Тема 7 Форми підприємств і управління ними (лекція 6/ заняття 8).
7.1 Організація як об’єкт управління
7.2. Внутрішнє середовище організації
7.3. Зовнішнє середовище організації
7.4 Види організацій в Україні (самостійне опрацювання)
7.1. Організація як об’єкт управління
За визначенням Честера Бернарда: “Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.
Всі організації мають загальні для них характеристики.
1) всі організації використовують чотири види ресурсів (рис. 7.1):
людські ресурси;
фінансові ресурси;
фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);
інформаційні ресурси.
Рисунок 7.1. Загальна системна модель організації
будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.
всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою.
Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).
Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються.
Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.
У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.
4) всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв’язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.
Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:
а) виживання, тобто можливість існування якомога довше;
б) результативність та ефективність.
Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.
За словами П. Дракера:
результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things);
ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right).
Перше і друге є однаково важливим. Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне, непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.
7.2. Внутрішнє середовище організації.
Внутрішні змінні - це ситуаційні фактори усередині організації. Оскільки організації являють собою створені людьми системи, то внутрішні змінні, в основному, є результатом управлінських рішень. Це не означає, що внутрішні змінні повністю контролюються керівництвом.
Основні внутрішні змінні, які вимагають уваги керівництва, це цілі, структура, завдання, технологія й люди.
ЦІЛІ
Будь-яка система керування - насамперед цілеспрямована система, що має ієрархічну будову й організована для досягнення цілей організації, які прийнято називати цілями функціонування.
Цілі виражають результат, до якого покликані прагнути працівники, що об'єдналися в організацію, для спільної праці, або той стан, до якого вони мають намір прийти в результаті спільної діяльності.
Система цілей організації.
Дотримання перерахованих вимог по суті задає цілям організації системний характер, що припускає їхню певну класифікацію.
1. По ступені важливості для організації мети розділяються на стратегічні й тактичні.
2. Виходячи з періоду часу, необхідного для їхньої реалізації, цілі розділяються на довгострокові (понад п'ять років), середньострокові (від року до п'яти років) і короткострокові (до одного року).
3. За змістом цілі діляться на технологічні, економічні, виробничі, адміністративні, маркетингові, науково-технічні, соціальні.
4. За формою вираження цілі характеризуються кількісними показниками й описуються якісно.
5. За рівнем, до якого вони ставляться, цілі діляться на загальні й специфічні.
Процес установлення цілей залежно від особливостей організації може відбуватися як централізовано, так і децентралізовано. У першому випадку забезпечується єдина орієнтація всіх цілей у рамках організації, але для нижчих рівнів керування вони виявляться нав'язаними, а тому може виникнути опір виконавців у справі їхньої реалізації. У другому випадку ці проблеми знімаються, але виникають складності, пов'язані з координацією цілей, напрямком їх у єдине русло. Децентралізоване встановлення цілей може здійснюватися подвійно: зверху вниз, як конкретизація на нижчих рівнях керування цілей, сформованих на верхні; і знизу нагору, як узагальнення верхніми рівнями всієї палітри цілей, обраних нижчестоящими. Але в кожному разі всі ці палітри направляються й контролюються вищим керівництвом організації.
Постійні зміни в зовнішнім і внутрішнім середовищі організації приводять до того, що цілі доводиться відповідним чином коректувати або переглядати.
У результаті в організації складається певна система цілей, а також механізм її постійного відновлення. У рамках цієї системи мети звичайно перебувають у певних відносинах друг до друга.
Цілі можна постійно ранжувати по таких підставах, як внесок у реалізацію місії організації; по можливості їхнього досягнення в заданий строк в умовах обмеженості ресурсів; по величині вигоди, що отримана в процесі їхньої реалізації; по числу попутно розв'язуваних проблем, або навпаки - виникаючих несприятливих наслідків.
Ранжируются цілі шляхом перемножування обумовлених на основі експертних оцінок самостійних рангів кожної з них і їхнього внеску у відсотках або в частках одиниці в підсумковий результат, а потім розташування в порядку убування отриманих балів.
