Орієнтація туроператорської діяльності

Профіль туроператорської діяльності - це домінуючі в асортименті туроператора види або географічні напрями турпродуктів:

• частка яких в обсязі продажів туроператора максимальна;

• продаж яких забезпечує основну частку прибутку туроператору;

• у реалізації яких туроператор досяг найвищої майстерності і професіоналізму;

• з якими споживач ідентифікує оператора на ринку.

Кожен туроператор - фахівець в організації конкретного виду турпродуктів або в роботі з тим або іншим напрямком. Профіль діяльності оператора може бути як популяризований (тобто широко відомий на споживчому ринку), так і маловідомий споживачам.

Популяризація профілю діяльності туроператора може бути основою рекламних кампаній, що проводяться ним, оскільки добитися ідентифікації на ринку власної назви з переліком географічних напрямів або видів турпродуктів - прагнення практично будь-якого туроператора. Крім того, занадто популяризований профіль роботи оператора може негативно позна­читися на його подальшій діяльності, пов'язаній з освоєнням нових на­прямів або видів турів, оскільки громадську думку споживачів важко й до­рого поміняти.

Спеціалізуватися туроператор може залежно від географічного напряму, різних видів цілей турпоїздки, від продажу індивідуальних або групових турів, від ступеня концентрації на сильно концентрованих (на роботі) з обмеженою кількістю готелів на певному курорті); концентрованих, коли туроператор спеціалізується на роботі з багатьма готелями вузького переліку курортів; і розсіяних, коли туроператор у принципі пропонує великий перелік курортів в кількох країнах.

Передумови для вибору профілю:

• маркетингова стратегія;

• цінова стратегія на ринку;

• можливості туроператора;

• конкурентна стратегія туроператора на ринку;

• чинники зовнішнього середовища туроператора або турагента (в першу чергу законодавство, політична і екологічна ситуація на курортах).

Залежно від профілю роботи, туроператорів можна умовно розділити на монопрофільних і багатопрофільних. Монопрофільиі туроператори практикують діяльність в певному географічному напрямку і пропонують тури одного виду. Переваги монопрофільних туроператорів:

—досягнення високого професіоналізму в роботі з певним напрямком або видом турів;

• максимальна інформованість працівників туроператора і висока якість їх роботи;

• можливість ідентифікації туроператора на ринку, як організатора певного виду турів або як такого, що працює саме в певному напрямку;

• можливість отримання акредитації в посольствах країн, на роботі з якими спеціалізується туроператор;

• можливість отримання допомоги властей туристичних ресурсів, з якими співпрацює оператор, і прояву туроператорського лобі;

• нижчий порівняно з багатопрофільними операторами розмір капіта­ловкладень.

До недоліків монопрофільності можна віднести зростання залежності діяльності туроператора від постачальників турпродуктів, невисоку гнучкість пропонованих турів, необхідність постійно модифікувати про­поновані тури.

Монопрофільність туроператора може бути як стартовою, так і ево­люційною. У першому випадку менеджмент оператора ще до початку ак­тивної діяльності планував займатися обмеженою кількістю напрямків і видів турів, чи може з'явитися у разі, коли туроператор виходить на регіональний ринок з принципово новим турпродуктом, намагаючись зай­няти певну ринкову нішу.

Багатопрофільні туроператори відрізняються одночасною роботою з кількома напрямками і видами турів. Позитивними рисами багатопрофільності є:

—великі можливості обхвату ринку;

• можливість комбінування турів;

• гнучкість в роботі, що визначається можливістю оператора акценту­вати максимальні зусилля то на одному, то на другому виді турів або на­прямку, залежно від зміни ринкової кон'юнктури;

• менша залежність туроператора від конкретного напрямку або по­стачальника турпродуктів.

Проте багатопрофільність призводить до зниження якості турів, що продаються, вимагає більшої чисельності персоналу, зростання капіталов­кладень і витрат.

Структура туроператора відображає виділення окремих підрозділів, що склалися в ньому, зв'язки між цими підрозділами і об'єднання підрозділів в єдине ціле.

Структура компанії — це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, побудовані в такій формі, яка дає змогу найе­фективніше досягати мети туристичної компанії. Однією з основних кон­цепцій, що стосуються структури, є спеціалізований розподіл праці - закріплення даної роботи за фахівцями, тобто тими, хто здатний виконати її краще за всіх з погляду організації як єдиного цілого.

На даний момент у всіх туроператорів, за винятком найдрібніших, практикується горизонтальний розподіл праці по спеціалізованих лініях. Якщо туристична компанія велика за розміром, то фахівців звичайно гру­пують разом в межах функціональної області. Як саме здійснити розподіл праці в організації — одне з питань, що є істотним управлінським рішен­ням. На практиці посередника найчастіше поширені дві організаційні схе­ми горизонтального розподілу праці: по туристичному напрямку і за змістом роботи.

