загрожують підприємству, його

життєдіяльності в навколишньому середовищі, що виникають в процесі

взаємодії окремих елементів системи підприємства між собою та із зовнішнім

середовищем [9]. 100

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги

економічної системи, поступової втрати життєдіяльності підприємства,

дефіциту ресурсів або можливостей для розвитку. Виникає кризова ситуація.

Кризові явища в розвитку підприємства тісно пов’язані з етапами

життєвого циклу підприємства і виникають на кожному з них, що і є рушійною

силою кожного наступного етапу [14].

Кризова ситуація не виникає раптово, вона має свої причини (фактори).

Виділяють наступні загальні ознаки класифікації кризових факторів

(рис. 6.1) [9].

Розгортання кризи є результатом спільної й водночас негативної дії,

насамперед, зовнішніх і внутрішніх факторів, частина впливу яких відповідно

складає 1/3 та 2/3. Однак треба відзначити, що значущість впливу окремих

внутрішніх і зовнішніх факторів у часі не є постійною, вона суттєво змінюється

залежно від етапу життєвого циклу підприємства [2].

В розумінні кризи велике значення мають і можливі її наслідки:

оновлення або руйнування організації; виникнення нової кризи або

оздоровлення організації; загострення або послаблення кризи; різкі або м’які

зміни; перетворення або збереження організації; довгострокові або

короткострокові зміни; якісні або кількісні зміни; необоротні або оборотні

зміни [3].

Щодо типології ситуацій, то кризи неоднакові не тільки за своїми

причинами та наслідками, але й за своєю суттю. Вони пов’язані перш за все з

диференціацією засобів та способів управління ними.

Основні види кризових явищ: за масштабами проявлення існують

загальні (системні) та локальні кризи; за проблематикою виділяють макро- та

мікрокризи; за структурою відносин виділяють економічні, соціальні,

організаційні, психологічні та технологічні кризи; за безпосередніми

причинами виникнення кризи – природні, суспільні та економічні [3]. 101

Рис

. 6.1 –

Класифікація кризових факторів

Класифікація кризових факторів

За місцем

виникнення

За

наслідками

виникнення

За ступенем впливу в

межах кожної групи

За ступенем

взаємообумовленості

За часом

дії

За підходом до

визначення

Фактичні

Потенційні

Тимчасові

Постійні

Похідні

Незалежні

Другорядні

Основні

Внутрішні

Зовнішні

Загальні

Специфічні

Індивідуаль

ні

Національні

Демографічні

Економічні

Політичні

Науково-технічні

Соціальні

Природні

Інші

Міжнародні

Політичні

Загальноекономічні

Діяльність окремих

партнерів

Менеджмент Маркетинг

Загальний

менеджмент

Операційний

(виробничий)

менеджмент

Фінансовий

менеджмент

Інвестиційний

менеджмент

101 102

Кризи можуть бути: передбачуваними (закономірними) та несподіваними

(випадковими); явними та латентними (прихованими); глибокими та легкими;

затяжними та короткостроковими [9].

Подолання кризи має бути організоване органом управління

підприємством. Це обумовило потребу в розвитку самостійної галузі наукових

знань – антикризового управління.

Антикризове управління – це спеціальне, постійно організоване

управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану

та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою

забезпечення відновлення життєдіяльності окремого підприємства,

недопущення виникнення ситуації його банкрутства [9]. Процеси

антикризового управління: передкризове управління; управління в умовах

кризи; управління процесами виходу з кризи; своєчасність управлінського

впливу; стабілізація стану; нівелювання відхилень.

Розвиток кризи на рівні підприємства система структурно поділяється на

три фази: прихована криза (криза ефективності); криза платоспроможності;

криза розрахунку (неплатоспроможності, загроза банкрутства) [14]..

Характерними ознаками 1-ої фази є: зниження ефективності діяльності

підприємства; збитки покривають за рахунок внутрішніх резервів.

Характерними ознаками 2-ої фази є: збільшення і прострочення дебіторської

заборгованості; різке зменшення грошових коштів на рахунках; зниження

обсягів продажу; різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові

результати. Характерними ознаками 3-ої фази є: криза розрахунків по боргах.

У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка очікуваних

темпів росту підприємства з джерелами та обсягами фінансування, як правило,

кредитного (неузгодженість грошових потоків).

