1.4. Чинники зростання прибутковості підприємства
Зрозумівши процеси формування, планування та використання прибутку розглянемо напрямки підвищення прибутковості підприємства:
оптимізація витрат
розширення виробництва
збільшення ефективності існуючих виробничих систем (доречність облікових та аналітичних систем, продуктивність праці, завантаження обладнання, вдосконалення технологічних циклів тощо)
1. Оптимізація витрат даний процес має місце в багатьох виробничих процесах починаючи з регулювання рівнів заробітних плат наприклад введення відрядної форми оплати праці, формування оптимальної кількості адміністративного персоналу, регулювання темпів та обсягів закупівель виробничих запасів. Останнє означає, що існують випадки коли доцільніше закупити сировину завчасно та більш рентабельно буде утримувати склади ніж організовувати регулярні поставки.
З цього приводу можна навести приклад будівництва, Дональдом Трампом однієї з своїх будівель «Міжнародний готель і вежа Трампа» в Чікаго. При закупівлі будівельних матеріалів одними з яких були сталеві балки та арматура, було прийнято рішення сформувати 100% запас. Таке рішення було засновано на висновку аналітиків, які стверджували, що вартість сталі за роки будівництва зросте і доцільніше повести заготівлю одразу. І початкові завищенні витрати виправдали себе оскільки через коливання фондових котирувані на сталь, зросла вартість останньої і як результат значна економія.
Або наприклад враховуючи ризики транспортування або коливання валют при проведенні експортно-імпортних операцій. Економічно доцільніше провести закупівлю сировини, напівфабрикатів одразу, початкові витрати будуть більшим ніж при поетапній заготівлі, але такі дії дозволять зменшити витрати на страхування та покупку валют.
Практичний досвід безперечно корисний, але доцільно розглянути залежність витрат від рівнів виробництва, щоб зрозуміти ступінь їх взаємозв’язку та в майбутньому їх максимально оптимізувати. Класифікація витрат наведена на рис. 1.7.
Рис. 1.7 Класифікація витрат залежно від ступеня впливу обсягу виробництва на рівень витрат
Розповсюдженим джерелом оптимізації витрат є Інкотермс- міжнародні комерційні умови на постачання різноманітних продуктів (використовуються при міжнародній торгівлі), а оскільки майже не існує підприємств, які не пов’язані з зовнішньо економічними відносинами (експорт, імпорт) дані умови є потужним джерелом зменшення збутових та заготівельних витрат.
Інкотермс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.
З 2010 року в правилах Інкотермс використовуються наступні терміни, які встановлюють межі відповідальності та оплати товарів. Кожен термін Інкотермс являє собою абревіатуру з трьох букв.
Терміни були розділені на дві групи в залежності від виду транспорту:
Правила, що застосовуються до будь-якого виду / видів транспорту, які включають 7 термінів:
EXW. Ex Works (вказане місце): товар зі складу продавця.
FCA. Free Carrier (вказане місце): товар доставляється перевізнику замовника.
CPT. Carriage Paid To (вказано місце призначення): товар доставляється перевізнику замовника у зазначеному місці призначення.
CIP. Carriage and Insurance Paid to (вказано місце призначення): товар страхується й доставляється перевізнику замовника у зазначеному місці призначення.
DAP (Delivered at Point): поставка в місці призначення.
DAT. Delivered at Terminal: поставка на терміналі. Експортні платежі лежать на продавцеві, а імпортні на покупцеві. Термінал знаходиться на кордоні, потрібно вказати назву терміналу.
DDP. Delivered Duty Paid (вказано місце призначення): товар доставляється замовнику, очищений від мит та ризиків.
Правила, що застосовуються до морського транспорту і транспорту територіальних вод, які включають в себе 4 терміна:
FAS. Free Alongside Ship (вказано порт завантаження): товар доставляється до корабля замовника.
FOB. Free On Board (вказано порт завантаження): товар відвантажується на корабель замовника.
CFR. Cost and Freight (вказано порт призначення): товар доставляється до порту замовника (без вивантаження).
CIF. Cost, Insurance and Freight (вказано порт призначення): товар страхується й доставляється до порту замовника (без вивантаження).
