2.Щасливе дитинство

У 1818 році 24 -річний Вільям Найтінгейл , випускник Кембриджського університету , володар великого стану , одружився на Френсіс Сміт , красивою і настільки ж багатій жінці . Молодята вирішили провести медовий місяць за кордоном.

Протривав він цілих три роки , причому більшу частину часу подружжя жило у сонячній Італії , встигнувши обзавестися двома чарівними дочками. Старшу , що з'явилася на світ в 1819 році поблизу Неаполя , назвали Парфенопа - на честь місця її народження , грецького поселення , нині увійшов в міську межу Неаполя. 12 травня 1820 у Флоренції народилася їхня друга дочка , з тієї ж причини отримала ім'я « Флоренс » (так по- англійськи звучить назва італійського міста).

Повернувшись до Англії , сім'я Найтінгейл оселилася в селі Харроуей , в Дербішире . У маєтку Лі Херст за проектом батька був побудований будинок. Коли Флоренс виповнилося п'ять років , Вільям Найтінгейл - за суворих зим і віддаленості від Лондона - вирішив перебратися до Гемпшир. Він придбав там маєток емблему -парк в Іст- Віллоу. З цього часу Найтінгейл проводили літо у Лі Херст , а на зиму перебиралися в емблему -парк.

Батько Флоренс , бажаючи дати дочкам гарну освіту , навчав їх грецької, латинської та німецької мов, а також історії , філософії , математики та інших наук . Парфенопа вчитися не любила - на відміну від молодшої , Флоренс , осягати науку з величезним бажанням і інтересом.

Мати , зі свого боку , навчала дочок правилами хорошого тону - всьому тому , що повинна була знати і вміти дівчина , яка належала до арістократічнской родині. Це захоплювало Парфенону , однак Флоренс не надто цікавило мистецтво складання букетів або правила етикету , але вона освоювала цю « премудрість » , щоб не засмучувати матінку .

3.Поклик Божий

Флоренс , відчуваючи своє особливе призначення , постійно думала про нього. 7 лютого 1837 , під час прогулянки в саду , вона , як у забутті , почула що йшов звідкись голос: « Ти повинна зробити щось дуже важливе. Цього не зможе зробити ніхто , крім тебе ». Дівчина підняла голову , наче прокинувшись від сну , але поруч нікого не було. Флоренс , будучи людиною глибоко віруючою , сприйняла трапилося як «Божий заклик » і до самого кінця свого життя не забувала про нього.

Однак по якому шляху їй йти , щоб виконати своє призначення ? З постійною тривогою в серці вона вирушила разом зі своєю родиною в довгу подорож по Європі.

Найтінгейл відвідали Францію , а потім Італію. Всюди їх чекав привітний прийом. Гостей з Англії запрошували на бали та концерти. Флоренс дуже подобався спосіб життя , який вела її сім'я. Проте кожного разу , вирушаючи в колясці з готелю на черговий прийом або концерт , вона не могла не бачити на вулицях бідняків , виснажених і одягнених у лахміття . Флоренс не приховувала подиву і прикрості від того , що зустрічала людей , життя яких так не схожа на її власну.

Після Італії Найтінгейл побували у Швейцарії. Тут Флоренс познайомилася з Симоном де Сісмонді , другом свого батька , відомим істориком і економістом. Вона була зачарована його ерудованістю і вмінням вести розмову .

Потім родина повернулася у Францію. У Парижі Флоренс отримала щасливу можливість познайомитися з Мері Кларк , «королевою » французького вищого світу , яка тримала свій салон . Та полюбила юну співвітчизницю , що володіла рідкісним для молодих дівчат даром знаходити спільну мову з письменниками , поетами , вченими і вести з ними інтелектуальні бесіди .

Нарешті 19- річна Флоренс втомилася від 18- місячної подорожі , переповненого великосвітськими прийомами і розвагами. Шириться краса Флоренс , її витончені манери і вміння спілкуватися переконували її мати в тому , що дуже скоро вона складе собі чудову партію , гідну дівчата шляхетного походження. Але сама Флоренс зовсім не подумувала про заміжжя , а все частіше замислювалася про дійсний сенс свого життя.

Влітку 1843 вона під час благодійного відвідин лікарні , що входив до « обов'язки» леді з вищого суспільства , знову зіткнулася з трагізмом становища бідних людей - голодували і страждали від хвороб. Цей випадок дав Флоренс довгоочікувану відповідь на мучівшій її запитання: « Доглядати за хворими - ось те, чим я повинна займатися» .