2. Система методів дослідження

 

У науці використовується багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно між собою пов'язані логічно, структурно і у про­цесі дослідження (див. рис. 1). Тобто вони утворюють систему. Сис­темність методів полягає у наступному:

• часто вони послідовно використовуються в одному і тому ж дослідженні. Наприклад, метод польових досліджень і моделюван­ня. Спочатку дослідник вивчає об'єкт у польових умовах, отримує відповідну наукову фактичну інформацію, а після цього створює еко­номічні моделі і експериментує з ними за допомогою математичної обробки даних, знятих у процесі досліджень (метод математичного моделювання);

• використовуються на різних рівнях дослідження - емпірично­му (наприклад, метод аналогії, статистичні методи) й теоретичному (аксіоматико-дедуктивний, метод абстрагування тощо);

• використовуються взаємозв'язано при переході від одного мас­штабу дослідження до іншого. Наприклад, при великомасштабному дослідженні використовують картографічний метод, а при переході до середньомасштабного дослідження переходять до методу генера­лізації, що є засобом абстрагування від частковостей і виокремлення головного;

• одні методи є формою виявлення (реалізації) інших, ширших за охопленням предметних областей чи засобів. Класичним прикладом цього можуть бути: математичний метод, який є одним із видів ме­тоду формалізації; або картографічний метод можна трактувати як одну із форм методу моделювання.

Філософські методи - це використання у науковому дослідженні категорій, положень, принципів і законів певної філософської сис­теми. Наприклад, діалектики як теорії пізнання. Можна користува­тися положеннями філософії позитивізму, неопозитивізму, постмо­дернізму тощо.

Загальнонаукові методи - це такі засоби і прийоми (чи їх су­купність), які з тими чи іншими модифікаціями використовуються в усіх чи майже в усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об'єктів дослідження. Наприклад, сюди належить метод моделюван­ня чи такі логічні засоби, як аналіз і синтез, індукція і дедукція.

Нарешті, конкретно-наукові методи, які використовуються в ок­ремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів дослідження групах. Для прикладу наведемо метод кальку­ляції. Він належить до конкретно-наукових, бо використовується лише в економіці. Тоді як метод балансів може застосовуватися у де­кількох близьких за певною ознакою дисциплінах (наприклад, у рег­іональній економіці та економічній географії). Він теж належить до конкретно-наукових, але не спеціальних, а міждисциплінарних.

У теоретичних дослідженнях важливо свідомо використовувати принципи, категорії і закони діалектики.

Найважливішими принципами діалектики є принципи руху і роз­витку, взаємозв'язку і взаємозумовленості, причинності тощо. Вони не заміняють собою загально- чи конкретно-наукових методів, а пе­реломлюються через них, проявляються при їх використанні.

Світоглядним має стати принцип руху, зміни, розвитку, який сформувався ще у древній Греції і конкретизувався у т.зв. принципі історизму. Іншими словами, його використання дістало назву істо­ричного методу. Застосування цього методу вимагає розглядати кож­ну систему як таку, що у своєму розвитку проходить ряд етапів (стадій): виникнення (зародження), становлення, розвинутого функ­ціонування, перетворення в інший якісний стан. Або констатувати стадію розвитку системи з урахуванням попередніх чи наступних стадій.

Важливу роль в науці відіграють принципи взаємообумовленості, взаємозв'язку, причинності. Передусім дослідник має бачити поняття зв'язку у контексті трьох філософських категорій: речі - властивості відносини. Зв'язки належать до категорії відносин. Зв'язок явищ і речей у часі лежить в основі генетичного підходу, що дає змогу розк­рити походження об'єктів. Крім того, слід зважати на класи, типи і види зв'язків у реальному світі і між поняттями. Зокрема, за зв'язка­ми виділяють їх класи: управлінські, інформаційні, енергетичні. У свою чергу, кожен із цих класів зв'язків може існувати на множині трьох основних «речей» (сфер), між якими здійснюються відносини. Ці сфери - це населення, господарство (соціальна, економічна сфера), природа (природне довкілля). Залежно від того, як і які сфери взає­модіють на конкретному просторі, формуються територіальні систе­ми: суспільно-економічні, соціально-економічні, еколого-економічні, соціально-екологічні (соціально-природні) та інші.

Особливо важливим є принцип причинності. Згідно з цим прин­ципом одні явища зумовлюють появу, розвиток чи функціонування інших. Наприклад, наявність сприятливих природних і соціально-економічних умов для розвитку приморських транспортно-торго­вельних комплексів (тепле незамерзаюче море, захищені бухти, суспільні потреби у зовнішній торгівлі) неодмінно спричинить по­яву та функціонування цих комплексів у відповідних місцях.