На основі цілей організація формулює завдання, які повинні бути вирішені в процесі їхнього досягнення. Завдання більше конкретні й володіють не тільки якісними, але й кількісними, просторовими й тимчасовими характеристиками.
СТРУКТУРА
Ефективне функціонування організації і її підрозділів неможливо без постійної їхньої координації, що входить до завдання системи керування - сукупності форм за допомогою яких на практиці реалізується процес керування.
Структура організації – це логічне взаємовідношення рівнів керування й функціональних областей, побудовані в такій формі, що дозволяє найбільше ефективно досягати цілей організації.
Зосередимо увагу на двох основних концепціях, що мають відношення до структури: спеціалізований поділ праці й сфера контролю.
Спеціалізований поділ праці. У більшості сучасних організацій поділ праці зовсім не означає випадкового розподілу робіт між людьми. Характерною рисою є спеціалізований поділ праці – закріплення роботи за фахівцями, тобто тими, хто здатний виконати її краще всіх з погляду організації як єдиного цілого.
Объ’єм керування. Навмисний вертикальний поділ праці в організації дає в результаті ієрархію управлінських рівнів. Центральною характеристикою цієї ієрархії є формальна підпорядкованість осіб на кожному рівні. Число осіб, підлеглих одному керівникові, являє собою сферу контролю. Якщо одному керівникові підкоряється досить велика кількість людей, то сфера контролю широка, котра дає в результаті плоску структуру керування. Якщо сфера контролю вузька, тобто кожному керівникові підкоряється мало людей, можна говорити про багаторівневу структуру керування. У цілому більші організації із плоскою структурою мають менше рівнів керування, чим організації порівнянного розміру з багаторівневою структурою.
Організаційна структура - це одночасно спосіб і форма об'єднання людей для здійснення загальних для них виробничих і управлінських цілей. Виходячи із цього, у менеджменті розрізняють виробничі структури фірм і структури систем керування цими фірмами.
Структура за допомогою певної сукупності відносин і зв'язків усередині колективу фірми забезпечує „сцепление" всіх складових її частин, стійке існування й стабільне функціонування.
Організаційна структура будь-якої фірми складається із трьох частин або елементів:
виконавці (підрозділу, люди);
функції виконавців;
управлінські організаційні відносини між виконавцями, що забезпечують погодженість і цілеспрямованість їхнього спільного функціонування.
Організаційна структура фірм документально фіксується в графічних схемах структури, штатних розкладах персоналу, положеннях про підрозділи апарата керування, посадових інструкціях окремих виконавців.
Найважливіші характеристики організаційних структур:
кількість ланок;
ієрархічність: число щаблів або рівнів;
характер розподілу повноважень і відповідальності по вертикалі й горизонталі структури системи керування.
Критерії оцінки раціональності організаційних структур:
відповідність обсягу виконуваних управлінських робіт числу їхніх виконавців;
і зосередження на кожному щаблі керування (ланці) об'єктивно необхідних функцій і прав для їхньої реалізації;
відсутність паралелізму й дублювання функцій;
оптимальне сполучення централізації й децентралізації виконавців, функцій, прав;
дотримання норм керованості, тобто числа виконавців, що виходять на один координатора їхньої діяльності;
ступінь надійності, оперативності, гнучкості, адаптивності, економічності, ефективності виробництва й керування, самостійності й відповідальності виконавців за результати справи.
ЗАВДАННЯ. Завдання -це запропонована робота, серія робіт або частина роботи, що повинна бути виконана заздалегідь установленим способом у заздалегідь установлений термін.
Характеристики завдань. Завдання організації традиційно діляться на три категорії: це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами), інформацією.
ТЕХНОЛОГІЯ
Технологія – спосіб перетворення сировини – будь те люди, інформація або фізичні матеріали – у необхідні продукти або послуги.
Технологія – сполучення кваліфікаційних навичок, устаткування, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях.
Класифікація технологій.
Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво, де одночасно виготовляє тільки одне або мала серія однакових виробів. Часто такий виріб виготовляє для певного покупця по його специфікаціях або є досвідченим зразком.
Масове або крупносерийное виробництво застосовується при виготовленні великої кількості виробів, які ідентичні один одному або дуже схожі. Такий тип виробництва характеризується механізацією, використанням стандартних деталей і конвеєрним способом зборки.
Безперервне виробництво використає автоматизоване устаткування, що працює цілодобово для безперервного виготовлення однакового по характеристиках продукту в більших обсягах. (переробка нафти, металургія, робота електростанцій).
ЛЮДИ. Існує три основних аспекта людської змінної в ситуаційному підході до керування:
- поводження окремих людей,
- поводження людей у групах,
- характер поводження керівника, функціонування менеджера в ролі лідера і його вплив на поводження окремих людей і груп.
Як поводиться людина в суспільстві й на роботі є слідством складного сполучення індивідуальних характеристик особистості й зовнішнього середовища.
Фактори, що впливають на індивідуальне поводження й успішність діяльності.
- Розумові й фізичні здатності;
- Схильність, обдарованість (тісно зв'язані зі здатністю. Це - наявний потенціал людини відносно виконання якої-небудь конкретної роботи. Будучи результатом сполучення як уроджених якостей, так і придбаного досвіду, схильність, обдарованість стають як би атлантом, що відкривається в певній області).
- Потреби. Потреба є внутрішній стан психологічного або фізіологічного відчуття недостатності чого-небудь. З погляду керування необхідно, щоб організація прагнула створювати ситуації ,у яких задоволення потреби працівника вело б до реалізації цілей організації.
- Очікування. Ґрунтуючись на минулому досвіді й оцінці поточної ситуації, люди формують очікування щодо результатів свого поводження. Свідомо або підсвідомо, вони вирішують, наскільки ймовірно або наскільки нереальне здійснення чогось значимого для них. Ці очікування значно впливають на їхнє сьогоднішнє поводження.
- Сприйняття. Сприйняття сильно впливає на очікування й ан всі інші аспекти поводження. Сприйняття- інтелектуальне усвідомлення стимулів, одержуваних від відчуттів. Сприйняття дуже важливо, тому що саме воно визначає, що таке «реальність» для конкретного індивідуума. Люди реагують не на те, що дійсно відбувається в їхньому оточенні, а на те, що вони сприймають як що дійсно відбувається. Сприйняття визначає - чи випробовує людина потреба і які його очікування в даній ситуації. Те, що відбувається в дійсності, впливає на поводження тільки в тій мері, у який це сприймається самою людиною. Так, якщо керівництво хоче, щоб працівники прагнули до досягнення мети організації, воно не може обмежуватися створенням умов, що заохочують працівників до цього. Керівництво повинне також повідомити працівникам, що бажане поводження приведе до задоволення їхніх індивідуальних потреб. Доти, поки працівники не сприймуть цього й не повірять керівництву, вони не будуть поводитися відповідним чином.
- Відношення. Точка зору. Відношення - те, що подобається, і те, що не подобається, ворожість або прихильність до предметів ,людям, групам або до будь-яких сприйманих аспектів навколишньої нас середовища. Відносини формують наше необ'єктивне сприйняття навколишнього середовища, і тим самим впливає на поводження.
- Цінності. У той час як відношення є конкретним переконанням або почуттям у переломленні до тих або інших аспектів навколишнього середовища, цінності – це загальні переконання, віра із приводу того, що добре, а що погано, або що байдуже в житті. Цінність завжди припускає суб'єктивне ранжирування по важливості, якості або визнанню чогось благом. Цінності, як і багато інших індивідуальних характеристик, здобувається за допомогою навчання.
- фізичне оточення (робітниче середовище)
- групи й групові норми..
- Лідерство.
Всі організації є відкритими системами. Внутрішні змінні звичайно називають социотехническими підсистемами, тому що вони мають соціальний компонент (людей) і технічний компонент (інші внутрішні змінні).