Таким чином, підвалинами антикризового управління є:

передбачуваність, прискорювання та пом’якшення кризових явищ; можливість і

необхідність підготовки до їх наступу; особливість підходів, спеціальних знань 103

та досвіду управління в умовах кризи; можливість управління кризовими

процесами; можливість прискорювати та мінімізувати їх наслідки [3].

Проблема кризи та банкрутства має загальнодержавний характер, що

знайшло втілення у створенні державної системи контролю, діагностики та

захисту підприємства від фінансового краху і містить заходи організаційно-

економічного та нормативно-правового впливу. Визначено коло осіб та груп

суб’єктів антикризового процесу: власник підприємства; фінансовий директор

підприємства; функціональний антикризовий менеджер – співробітник

підприємства; функціональний антикризовий менеджер – співробітник

консалтингової фірми, якого залучено на підприємство; державні та відомчі

органи; арбітражний керуючий; представники кредиторів, в т.ч. фахівці

кризового управління.

В системі антикризового управління виділяють функції антикризового

управління: визначення цілей; планування; організацію; мотивацію; контроль.

Шість функцій антикризового управління, що відображають предмет

управління: передкризове управління; управління в умовах кризи; управління

процесами виходу з кризи; стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення

керованості); мінімізація втрат та втрачених можливостей; своєчасність

прийняття рішень.

Система антикризового управління складається з наступних підсистем:

підсистема діагностики; антикризовий операційний менеджмент; антикризове

фінансове управління; антикризовий маркетинг; антикризове управління

персоналом; антикризове організаційне управління.

Антикризове управління може бути менш або більш ефективним і

характеризується ступенем досягнення цілей у співставленні з витраченими на

це ресурсами [4, 6].

6.2. Діагностика кризових ситуацій та банкрутства. Подолання кризи

на підприємстві

Під терміном «банкрутство» розуміють неспроможність або відмову

юридичної або фізичної особи платити кредиторам за своїми борговими 104

зобов’язаннями з мотивів відсутності коштів [5, 10]. В світовій практиці

законодавство про банкрутство розвивалось за двома різними напрямками: за

британською моделлю банкрутство розглядають як спосіб повернення боргів

кредиторам за рахунок основних, оборотних і всіх інших наявних коштів

шляхом ліквідації боржника – банкрута; за американською моделлю основна

мета – через санацію реабілітувати компанію, відновити її платоспроможність.

В сучасних умовах в законодавстві розвинутих держав простежують лінію на

зближення й інтеграцію обох напрямків, в т. ч. в Законі України «Про

банкрутство». У новій редакції Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» перевагу надають

не карним функціям банкрутства (ліквідація та розподіл), а реорганізаційним,

спрямованим на збереження кожного суб’єкта господарювання, відродження

його потенціалу. Тобто, законодавство в сфері банкрутства повинне виконувати

дві основні функції, а саме слугувати: механізмом припинення

непродуктивного використання активів підприємства; механізмом реабілітації

підприємства [10, 11].

Матеріально-правовими умовами порушення впровадження у справі про

банкрутство є стійка (понад 3 місяці) і значна (на суму не менше 300

мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення впровадження у справі про

банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) заяви щодо

порушення справи про банкрутство.

Учасниками впровадження у справі про банкрутство є: сторони (боржник,

кредитор); арбітражний керуючий (розпорядник майном, керуючий санацією,

ліквідатор); власник майна боржника (орган, уповноважений управляти

майном); Фонд державного майна України і державний орган з питань

банкрутства (в разі порушення впровадження щодо державних підприємств-

боржників, або підприємств, частка державного майна яких ≥ 50 відсотків);

представник органу місцевого самоврядування (в разі порушення впровадження 105

щодо комунальних підприємств-боржників); представник працівників

боржника [12].

«Боржником» не можуть бути: відокремлені підрозділи юридичної особи;

казенні підприємства; комунальні підприємства, майно за якими закріплене на

правах оперативного управління і на підставі рішення органу місцевого

самоврядування; в частині санації та ліквідування – державні підприємства,

майно яких не підлягає приватизації.

Не можуть бути стороною у справі про банкрутство: кредитори, вимоги

яких повністю забезпечені заставою; кредитори, вимоги яких задоволені, в т.ч.

у зв’язку з досягненням згоди через зміну або припинення зобов’язань.

