- •Філософія, її предмет, структура та роль в суспільстві.
- •2. Основні риси Індійської філософії
- •3. Основні філософські школи Стародавнього Китаю
- •4. Основні риси Античності
- •4. Основні риси Античності
- •5. Характеристика основних рис філософії Середньовіччя (теоцентризм, креоціонизлл, провіденціоналізм, есхатологізм)
- •6. Особливості філософії Відродження
- •9. Філософія Просвітництва (д.ДІдро, ж.-ж.Руссо, ф.Вольтер)
- •7. Основні риси філософії Нового часу (ф.Бекон, р.Декарт б.Спіноза)
- •8. Кордоцентризм філософії г.Сковороди та п.Юркевича
- •10. Класична німецька філософія (і.Кант, т.В.Гегель, л.Фейєрбах)
- •17. Матерія. Способи та форми її існування
- •16. Категорія буття в історії філософії. Основні форми буття
- •24. Філософська теорія пізнання
- •19. Закони та категорії діалектики
- •26. Філософські проблеми техніки та інженерної діяльності
- •18. Діалектика та її альтернативи
- •25. Методи та форми наукового та науково-технічного пізнання
- •30. Проблема людини в філософії.
4. Основні риси Античності
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм. Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі: — наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів; — присутність елементів антропоморфізму; — наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи; — пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п^ — в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції. У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого. Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва. Третій період (кін. IV ст. до н.е. —^УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в- філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.
5. Характеристика основних рис філософії Середньовіччя (теоцентризм, креоціонизлл, провіденціоналізм, есхатологізм)
Середньовічна філософія набуває теоцентричного характеру. Вона підпорядковувалась вірі, доказам існування Бога.
Теоцентризм - філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. Теоцентризму протиставляються космоцентризм і антропоцентризм.
Креаціонізм - теологічна і світоглядна концепція, згідно з якою основні форми органічного світу (життя), людство, планета Земля, а також світ у цілому, розглядаються як безпосередньо створені Творцем або Богом.
Провіденціалізм — релігійно-філософське спрямування, згідно з яким розвиток суспільства, джерела і рушії його просування та кінцева мета загалом визначаються таємними, зовнішніми у відношенні до історичного процесу силами - провидінням (Богом).
Есхатологізму - відношення до світу, пов'язане з уявленнями про кінцеві цілі історичного процесу і космосу в цілому
6. Особливості філософії Відродження
Відображаючи свідомість епохи переходу від феодалізму до капіталізму, стверджує наукову методологію мислення, вчення про безкінечність і несотворимість світу, теоцентризм Середньовіччя змінюється на антропоцентризм, що проголошує гуманізм, перетворення людини на вищу цінність (Піко Делла Мірандола, ХV ст.). Здійснюються перші спроби ідеологічного і теоретичного обгрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійних санкцій (Нікколо Макіавелі). Традиційна ідея Бога демонтується в основному у двох напрямах: Бог або розчиняється у природі (пантеїзм), або піддається етико-раціоналістичній обробці і вчення про нього виливається у концепцію християнського гуманізму (Еразм Роттердамський)