7.3. Зовнішнє середовище організації.
Один зі способів визначення оточення й полегшення обліку її впливу на організацію складається в поділі зовнішніх факторів на дві основних групи: середовище прямого й непрямого впливу.
До середовища прямого впливу відносять: постачальників, конкурентів, покупців, державу.
Під середовищем непрямого впливу розуміються фактори, які можуть не робити прямого негайного впливу на операції, але проте позначаються на них. До цих факторів відносять стан економіки, науково-технічний прогрес, соціокультурні й політичні зміни ,вплив групових інтересів і істотні для організації події в інших країнах.
Характеристики зовнішнього середовища.
Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища – це рівень чинності, з якої зміна одного фактору впливає на інші фактори. Так само, як зміна будь-який внутрішньої змінної може позначатися на інші, зміна одного фактору оточення може обумовити зміна інших.
Складність зовнішнього середовища – число факторів ан які організація зобов'язана реагувати, а також рівень варіативності кожного фактору. Організації, що працюють у нескладному середовищі, мають перевагу: їм доводиться мати справа всього з декількома категоріями даних, необхідних для прийняття рішень. У менш складному оточенні потрібна й менш складна організаційна структура. Оскільки різні організації функціонують у різних середовищах, ситуаційний підхід затверджує. Що не існує й найкращої організаційної структури.
Рухливість зовнішнього середовища – це швидкість, з якої відбуваються зміни в оточенні організації. З огляду на складність функціонування в умовах высокоподвижной середовища, організація або її підрозділи повинні опиратися на більше різноманітну інформацію ,щоб приймати ефективні рішення щодо своїх внутрішніх змінних. Це робить прийняття рішень більше важким процесом.
Невизначеність зовнішнього середовища – відносна кількість інформації про зовнішнє середовище й упевненість у її точності.
7.4 Види організацій в Україні (самостійне опрацювання).
Види підприємств. Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками.
Достатньо повну класифікацію підприємств можна скласти, користуючись такими ознаками:
1) мета та характер діяльності;
2) форма власності;
3) національна належність капіталу;
4) правовий статус і форма господарювання;
5) галузево-функціональний вид діяльності;
6) технологічна й територіальна цілісність;
7) розмір за кількістю працівників
Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.
Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї).
Колективне — це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.
Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.
Державними є підприємства, засновані на державній власності.
Таблиця 7.1 КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ (ФІРМ)
Класифікаційні ознаки |
Види підприємств ( фірм) |
Мета й характер діяльності |
• Комерційні • Некомерційні |
Форма власності майна |
• Приватні • Колективні • Комунальні • Державні (в т. ч. казенні) |
Національна належність капіталу |
• Національні • Закордонні • Змішані (спільні) |
Правовий статус і форма господарювання |
• Одноосібні • Кооперативні • Орендні • Господарські товариства |
Галузево-функціональний вид діяльності |
• Промислові • Сільськогосподарські • Будівельні • Транспортні • Торгові • Виробничо-торгові • Торгово-посередницькі •Інноваційно-впроваджувальні • Лізингові • Банківські • Страхові • Туристичні тощо |
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування |
• Головні (материнські) • Дочірні • Асоційовані • Філії |
Розмір за кількістю працівників |
• Великі (надвеликі) • Середні • Малі (дрібні) • Мікропідприємства |
До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:
а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;
б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава;
в) підприємство є суб'єктом природних монополій.
• За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни;
закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;
змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.
• Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.
Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності — науковій, фінансовій, страховій тощо.
У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.
Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.
Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.
Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:
фінансові — створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції;
економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;
соціальні— акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.
Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.
Дочірнє підприємство (компанія) — юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.
• З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві — до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб; галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік. Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.
Контрольні питання:
Що таке організація? Які риси їй притаманні?
Назвіть фактори внутрішнього середовища організації.
Назвіть фактори зовнішнього середовища організації.
В чому особливість факторів зовнішнього середовища організації?
За якими основними ознаками розрізняють види організацій на Україні?
Які існують організації на Україні?