2.2.Структура моральної свідомості

Теоретичний розгляд моральної свідомості передбачає її роз­криття як сукупність певних норм, заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку. Моральна свідомість має певну структуру (стійкий, усталений зв'язок елементів, що забезпечує цілісність і якісну визначеність):

- норми;

- принципи;

- моральні мотиви;

- цінності (ціннісні орієнтації);

- ідеали.

Норма − (лат. керівне начало, правило, взірець) − є елементар­ною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що від­биває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Це еталони, взірці загальноприйнятих дій і співвідношень. Нор­ми моральної свідомості стосуються конкретних виявів чи сторін людської поведінки і тому:

- можуть виступати як позитивні вимоги, що зобов'язують до певних якостей ("поважай батьків", "будь чесним", "будь милосерд­ним");

- певні заборони, що накладаються на людину ("не вбивай", "не нкради", "не кажи неправду").

Перші найфундаментальніші норми моралі досить часто входять у людську свідомість у вигляді релігійних заповідей. (Заповідь − це така норма моральної свідомості, відносно якої існує переконання,

що вона походить від певного авторитету — потойбічного (божест­венного).

Сутнісними рисами норм є:

1) імперативність (лат. владний) — тобто обов'язковість. І ця обов'язковість має не умовний характер, а категоричний. Людина повинна їх виконувати незалежно від будь-яких сторонніх мірку­вань. Обов'язковість закладено в моральній нормі.

2) здатність до універсалізації.

В різних регіонах світу, в різних народів чи в різних культурах існують найрізноманітніші моральні імперативи. І якби ми хотіли вилучити стовідсотково універсальні, наші здобутки були б дуже малі. Але кожна норма здатна до універсалізації − неначе містить у собі відповідно універсалізуючий потенціал, тобто за певних об­ставин може набути універсального значення.

Мораль передусім формує абсолютні заборони, яких повинні дотримуватись люди, якщо хочуть бути моральними, і робить їх нормою поведінки. Поняття універсалізація ввів англійський етик Р. Гейєр, застосовуючи його до моральних норм. Кожна з мораль­них норм, якщо вона дійсно моральна, може бути узагальненою, універсалізованою таким чином, що стає правомірно для дії, хто б не був її суб'єктом. Тобто, якщо перед індивідом у конкретній ситуації ставиться певна вимога, то ця вимога є моральною, якщо вона може бути зверненою й до будь-якої іншої людини, що потрапила в аналогічну ситуацію.Чим більше та чи інша моральна культура здатна сприйняти за­гальнолюдське начало моральності і органічно втілити його в своїх неповторних формах, тим вищим є її моральний рівень.

Моральні принципи — це такі форми моральної свідомості, в яких моральні вимоги виражаються найбільш узагальнено. На відміну від норм, принципам моралі не властива категорична обов'язковість і прищеплювати їх іншим можна лише силою влас­ного прикладу, а не шляхом примусу.

Принцип демонструє свідоме відношенням індивід до тієї чи ін­шої вимоги.

Прикладом моральних принципів можуть бути: справедливість, працелюбність, патріотизм, гуманізм, чесність.

Моральні мотиви − це необхідні для реалізації вимог моралі рушійні сили, внутрішні, суб'єктивно значущі спонуки до дій (мотив, з лат. зрушую, штовхаю, привожу в дію). Мотив виражає зацікавленість суб'єкта в певній дії і відповіддю на питання, чо­му ній власне так вчинив. Мотив є головною ознакою зацікавленості людини у здійсненні певного вчинку і одночасно слугує відповіддю на питання: чому, власне, вона його вчинила? Сутність мотивації розкривається через встановлення відповідності моральної вартості вчинку - моральній вартості мотиву. Істотна проблема, яка може виникнути тут, обумовлена тим, що вчинки, котрі за своїм об`єктивним змістом здатні реалізувати певні моральні цінності, нерідко спираються на суб`єктивні мотиви, котрі з мораллю нічого спільного не мають і по суті ґрунтуються на позаморальній чи аморальній системі мотивів (такий тип поведінки етика визначає як легальну поведінку, або легалізм). Наприклад, людина, котра робить анонімний внесок на користь церковного притулку, може робити це не з любові та співчуття до знедолених дітей, а має намір таким чином замолити свої гріхи перед Богом. З іншого боку, і цілком моральні мотиви вчинків, котрі люди здійснюють, керуючись щирим бажанням допомогти іншим, нерідко призводять до зовсім протилежних наслідків. Скажімо, вислів про добрі наміри, котрими вистелено шлях до пекла, відомий усім народам світу, так само як і феномен “ведмежої послуги”. Мораль, однак, менш критично оцінює ті негативні за своїми наслідками вчинки, в основі котрих лежить невірне витлумачення обов`язку, щиросердечна помилка, бажання добра тощо.

Іноді зовні доброчесні вчинки спираються на суб'єктивні моти­ви, які з мораллю нічого спільного не мають — жадоба слави, влади, користолюбство.

Якщо дії або поведінка людини лише зовні відповідають ви­могам моралі, а по суті ґрунтуються на поза моральній або аморальній системі мотивів такий тип поведінки називається легалізмом.

Мотив необхідно відрізняти від мотивування − ретроспектив­ного пояснення вчинку, яке дається виходячи з факту його здійс­нення і тому може розходитись із системою мотивів.

Отже, для того, щоб дати моральну оцінку людського вчинку, як бачимо, важливо враховувати не тільки і не стільки мотиви його, скільки його результат. Таким важливим елементом моральної свідомості, котрий остаточно узгоджує мотиви та результати вчинків, є ціннісні орієнтації. Якщо мотивація відповідає на питання чому, з якою метою ми діємо певним чином, то ціннісна орієнтація дає відповідь на питання заради чого, чому ми присвячуємо свою діяльність.

Морально-етичний аспект проблеми цінностей проявляється лише там, де людина приймає на себе певні самообмеження, демонструє здатність ставитись до інших як до подібних собі, в якості головного орієнтира нашої свідомої життєдіяльності обирає, насамперед, вищу цінність – ідею Добра.

Цінності — це суб'єктивна значущість певних явищ реальності, їхня значущість з точки зору людини, суспільства, їх потреб. Але прагнення сучасного життя підказує, що існують вищі духовні цін­ності, цінності високого мистецтва, культури. Саме ці цінності ви­значають сенс існування людини. Не просто задовольняють про­блеми, а духовно творять людину, внутрішньо збагачують, насичу­ють існування смислом.

Існує два типи цінностей:

а) цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інте­ресами людини;

б) цінності, які надають смислу існуванню самої людини, тво­рять і відроджують людину в певній принципово новій якості.

Вища з-поміж цих цінностей − ідея Добра.

Ідеал − образ бажаного, що переживається як належне.

Вищі цінності, звернені до індивіда своїм закликом, виступаючи як вищі цілі (вища мета) особистого розвитку, й набувають виразу морального ідеалу.

Самі по собі вищі цінності переживають як щось об'єктивне, що існує в світі культури повз нас. Ідеали ж стають наставничою зір­кою на власному життєвому шляху. ( Так, любов як вища цінність приводить до переживань, деяких підвищених почуттів, це особ­

ливий стан внутрішнього світу. Любов як ідеал — це любов як мета, моральна праця над собою).

Класифікація основних етичних категорій