2.1 Учення в. Фон Гумбольдта про «мову» й «дух».

Положення Гумбольдта про мову як діяльність духу і мислення зробило величезний вплив на розвиток психологічного напрямку в мовознавстві, на погляди Р. Штейнталя, А.А. Потебні і інших представників психологічної школи, на формування теорії мовної діяльності, на становлення сучасної теорії мови. Основоположне для концепції Гумбольдта поняття народного духу, формою вираження якого є національна мова, отримало свій подальший розвиток в сучасній этно-лінгвістиці і інших різновидах неогумбольдтианства. Ідеї Гумбольдта про системність і знаковость мови зробили свій вплив на концепції А. Шлейхера, И.А. Бодуэна де Куртене, Ф. де Соссюра, залишаються також актуальними і в сучасному мовознавстві. Плідний вплив на погляди А.А. Потебні, До. Фосслера, Б. Кроче і інших представників естетичного напрямку в мовознавстві зробили думки Гумбольдта про мову як творчу діяльність індивіда. Положення Гумбольдта про те, що мова постає над індивідами, і водночас є масовим, колективним, народним творінням, вплинули на становлення соціологічного напрямку в мовознавстві. За справедливим твердженням Б.А. Ольховікова, В. фон Гумбольдта можна віднести до тих мислителів, наукові побудови яких в більшій мірі належать подальшим епохам розвитку науки, ніж сучасникам. Іншим філософським джерелом у формуванні теорії Гумбольдта є філософія Гегеля. «Феноменологія духу». У феноменології Гегель проводить думку про те, що ні матерія, ні свідомість не можуть розглядатися, як первинне, а у Гумбольдта це положення знаходить відображення в тому, як він розглядає відношення мови і мислення. Він вважає, що ані мова, ні мислення не можуть бути первинними.

***

Співвідношення понять «національний дух» і «мова»

У своїх лінгвістичних дослідженнях Гумбольдт торкнувся важливіпроблеми соціально-філософського характеру, пов'язані з виявленням понять  «Народ» і «мова». Гумбольдт вважає «націю» (для нього це майже те жсаме, що і «народ») такою формою «індивідуалізації людського духу»,яка має «мовне» статус. Вважаючи націю духовної формою людства,що має мовну визначеність »(Гумбольдт 1984, 9), специфіку цієї формивін вбачає головним чином у мові, хоча при цьому підкреслює, що вформуванні нації, крім мови, беруть участь і інші фактори: «якщо наминації називалися духовної формою людства, то цим абсолютно незаперечувалися їх реальність і їх земне буття; такий вислів ми вибиралитільки тому, що тут питання стосувалося розгляду їх (націй)інтелектуального аспекту (Гумбольдт 1984, 10).

Тому що поділ людства на мови збігається з поділом його нанароди, то звідси має випливати, що між мовою і народом, або,точніше, духом народу, існує необхідна кореляція. «Мова та духовнасила народу розвиваються не окремо один від одного і послідовно один заінший, а становлять виключно і неподільно один і той же діюінтелектуальної здібності ». «Хоча ми і розмежовувати інтелектуальнудіяльність і мова, насправді такого поділу не існує » (Гумбольдт 1984, 68).

2.2 Розв’язання в. Фон Гумбольдтом проблеми «об’єктивна дійсність – мислення – мова».

