Історія шпильки

Ким і  коли була винайдена перша шпилька для  волосся, сказати важко. Напевно відоме тільки те, що  з'явилася вона  задовго до  нашої ери.

В Давньому Єгипті шпильки були незамінною річчю. Зачіски фараонів і  наближених до  них відрізнялися витонченістю і  пишнотою прикрас: «скромні буденні аксесуари» для  волосся з  золота в  свята доповнювалися перлами, золотими пластинами і  перламутровими затисками.

В Стародавній Греції жінки прикрашали зачіски живими кольорами і  яскравими стрічками, а  в святкові дні  надягали на  голови діадеми з  благородних металів, інкрустовані коштовними каменями.

В Японії багато чоловіків користувалися шпильками. Вони бачили в  них не тільки надійний фіксатор самурайських зачісок, але і... незамінну зброю. Наприклад, «кансаси» – шпильки у вигляді мініатюрних стилетів завдовжки до  двадцяти сантиметрів – легко можна було використовувати як метальні ножі. Втім, такі небезпечні прикраси були в  шані хіба що  у  ніндзів і  самураїв. Звичайні ж  громадяни віддавали перевагу прикрасам куди менш екстремальні: нешкідливі шпильки і  гребені.

На Русі національною жіночою зачіскою вважалася коса до  пояса. Заплітаючи косу, дівчата прикрашали її  стрічками, шовковими кистями і  підвісками. А  на лобі  волосся утримувалося за допомогою перев'язок.

В Європі в період Відродження невеликі прикраси для волосся могли трансформуватися у великі каркаси і обручі з дроту, які утримували дуже високі зачіски. Дані пристосування на голові прикрашалися коштовними каменями, стрічками, перами, бісером, гребенями з черепахи і за допомогою шпильок, виготовлених із слонячої кістки.

З часом зачіски почали зменшуватися в  розмірах, і  до початку двадцятого століття довжина волосся катастрофічно коротшала. Феміністські настроєні пані шикарним локонам віддавали перевагу коротким стрижкам і  не визнавали яскравих прикрас. Шпильки сталі непомітними, шпильки і  стрічки – суто функціональними речами: з  їх допомогою прибирали пасмо, що заважає, або  збирали волосся в  непримітний пучок або  хвостик.

Сьогодні мода дозволяє скористатися будь-яким направленням з  її тисячолітньої історії, адже прикраси для  волосся в  наші дні  сталі незмінним елементом стилю, завершальним штрихом до образу.

Шпилька для волосся – актуальна сучасна прикраса.

Історія виникнення в'язання гачком.

       Здавна, намагаючись прикрасити свій побут, люди прагнули використовувати самі прості матеріали для сполучення нескладних форм і засобів з невибагливими візерунками, досягши при цьому високої майстерності. Ручне в'язання спочатку з'явилося як проста утилітарна необхідність, надалі перетворилося в дійсне мистецтво. В'язані вироби завжди цінувалися дуже високо. Наприклад, у Європі їх могли спочатку носити тільки дуже заможні люди. В'язані шовкові панчохи були подарунком навіть для королів! Так, шведський король Эрік ІV виписав собі пари шовкових панчіх. А коштували вони - річне жалування королівського шевця...         Дуже складно точно установити історію в'язання, тому що нитки і трикотаж зберегти важко. Але все-таки деякі свідчення цього мистецтва дійшли до нас у вигляді зображень. В одній з єгипетських гробниць (1900 рік до н.е.) збереглося зображення жінки, що надягає шкарпетки. Відбиток панчохи виявлений у застиглій лаві Помпеї в 79 році н.е. Дитячі панчохи ІII-IV ст. н.е. знайдені в Єгипті . Ці панчохи уже враховували форму взуття, сандалій з ремінцем після великого пальця. У древніх єгиптян при виготовленні носка великий палець в'язався окремо, як на рукавицях. Пізніше десь в ІX-XІ століттях деякі митецькі в'язальниці стали наносити навіть тексти на носки . У музеях Детройта і Баделя зберігаються такі зразки давньоєгипетського в'язання з бавовняних ниток із давньоарабським текстом.         У XV-XVІ століттях в'язання досить активно поширюється по Європі і перетворюється в домашню роботу й у прибуткову галузь: в'яжуть панчохи, шкарпетки, рукавички, каптури, кофти, капелюшки. Тоді ж з'явився і став традиційним для шотландців головний убір - в'язаний берет. З'явилися цілі в'язальні цехи. У 1589 році помічник парафіяльного священика з Вулбриджа Вільям Лі винайшов в'язальний верстат. Але чим більше випускалося виробів масового машинного виробництва , тим більше коштовними ставали вироби , виготовлені вручну, а особливо, вироби, зв'язані гачком, адже такі вироби неможливо було повторити на машині. І дотепер немає в'язальних машин, які б могли в'язати полотно, схоже на зв'язане гачком.        Згодом роботи майстрів стають мистецтвом, в'язані вироби попадають у музеї. Наприклад, дві кофти XVІІ століття зберігаються у Швеції - у Північному музеї в Стокгольмі й в Історичному музеї в Ґетеборзі . Звичайно в Європі кофти в'язали з однотонної пряжі, прикрашаючи виворітними петлями лицьове полотно, але ж араби ще пару тисяч років тому могли виконувати багатобарвні складні візерунки.         У наші дні це мистецтво продовжує розвиватися, збагачуючи новими мотивами, композиційними прийомами , сучасними матеріалами. Для цього заняття потрібні знання крою і шиття по трикотажу, а в роботі з гачком багато загального з вишивкою і ткацтвом. І все рівно , ручне в'язання вигідно різниться з інших видів рукоділля. Особливо воно привабливо, що вихідний матеріал - пряжу - можна використовувати кілька разів і без особливих втрат. Ручне в'язання дозволяє виготовляти неповторні, унікальні моделі. Можливості гачка дозволяють зробити різні декоративні речі, наприклад, мережива, покривала, одяг, іграшки, прикраси. Дійсно, у даний час дуже важко представити наш гардероб без трикотажу. В'язані вироби зручні і міцні, практичні й елегантні, в них тепло і затишно.         Ручне в'язання дозволяє виразити свою індивідуальність, задуманий образ за допомогою вибору фактури і кольору пряжі, її переплетень, оформлення і фасону виробів.         При в'язанні виробів припустимий тісний взаємозв'язок стилів, візерунків, сполучення спиць і гачка. Але все-таки рекомендуємо виявляти почуття міри, тому що кожна деталь повинна бути значуща і на своєму місці, щоб ваші моделі не виглядали безглуздо або неакуратно виконаними.

За допомогою виставок, журналів, демонстрації моделей я мрію створити свій неповторний образ і настрій. 

МОДЕЛЬ №1.

Шпилька для волосся виконана з натуральної шкіри, двобарвна, оздоблена червоними великими ґудзиками.

МОДЕЛЬ №2

Шпилька для волосся виконана з невеличких клаптиків штучних тканин різного кольору. Середини квіток оздоблені бісером.

М ОДЕЛЬ №3

МОДЕЛЬ №3 також має аналогічне призначення. Шпилька для волосся білого кольору в’язана гачком з бавовняної пряжи.

Оздоблена також в’язаними гачком елементами: квітами та листочками.

Аналізуючи моделі – аналоги, я звернула увагу на те, що вони всі різні за формою, матеріалом, з якого виготовлені, тощо. Тому я розробила власні вимоги до прикраси для волосся й визначила, які моделі їм відповідають.