6. Розкрийте зміст етичного вчення буддизму

Буддизм, заснований Сіддхарпіхой Таутамой (близько 583—483 рр. до н. є.), який після пустельництва отримав ім'я Будда («Просвітлений»).

Центром вчення Будди є чотири благородні істини, згідно з якими, по-перше, життя у його багатьох проявах є страждання; по-друге, причина страждань — людські бажання і пристрасті (жадоба до життя); по-третє, знищення причин страждання криється у знищенні цієї жадоби життя. Четверта буддійська істина — відмова від життя, присвяченого чуттєвим радощам, прагнення життя аскетичного, сповненого самокатування. Людина, яка слідує всім чотирьом благородним істинам, є святою і наближається до кінцевої мети — нірвани (вгасання), яка розуміється не як загибель, а як вихід з кругообігу перероджень у стан блаженства, де не діють закони карми, де свята суть людини споглядає за всім без душевного болю.

7. У чому полягають особливості етичного вчення давньокитайського філософа Конфуція?

Вихідною для Конфуція можна вважати концепцію «неба» та «небесного веління» (наказу, т. тобто долі). «Небо» - це та частина природи, і вища духовна сила, що визначає природу і людину.

Центральне місце у вченні Конфуція займає концепція жень (людяності) - закон ідеальних стосунків між людьми в родині, суспільстві та державі. Вона включає в себе два основні принципи, що регулюють людське існування: а) допомагай іншим досягти того, чого б ти сам хотів досягнути; б) чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

Для дотримання субординації і порядку Конфуцій виробив принцип справедливості і справності (и). Людина повинна чинити так, як велить його положення і порядок.

Конфуціій виступав за суворе, чітке, ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства, зразком для якого повинна служити сім'я ( «Правитель повинен бути правителем, а підданий - підданим, батько - батьком, а син - сином »).

8. Дайте характеристику основним етичним теоріям античності.

Натурфілософія - система умоглядних уявлень про природу, яка поєднувала деякі наукові здогадки і філософські узагальнення.

В античності зароджуються і набувають широке розповсюдження такі етичні течії: евдемонізм (Сократ, Платон, Демокрит, Арістотель) - цей напрям етики прагнув знайти гармонію між добродійною поведінкою і отриманням щастя, гедонізм (від грец. hedone - насолода), який учив, що доброчесна поведінка повинна поєднуватися з переживанням задоволення, а порочна поведінка із стражданням (Демокрит, Аристипп, Епікур),а аскетизм (від грец. asketes управитель, подвижник), це той який добродійне життя пов’язував з самообмеженням задоволень. При цьому обмеження розглядалисяа не як самоціль, а лише як засіб досягнення вищих моральних цінностей. Елементи аскетизму виявляються в навчаннях киників і стоїків (Антісфен, Діоген, Зенон, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет).

9. Визначте напрямки та особливості релігійно-етичних вчень доби Середньовіччя.

Середньовічна етика - етика християнська. Вона складається в жорстких ідейно-релігійних рамках, де практично неможливі вільнодумство і вільний пошук світоглядних орієнтирів. Центральної її темою є питання про людину і Бога. Всі морально-етичні повчання цієї досить тривалої доби зводяться, в кінцевому рахунку, до вказівки шляхів, що ведуть до царства небесного, земне покликане відступити. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів Священного писання - Біблії.

Найбільш яскравим представником середньовічної естетики є Фома Аквінський (1225/26—1274). Він обґрунтовував християнське віроучення, висунув принцип гармонії віри і розуму.