Для визначення поняття закону суттєво важливими є категорія зв'язків, визначальна для розуміння різного виду, типу і масштабу комплексів і систем (національний, територіально-виробничий, гос­подарський, соціально-економічний, агропромисловий та інші ком­плекси, системи розселення, транспортні, енергетичні та інші тери­торіальні системи).

Якщо до уваги беруться не лише речовинні та енергетичні зв'яз­ки, а й інформаційні, то дослідження може матиекономіко-кібернетичний зміст. Це буває тоді, коли вивчаються не лише прямі зв'язки (тобто зв'язки від управлінської до керованої системи), а й зворотні зв'язки (від керованої до управлінської системи). На етапі розвитку інформаційного суспільства такий вид зв'язків буде надзвичайно сут­тєвим у прогресивному розвитку економічної науки.

Методологічно націлювальна роль парних філософських кате­горій змісту і форми, явиша і суті, причини і наслідку, кількості і якості, необхідності і випадковості, можливості і дійсності, одинич­ного, особливого і загального (остання група вже непарна) надзви­чайно важлива.

Наприклад, правильне (діалектичне) розуміння парних категорій змісту і форми дає змогу розв'язати таку проблему, як роль торгівлі і торговельних відносин в економіці. Одночасно кожен зміст має фор­му, форма - свій зміст. Одне без одного вони не існують. У цьому саме й полягає діалектика.

Або категорії явища і суті. Завдання науки - дослідити суть об'єктів і процесів. Але це неможливо, коли не брати до уваги такої думки Гегеля, що «сутність проявляється», тобто за кожним явищем прихована певна сутність речей.

Що стосується категорії (принципу) причини і причинності, то якщо є причина, то є і наслідок, який зумовлюється даною причи­ною. Проте в реальності (як і в поняттях!) вони можуть мінятися місцями: наслідок стає причиною. Класичний приклад: територіаль­на система господарства є причиною формування відповідної їй си­стеми розселення. А вона, у свою чергу, зумовлює формування тери­торіальної системи послуг. Навпаки, якщо системи розселення і по­слуг вже сформовані, то вони активно впливають на подальше формування і функціонування системи господарства.

У зв'язку з впровадженням методу формалізації у вигляді т.зв. математичного методу (математичного моделювання) почали вжи­вати категорії якості і кількості. Ці категорії працюють у діалектич­ному законі «переходу кількості в якість» (зростання значень кількісних показників явища призводить у кінцевому підсумку до зміни суті цих явищ). Тобто, кожне явище чогось варте тоді, коли воно має не лише свою якісну, а й кількісну визначеність.

Парні категорії необхідності і випадковості важливі для розумін­ня поняття закону. Бо закон - це передусім не лише суттєвий, але, що важливо, й необхідний зв'язок між явищами, процесами і їх сутностями. Важливі також парні категорії дійсності і можливості. Дійсним є те, що існує реально навіть без нашої волі, свідомості чи присутності. Але дійсним є мислення і відчуття - тобто суб'єктивне, духовне.

Нарешті, категорії одиничного, особливого і загального мають сут­тєве значення для теорії науки. Діалектика одиничного, особливого і загального дає змогу правильно розставити акценти: наука мусить вивчати закономірності розвитку і функціонування об'єктів (тобто загальне), але це зробити може лише через виявлення особливого, специфічного, характерного у відносинах між явищами і процесами. А це останнє неможливо здійснити без дослідження конкретних об'єктів, тобто одинично виокремлених у просторі і часі явиш і про­цесів.

На теоретичному рівні дослідження дуже важливим є гегелівсь­кий принцип сходження думки від абстрактного до конкретного. Гегель відзначав, що істина завжди конкретна, тобто є синтезом різних сторін і відношень досліджуваних явищ і процесів. Часом плутають цей принцип з відомою науковою істиною, що процес пізнання ру­хається від «конкретного споглядання до абстрактного мислення». У процесі пізнання об'єктів створюються різного роду абстрактні його визначення, які є односторонніми. Мислення їх об'єднує, син­тезує і цим самим знання про об'єкти стає повнішим, а отже, конк­ретнішим. З цього приводу Гегель писав: «... знання котиться впе­ред від змісту до змісту. Передусім цей поступовий рух характери­зується тим, що він починає з простих визначеностей і що наступні визначеності стають багатшими і конкретнішими».

Цікаво, що цей підхід отримав свій логічний розвиток у «прин­ципі відповідності» фізика Нільсона Бора. Згідно з ним кожна теорія не відкидає попередні теорії, а включає їх у себе як деякий частковий граничний випадок. Наприклад, теорія суспільно-географічного рай­онування не відкидає теорію економічного районування, а розгля­дає її як частковий випадок.