З іншого боку німецький романтизм з його ідеалами зробив великий вплив на Гумбольдта. Це ті джерела, які підживлювали його. А в лінгвістиці він використав буквально все, що було зроблене до нього. На цій підставі він і створив свою лінгвістичну концепцію. Він уперше спробував підійти до виявлення єства мови, характеру її функціонування і розвитку з позиції діалектики. Для нього не було мови, як мертвого продукту. Він сприймав мову як щось, що розвивається і постійно функціонує. Гумбольдт завдав удару по спробах конструювання загальної граматики на підставі формальної логіки. Поняття духу пронизує всю концепцію Гумбольдта. Гумбольдт стверджував, що особливості духу і будови мови, у кожного народу на стільки тісно спаяні, що одне потрібне виводити з іншого. Дух народу є його мова, а мова народу є його дух. Мова служить зовнішнім проявом духу. Виникнення різних мов - це результат безперервної діяльності духу. Саме цей дух і повинен служити основою відмінності мов. Але мови, які виникли і склалися, роблять зворотний вплив на дух, на мислення, на загальний духовний розвиток людства. В цьому місці зазначається вплив Гегеля, вчення про його абсолютну, ідею, яка розвивається самостійно. Внутрішній механізм цього зв'язку не доступний нашому розумінню. Оскільки дух знаходитися в постійному русі, то і мова знаходитися у вічному русі. Мова є щось постійне і в кожну дану мить змінне. Вона не є закопченим продуктом, вона є діяльність. Мова не є – ergon, мова є energeia. Мова є діяльність духу, що вічно повторюється, направлена на те, щоб перетворити членороздільний звук на вираз думок. На фоні своєї концепції зв'язку мови і духу Гумбольдт обґрунтував у загальному потоці мови 2 періоди. I період розумівся як первинне утворення форм мови. Дух народу творить мову, коли він максимально діяльний і активний. Мова збагачується формами, формується. Матеріал накопичується. Період кристалізації мови. II період характеризується наступним: накопичений язиковий матеріал робить зворотний гальмуючий вплив на дух. Творчий дух вичерпано. Мова вступає в другий період, коли дух дряхліє, його активність знижується, мова користується лише готовими формами. Творчий період в мові закінчується. Треба сказати, що коли Гумбольдт формував свої положення, тут відчувається вплив німецького романтизму, який тужить за минулою силою народу. У наш час ця точка зору Гумбольдта визнана ненауковою і не прийнята.

***

Мова і мислення До 19 століття пануючої в мовознавстві була позиція логіцизма, що упирається в формальну логіку. Мова має в розпорядженні слова - імена предметів, а мислення має в розпорядженні поняття. Кожне слово в мові виражає яке-небудь поняття. Зв'язок між мовою і мисленням прямий, механічний. В мові крім номінативних одиниць - слів, існують комунікативні одиниці – речення. Кожне речення мови є висловлювання якої-небудь думки або висновку. Вважалося, що логіка для всіх одна, тому і граматика повинна бути універсальною (Пор-Рояль), Ця позиція існувала до Гумбольдта і в наші дні переживає новий підйом. Вважається, що позиція Гумбольдта була першим серйозним ударом по логіцизму. Логічна школа перестала бути єдиною. Проблеми мови і мислення у Гумбольдта втілюються зовсім по-іншому. Мова і мислення нерозривно пов'язані одне з одним і утворюють тісну єдність. Цей зв'язок не простий, механічний, а дуже складний динамічний і суперечливий. Розшифрувати це складно: Дух (або душа) не повинен відчувати себе скуто і прагнути визволилися від уз мови. Слова починають обмежувати його, поміщаючи в якісь рамки. Хоча слово і утрудняє внутрішнє сприйняття, мислення не може відмовитися від слова і протікати без словесного оформлення. Ця боротьба веде до того, що мова все більше і більше одухотворяється і - це продовжується в ній вічно. Гумбольдт вважає, що якщо людину вилучити з суспільства, її мислення все одно б протікало за допомогою мови. Але насправді індивідуум нібито розчиняється в суспільстві. Він знаходиться в постійному зв'язку з собі подібними. В цьому динамічність зв'язку мови і мислення. Мова по-справжньому може існувати і розвиватися тільки в суспільстві. Але немає повного, чистого взаєморозуміння в колективі. Немає абсолютно точного взаєморозуміння. У кожного з певним поняттям пов'язано власне уявлення. Кожне розуміння за допомогою мови є водночас нерозуміння. Вже в 20 столітті на цій основі складатиметься семантичний напрямок у філософії. Мова - джерело непорозумінь і конфліктів в суспільстві. Гумбольдт висуває і обґрунтовану гіпотезу проміжного світу мови. Він трактує мову як проміжний світ, що знаходиться між людиною і природою. Цей проміжний світ накладає свій відбиток на світогляд людини. Будь-яке слово не є відбитком предмету, як такого, а є відбитком образу предмету, породженого в душі людини. А у кожної людини на об'єктивне сприйняття нашаровується суб'єктивне сприйняття і виходить дуже індивідуальне поєднання цих двох моментів - об'єктивного і суб'єктивного. У кожного складається свій особливий світогляд. А оскільки мова складається з багатьох мов кожної окремої людини, то в сукупності утворюється своєрідний загальний проміжний мовний світогляд. В кожній мові полягає свій погляд на світ. Сприйняття людиною навколишньої дійсності залежить від особливостей мови, якою він говорить. Кожна мова описує навколо народу, якому вона належить, круг, вийти з якого можна лише шляхом вступу до іншого круга, утвореного іншою мовою.

