2. Рольова гра та базові психокорекційні техніки

Спочатку рольова гра посідала центральне місце лише у психодрамі Дж. Морено. Пізніше вона вже широко використовувалася в різних терапев­тичних підходах, таких, як гештальттерапія, поведінкова терапія, групи зуст­річей, трансактний аналіз, ситуаційний тренінг, тренінг умінь тощо. У геш-тальтгерапії та поведінковій герапїі рольова гра застосовується з метою вив­чення та вдосконалення бажаної та адаптивної поведінки.

Рольові ігри та психодрама

Рольові ігри посідають центральне місце у психодрамі. Цей прийом полягає у виконанні якої-небудь ролі в аматорській виставі. Хоча цей термін може означати відрепетирувану та штучну дію, Дж. Морено не розглядав гру як дещо заздалегідь підготовлене. Психодрама визнас природну здатність лю-

дей до гри та створює такі умови, коли індивідууми, виконуючи ролі, працю­ють творчо над особистісними проблемами та конфліктами. Дж. Морено підкреслював, що між виконанням раті у психодрамі та грою у справжньому театрі існує кардинальна різшщя, бо професійні актори грають те, що написав автор, і вони обмежені у своїх діалогах текстом. Професійний актор повинен мати здібності перевтілюватися в того персонажа, якого він грає, виконуючи роль саме у театральній дії, а не в реальному житті. У психо-драматичній виставі акторство може завадити.

Дж. Морено вважав, що багато людей реалізує рольову поведінку у реально­му житті подібно до акторів у театрі. їм не притаманна спонтанність, вони втягнуті у здійснення беззмістовних ритуалів та поводяться у межах тих ро­лей, які пропонують їм оточуючі (наприклад, люди «з черговою посмішкою вартового»). Психодрама дає можливість подолати стійкі моделі поведінки за сценарієм, вона спонукає до вивчення реальних та важливих для учасників ролей. Сценарій стає результатом праці самого учасника. Дж. Морено розглядав спонтанну поведінку у психодрамі як «протиотруту» збільБіенню ригідності соціально-рольової поведінки. Члени психодрама-тичних груп розширювали рольовий репертуар, досліджували індивідуаньні особливості та у процесі вистави знаходили вирішення специфічних особис-тісних проблем.

Психодрама допомагала учасникам реалізувати себе у безлічі ролей, створю­ючи умови, коли помилки суджень не пов'язані з ризиком утратити повагу керівника або членів групи.

Те, що у психодрамі людина уявляла себе у безлічі ролей (наприклад, чоловік може уявити себе жінкою, молодий — старим, дорослий — дитиною тощо), значно розширювало її інтерперсональний досвід, давало змогу модифікува­ти своє ставлення (установки), стати більш пластичним. Психодрама внесла у психокорекційні групи таку важливу особливість, як рольові ігри за принципом «тут і зараз».

Терапевтичні функції психодрами Дж. Морено позначав терміном «шекспірівсь-ка» психіатрія, маючи на увазі гуманітарний оздоровчий ефект, що ґрунтується на елементах дійсності, коли актори будують моделі та образи власної особис­тості. На думку Дж. Морено, шекспірівська драма «об'єднання зі світом» має таке терапевтичне значення завдяки постановці загальнолюдських питань. Дж. Морено вважав, що психодрама створює терапевтичний ефект не тільки у глядача («повторний катарсис»), а й у творця ролі — актора, що представляє драму, та одночасно катартично розшифровує свою життєву поведінку». Дж. Франк використовував психодраму для реабілітації, реадаптації та ресо-ціалізацц індивіда. Наприклад, розігрувалася сцена придбання товару, де один учасник грає власну роль — покупця, а інший — роль торговця... Сцени відрізняються одна від одної за ступенем складності виконання, щоб учас­ники залишалися задоволеними виконаною роллю.