Стадії провадження у справі про банкрутство: порушують впровадження

у справі про банкрутство з введенням процедури розпорядження майном

боржника; відбувається підготовче засідання суду (з оголошенням в ЗМІ щодо

порушення справи про банкрутство; визначається розмір вимог кредиторів;

дата засідання суду, на якому буде внесено ухвалу про санацію або банкрутство

з відкриттям ліквідаційної процедури, або припинення провадження);

виявляються кредитори протягом місяця з дня оголошення в ЗМІ щодо

порушення справи про банкрутство; проводять попереднє засідання суду, де

розглядають реєстр вимог кредиторів і визначають розмір вимог кредиторів;

визначають боржника банкрутом, якщо на протязі певного періоду не була

відновлена платоспроможність боржника і відкривають ліквідаційну

процедуру; проводять ліквідаційну процедуру.

До боржника в процесі провадження у справі про банкрутство

застосовують судові процедури: розпорядження майном боржника з

призначенням фізичної особи, яка отримала ліцензію арбітражного керуючого

на строк до 6 місяців; санація з призначенням керуючого санацією на строк від

12 до 18 місяців, яким може бути керівник підприємства, або розпорядник

майном, або арбітражний керуючий (основна мета – розробка плану санації з

ухвалою кредиторів і суду із забезпеченням його виконання); мирова угода з

домовленістю між боржником і кредиторами щодо відстрочки або розстрочки, 106

а також прощення (списання) боргів; ліквідаційна процедура на строк від 12 до

18 місяців з призначенням ліквідатора та ліквідаційної комісії [10, 11, 12].

Наявні та отримані від продажу майна та інші кошти банкрута

спрямовують на задоволення вимог кредиторів відповідно до визначеної

законом черговості: спочатку вимоги, забезпечені заставою; виплати вихідної

допомоги звільненим працівникам банкрута; витрати, пов’язані з провадженням

справи про банкрутство; зобов’язання перед працівниками банкрута;

зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю

громадян; зобов’язання щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів;

зобов’язання перед кредиторами; повернення внесків членів трудового

колективу до статутного фонду підприємства.

Якщо коштів не залишається – виносять ухвалу щодо ліквідації СПД –

банкрута, якщо залишається, він вважається таким, що не має боргів, і може

продовжувати свою підприємницьку діяльність.

З точки зору менеджменту настання банкрутства є вже кризовим станом

підприємства. З метою виявлення проблем розвитку та перспективних шляхів їх

розв’язання на ранніх стадіях залучають механізми діагностики і, насамперед,

економічної діагностики. Етапи процесу діагностики кризи розвитку

підприємства: створення інформаційної бази дослідження; діагностика

кризового стану та загроза банкрутства підприємства; прогнозування наслідків

виникнення ситуації банкрутства підприємства; дослідження та оцінка

потенціалу виживання підприємства; узагальнення результатів діагностики

кризи розвитку підприємства [12, 13].

Діагностика стану об’єкта може бути статичною (на певний момент часу)

і діагностикою процесу (на протязі певного періоду часу).

Діагностику починають з аналізу і здійснюють різними методами:

аналітичним; експертним; лінійного та динамічного програмування;

діагностикою на моделях.

Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози

банкрутства затверджують Міністерство фінансів України та Агентство з 107

питань банкрутства. Наукові методики діагностики кризи й загрози банкрутства

підприємства розробляють фахівці, фінансові аналітики, спеціалісти з

антикризового управління. Існують експрес-діагностика та фундаментальна

діагностика.

Поширені методики оцінки фінансового стану та загрози банкрутства

підприємства на основі балансових моделей та статистичних моделей, в т.ч.

Z-рахунок Е.Альтмана.

Процес управління в кризових ситуаціях розбивають на дві частини:

1) визначення потенційних кризових ситуацій в організації та їх джерел;

2) розробка і прогнозування поведінки підприємства у відповідності до

можливих сценаріїв розвитку подій [7, 8].

Основними документами, які мають розробляти на підприємстві, що

опинилося в кризовому стані є програма та план антикризових заходів.

