Передмова

Однією з актуальних проблем діяльності організацій різних типів та форм власності є підвищення ефективності управління на всіх ланках. Досить часто негаразди, які виникають у різних підсистемах організацій, є наслідком невміння керівників проводити якісний аналіз ситуації та наявної інформації, а також виробляти успішні управлінські рішення. Загалом ця проблема стосується низького рівня фаховості кадрів, небажання керівників затрачати зусилля на продумування ситуації, переслідуванні ними своїх інтересів та незнання різноманітних методів і моделей прийняття управлінських рішень. Особливо складно прийняти рішення керівникові в умовах певних екологічних та економічних обмежень. Усе це зумовлює потребу в підвищенні фаховості майбутніх керівників, набуття ними знань з розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень, необхідних для практичної діяльності управлінців.

Людство вступило у ХХІ століття, у якому стрімко відбу­ваються процеси інформатизації та інтелектуалізації суспільства. Знання та індивідуальний підхід перетворюються на основну цінність інформатизованого суспільства. Більш того, головним фак­тором для людини стає не абсолютний дохід, а ступінь безпечності, статус і якість життя. Прагнення до матеріальних цінностей змінюється на прагнення до самовираження, пошуку сенсу життя, бажання залишити свій слід у ньому. Дедалі більше людей на Заході надають перевагу праці не найдохіднішій, а творчо цікавій, яка дає змогу самореалізуватися.

На наших очах пройшла комп’ютерна революція. У домівках з’явилися комп’ютери, оснащені сучасним програмним забезпеченням з широкими можливостями. Завдяки Інтернету наше суспільство має змогу використовувати у своїй діяльності світові досягнення науки, культури тощо.

Важливою для нашого суспільства є проблема вдосконалення керування економічними систе­мами на базі комп’ютерних технологій, тобто інтенсивного впровадження систем підтримки прийняття рішень (СППР), які впродовж трьох останніх десятиліть широко застосовуються у розвинутих країнах. Тому майбутні випускники вузів мають бути готовими до такого перебігу процесів інформатизації.

СППР, окрім загального програмного забезпечення, містять у собі банк економіко-математичних методів і моделей. Щоб ефективно застосовувати СППР, необхідно знати засадні принципи та прийоми математичного моделювання, вміти будувати економіко-математич­ні моделі економічних процесів та явищ, знати методи оптимізації різних задач. Усе це є змістом дисциплін економіко-математичного циклу, зокрема теорії прийняття рішень. Отже, глибоке вивчення цього циклу дисциплін дасть змогу фахівцеві вступити в інформаційне суспільство, допоможе здобувати нові знання та унікальну інформацію та приймати оптимальні управлінські рішення.

Розділ 1. Засади теорії прийняття рішень

1.1. Основні поняття теорії прийняття рішень

У повсякденному житті людина постійно приймає безліч рішень – суттєвих і незначних, пов’язаних з бізнесом, особистим і суспільним життям. Більшість рішень ми приймаємо навіть не замислюючись, бо існує автоматизм поведінки, вироблений практикою. Але можливі ситуації, коли людину, що приймає рішення, пронизують болісні думки, яке з можливих рішень прийняти.

Розвиток науки, ускладнення економічних і соціальних взаємозв’язків і відносин привели до розробки спеціального наукового напряму – теорії прийняття рішень, який ґрунтується насамперед на економіко-математичних методах, теорії ймовірностей та математичній статистиці, теорії ігор.

У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.

Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації.

У вузькому розумінні прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблеми та завершується вибором дії, що спрямована на її усунення. У цьому випадку прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. Однак процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з поміж них належать такі:

Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності (інформаційні умови ПР).

Час, який відведений менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень ( табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Основні моделі прийняття управлінських рішень

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Основні характеристики класичної моделі - особа, яка приймає рішення:

• має чітку мету прийняття рішення;

• має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

• має повну інформацію щодо можливих альтернатив і їх наслідків;

• має раціональну систему упорядкування переваг за ступенем їх важливості;

• завжди має на меті максимізацію результату діяльності організації.

Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають численні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

Характеристики поведінкової моделі - особа, яка приймає рішення:

• не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

• не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

• не здатна (не схильна) передбачити наслідки можливих альтернатив.

Враховуючи ці характеристики Г. Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г. Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”.

Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи.

Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади для нав’язування свого рішення.