***  

Мова і мислення

Проблема співвідношення мови і мислення - одна з центральних улінгвістичної концепції Гумбольдта. Практично всі його твори змовознавства більшою чи меншою мірою зачіпають це питання. Успеціально присвяченій йому невеликій статті ( «Про мисленні й мови») Гумбольдтбачить сутність мислення в рефлексії, тобто в розрізненні мислячого і предметадумки. Далі в цій же статті через мислення він дає визначення мови,підкреслюючи цим їх тісний зв'язок: «Почуттєве позначення єдностей, зякими пов'язані певні фрагменти мислення для протиставлення їхяк частин інших частин великого цілого, як об'єктів суб'єктам,називається в найширшому сенсі слова мовою »(Гумбольдт 1984,301).

Відповідно до його теорії, людина шукає знак, за допомогою якого він міг бипредставити ціле як сукупність єдностей. Коли він підшукує ці знаки,його розум зайнятий розрізненням, розчленуванням, аналізом. Далі він будуєціле, синтезує поняття, що допускають вільну обробку, вториннероз'єднання і нове злиття. «Відповідно до цього, - пише Гумбольдт, --і мова вибирав артикульовані звуки, що складаються з елементів, якіздатні брати участь у численних нових комбінаціях »(Гумбольдт 1984,  302). Думка, діяльність цілком внутрішня і суб'єктивна, в словістає чимось зовнішнім і відчутним, стає об'єктом, зовнішнімпредметом для себе самої і за допомогою слуху, вже як об'єкт, повертаєтьсядо первісного джерела. Думка при цьому не втрачає своєї суб'єктивності,так як вимовлене мною слово залишається моїм. Тільки за допомогоюоб'ектівірованія думки у слові може з нижчих форм думки утворитисяпоняття (Гумбольдт 1984). Зв'язок мови і мислення настільки безумовною, що  «Мова є обов'язкова передумова мислення і в умовах повної ізоляціїлюдини »(Гумбольдт 1984, 76-77). Але мова зазвичай розвивається тільки всуспільстві і людина розуміє себе тільки тоді, коли на досвіді переконатися, щойого слова зрозумілі й іншим людям.

Необхідна взаємопов'язаність, взаємозумовленість, взаємовпливмови та мислення є тим чинником, який «робить людинулюдиною », відрізняючи його від решти природи. Природний звук, за  Гумбольдту, завершує лише «почуття», думки ж необхідна мова: «хочапочуття скрізь супроводжує навіть самого освіченої людини, він ретельновідрізняє свій експресивний крик від мови. Якщо він настільки схвильований,що не може навіть і подумати відокремити предмет від самого себе навіть уподанні, у нього виривається природний звук, в протилежному випадкувін говорить і тільки підвищує тон у міру зростання свого афекту. »(Гумбольдт  1984, 302).

Зв'язок мови і мислення обумовлює і особливий погляд на Гумбольдтапоходження мови. На його думку, зародження мови не може відбуватисяза окремими шматочками або окремим словами: «Для того, щоб людина моглазрозуміти хоча б єдине слово не просто як душевний спонукання, а якчленороздільні звук, що означає поняття, вся мова цілком і в усіхсвої зв'язки вже повинен бути закладений у ньому. "Тому що в мові немає нічогоодиничного, і «кожен окремий його елемент проявляє себе лише як частинацілого ». Треба відзначити, що це останнє положення отримало багатоманітнуінтерпретацію лише у мовознавців XX століття, що поклали поняття системи іструктури в основу своїх лінгвістичних теорій.