Програма антикризових заходів – це систематизований перелік основних

заходів на підприємстві в цілому, його структурних підрозділів та

функціональних служб. План антикризових заходів розробляють на підставі

програми і представляє детальний план фінансового оздоровлення

підприємства, який включає 7 заходів: загальну характеристику стану кризи,

причини та проблеми, що потребують розв’язання; цільові параметри

антикризового процесу; часові й ресурсні обмеження антикризового процесу;

детальний план-графік реалізації переліку антикризових заходів; бюджет

витрачання коштів на реалізацію плану; фінансовий план діяльності

підприємства на період реалізації плану, в т.ч. план обслуговування та

планування боргів та план руху грошових коштів; форми та механізм контролю

за реалізацією плану збоку зацікавлених осіб.

Для подолання кризової ситуації на підприємстві будують систему

антикризового управління, що складається з: підсистеми діагностики

фінансового стану, оцінки перспективи і розвитку (враховуючи зарубіжний

досвід антикризового управління, можна виділити дві найбільше

розповсюджені тактики: захисну і наступальну); підсистеми маркетингу; 108

підсистеми антикризової інвестиційної політики; підсистеми управління

персоналом; підсистеми організаційно-виробничого менеджменту; підсистеми

санації та ліквідації підприємства, яка розробляє план санації, проводить

санаційний аудит та здійснює менеджмент санації (із залученням фінансового

капіталу та без нього), а також здійснює ліквідацію підприємства [7, 8].

Контрольні запитання та завдання:

1. Розкрийте поняття кризи.

2. Охарактеризуйте основні стадії циклу розвитку підприємства.

3. Наведіть класифікацію кризових факторів.

4. Охарактеризуйте внутрішні та зовнішні фактори розвитку кризових явищ.

5. Приведіть наслідки кризи.

6. Охарактеризуйте системні та локальні кризи.

7. Розкрийте суть антикризового управління.

8. Наведіть фази розвитку кризи і охарактеризуйте їх.

9. Суб’єкти антикризового управління.

10. Розкрийте суть принципів антикризового управління.

11. Охарактеризуйте функції антикризового управління.

12. Підсистеми антикризового управління.

13. Цілі й ознаки інституту банкрутства.

14. Наведіть схему порушення справи про банкрутство.

15. Стадії провадження у справі про банкрутство.

16. Розкрийте поняття «санація».

17. Що таке мирова угода та ліквідаційна процедура?

18. Етапи процесу діагностики кризи.

19. Охарактеризуйте процес управління в кризовій ситуації.

20. Програма антикризових заходів.

21. Антикризова інвестиційна політика.

22. Місце і роль маркетингу в антикризовій програмі заходів.

23. Підсистема управління персоналом в антикризовій програмі заходів.

24. Санація та ліквідація підприємства: підсистеми антикризової програми. 109

Рекомендована література

1. Антикризисное управление. Учеб. пособие / Под ред. Э.С. Минеева. –

М.: ПРИОР, 1999. – 432 с.

2. Антикризисное управление: от банкротства – к финансовому

оздоровлению / Под ред. Г.П. Иванова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995. – 320 с.

3. Антикризисное управление. Учебник. / Под ред. Э.М. Короткова. – М.:

ИНФРА-М, 2001. – 432 с.

4. Антикризисный менеджмент. / Под ред. А.Я. Грязновой. – М.:

ТАНДЕМ, 1999. – 368 с.

5. Банкротство. Методические рекомендации по ускоренному порядку

применения процедуры банкротства. – М.: «Ось-89», 1999. – 144 с.

6. Блохман Л. Основы функционального и антикризисного менеджмента.

– СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 380 с.

7. Козлов Е.В. Опережающий антикризисный менеджмент:

инструментальные, организационные и информационные основы / Под ред.

В.М. Ларина. – Саратов: СГСЭУ. 2001. – 580 с.

8. Крутик А.Б., Муравьев А.И. Антикризисный менеджмент. – СПб.:

Питер, 2001. – 432 с.

9. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-

методологічні засади та практичний інструментарій. – К.: КНТЕУ, 2001. – 580с.

10. «Про банкрутство»: Закон України // Відомості Верховної ради (ВВР).

– 1992., №31.

11. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом»: Закон України // Відомості Верховної ради (ВВР). – 1992.- №42-43.

12. Процедура признания предприятия банкротом. – М.: Изд-во «Приор»,

1998. – 240 с.

13. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под ред.

А.П. Градова. – СПб.: Спец. лит., 1996. – 512 с.

14. Теория и практика антикризисного управления: Учебн. для вузов. /

Под ред. С.Г. Беляева. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. – 469 с. 110