Горизонтальний розподіл праці по туристичному напрямку застосо­вується в крупних багатопрофільних туроператорах. Позитивними момен­тами такої організації праці є вузька спеціалізація працюючих в різних відділах менеджерів, які володітимуть більшою інформацією про курорти, що продаються, знайомі із специфікою різних видів відпочинку і можли­востях туристичних ресурсів курортів. Проте, при такому розподілі праці практично відсутня взаємозамінюваність працівників, ніхто з працюючих не зможе тимчасово замінити відсутнього фахівця, що може призвести до простою цілого відділу. Крім того, клієнту, що звернувся за путівками, але так і не вибрав конкретне місце відпочинку, доводиться спілкуватися по черзі з менеджерами різних відділів, що може призвести не тільки до уповільнення обслуговування клієнтів, але й понизити тим самим якість цього обслуговування. Аналогічна ситуація складається і з агентствами, які вимушені по кілька разів зв'язуватися з різними менеджерами для того, щоб з'ясувати ті або інші питання щодо пропозицій туроператора.

Якщо туроператор багатопрофільний або має незначні розміри, то більш відповідним є горизонтальний розподіл праці на підставі змісту ро­боти, що виконується тими або іншими менеджерами. Позитивними ри­сами такої організаційної структури є, крім професіоналізму працюючих на вузькому напрямку діяльності менеджерів, підхід працівників туроператора, що також і більш індивідуалізувався до його партнерів і агентів. І готель, і авіакомпанія, і туристичне агентство співпрацюють з одним менеджером, який безпосередньо відповідає за ту або іншу сферу діяль­ності.

Поширюється також і третя схема організації горизонтального роз­поділу праці в туроператорі, що має риси обох вищенаведених схем. Тоб­то, в структурі туроператора можуть виділятися відділи, що відповідають як за певний туристичний напрямок роботи, так і за певний вид поточної діяльності.

Істотний принцип вертикального розподілу праці, яка необхідна для успішної групової роботи: центральною характеристикою вертикальної ієрархії є формальна підлеглість осіб на кожному рівні; особа, що перебу­ває на вищому ступені, може мати в своєму підпорядкуванні кількох керівників середньої ланки, що представляють різні функціональні об­ласті; ці керівники, в свою чергу, можуть мати в підпорядкуванні кілька лінійних керівників; а число осіб, підпорядкованих одному керівнику, віддає сферу контролю.

Необхідність в координації, що існує завжди, стає справді насущною, коли робота чітко поділяються і по горизонталі, і по вертикалі, як це має місце в крупних сучасних туроператорах.

Іншим напрямком розподілу праці в туроператорі є формулювання за­вдань. Завдання — це наказана робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана наперед встановленим способом в наперед обу­мовлені терміни. З технічної точки зору завдання дають не працівнику, а його посаді. На основі рішення керівництва про структуру кожна посада включає ряд завдань, які розглядаються як необхідний внесок в досягнен­ня мети організації. Вважається, що, коли завдання виконається у такий спосіб і в такі терміни, як це наказано, організація діятиме успішно.

Технологія роботи туроператора означає не тільки ступінь й стандарти­зації повсякденної роботи. До технологій можна віднести також прийоми ведення роботи з клієнтами, агентами, постачальниками і т.д. Вибрана туроператором схема співпраці з третіми особами може значно впливати на його ринкові та фінансові можливості. Оскільки вибрані схеми взаємної роботи багато в чому є інтелектуальною власністю туроператора, то їх та­кож можна віднести до технологій, що є невід'ємним чинником внутріш­нього середовища туроператора.

Діяльність сучасного туроператора, перш за все, націлена на ефектив­не виконання їм вище перелічених функцій. Особливості туроператора як виду посередницької діяльності на туристичного ринку характеризуються наступними рисами:

• безпосередній зв'язок з розробкою і складанням туристичних про­грам і їх апробацією;

• безпосередня взаємодія оператора з постачальниками турпродуктів;

• докладання зусиль оператора у формування кадрового забезпечення кожного турпакету;

• наявність в оператора агентської мережі;

• безпосередня участь оператора в організації туру і постійного кон­тролю за якісним створенням турпродуктів.

Посередник (туроператор і турагент) є виконавцем з поєднання циклічних робіт, пов'язаних з розробкою і реалізацією кожного конкрет­ного туру. Цикл робіт оператора можна розбити на наступні етапи:

1. проектування туру;

2. планування туру;

3. просування й продаж турпродукту.

Цикл робіт щодо планування і організації кожного виду турів з асорти­менту оператора посвоєму унікальний, частково незалежний від інших сфер докладання праці персоналу туроператора. Це призводить до того, що багатопрофільні оператори, які одночасно пропонують кілька варіантів туристичних пакетів по різних географічних напрямах, організо­вують свою діяльність так, щоб якісно та ефективно вести роботу над кож­ним окремим туром. Такі особливості туроператора вимагають від топ-менеджменту компанії великих організаторських здібностей, умінь ефектив­но організувати робочий процес у фірмі. Наприклад, якщо оператор зай­мається літніми і зимовими напрямками, менеджер повинен організувати безперервний процес розробки (проектування і планування), наприклад, зимових програм, одночасно з просуванням і продажем турпродукту і ре­алізацією програм літніх туристичних напрямків. Для такої організації потрібне коло осіб, відповідальних за кожен напрямок з числа працюючо­го персоналу.

Отже, діяльність туроператора — це закономірне (яке пояснюється чинниками сезонності, динамікою ринкової кон'юнктури, специфікою роботи постачальників турпродукту) поєднання (яке має на увазі послідо­вну зміну і (або) паралельність) робочих циклів туроператора відносно конкретних турів або програм.