Наступним напрямком оптимізації витрат є виробничий (операційний) леверидж (operating leverage), є категорією економічного аналізу, що характеризує співвідношення між умовно-постійними (fixed costs – FC) умовними-змінними (variable costs – VC), витратами підприємства, відображає чутливість операційного прибутку (operating income – IO) до зміни обсягів реалізації продукції (quantity – Q). У виробничому левериджі використовуються наступні показники:
Коефіцієнт виробничого левериджу
Рівень виробничого левериджу
Ефект виробничого левериджу
Завданням аналізу виробничого левериджу є оцінка наявних та потенційних можливостей зростання прибутку підприємства або ризиків його витрат спричинених чинниками зовнішнього та внутрішнього середовища.
2. Розширення виробництва даний напрямок є достатньо складним. Необхідно залучати значні інвестиції і теоретично це можливо через емісію акцій та облігацій, можливо кредитні кошти. Але це досить складно враховуючи сучасний інвестиційних клімат, як в світі та і в Україні.
Даний напрямок можна вважати перспективним лише у довгостроковому періоді. Але для України це цілком можливо враховуючи науково-технічну базу, яка існує в Україні. Більш детально питання розширення виробництва та виробничої номенклатури буде розкрито у розділі 5.
3. Збільшення ефективності існуючих виробничих систем такий варіант збільшення прибутковості є найбільш ефективним, оскільки багато підприємств має не розкритий потенціал, і саме з цього доречно починати будь якому керівникові.
Проблема підвищення ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю поточних витрат і ресурсів досягати максимально можливого збільшення результату (ефекту). Різноманітність одержуваних результатів господарської діяльності є одним з напрямків класифікації ефективності виробництва виділяють такі види:
За наслідками:
Економічний – відображається такими показниками, обсяг товарної продукції, чистої, реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія окремих видів матеріальних ресурсів.
Соціальний – позитивні: появ нових робочих місць, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища; негативні: безробіття, підвищення складності умов праці.
За місцем одержання:
Локальний (тільки на одному підприємстві)
Загально господарський (у всіх сферах виробництва або хоча б окремо взятої галузі)
За ступенем збільшення:
Одноразовий
Мультиплікаційний – ефект від нововведень повторюється і примножується
Після вивчення даної класифікації виникає питання як досягти всіх цих ефектів і одним з най доречніших напрямків буде інтенсифікація виробничо-господарської діяльності – це підвищення ступеня напруженості та величини віддачі всієї сукупності ресурсів, які воно використовує, що досягається шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, оптимізації розмірів, якості і внутрішньої структури наявних чинників виробництва або тих, які використовуються, а також на основі гармонізації їх розвитку з метою своєчасного і більш повного пристосування до запитів ринку та отримання максимально можливого прибутку.
Для достовірної оцінки перерахованих вище напрямків підвищення прибутковості створена система показників економічної ефективності господарської діяльності підприємства. В даній класифікації виділяють два підходи:
Ресурсний підхід:
Загальні показники:
Чиста продукція на одиницю витрат ресурсів
Прибуток на одиницю витрат ресурсів
Спеціалізовані показники:
Ефективність і використання живої праці
Ефективність і використання виробничих фондів
Ефективність і використання фінансових коштів
Витратний підхід:
Загальні показники:
Обсяг реалізованої продукції на одиницю поточних витрат
Витрати на одиницю реалізованої продукції
Рентабельність виробництва
Спеціалізовані
Ефективність і використання споживчих ресурсів праці
Ефективність і використання матеріальних витрат
Ефективність і використання витрат з оплати живої праці
При пошуку варіантів збільшення прибутковості підприємства не можна забувати про такі системи обліку витрат:
ABSORPTION COSTING (АС) метод повних (поглинених) витрат - полягає в калькулюванні собівартості продукції (робіт, послуг) шляхом віднесення усіх виробничих витрат поточного періоду на випущену в цьому ж періоді продукцію (виконані роботи, надані послуги). Це найбільш широко використовуваний підхід до калькулювання собівартості, застосовуваний у бухгалтерському обліку, а так само відповідає вимогам податкового обліку.
У собівартість продукції, що випускається за методом повних витрат Absorption Costing включаються прямі виробничі витрати та загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати відносяться на собівартість реалізації готової продукції в поточному періоді без підрозділу на види продукції (робіт, послуг).
До складу прямих виробничих витрат, включають:
матеріальні витрати, спрямовані на виробництво продукції
витрати на оплату праці працівників, що беруть участь у виробництві
послуги сторонніх організацій, що відносяться безпосередньо до виробництва продукції (робіт, послуг).
Загальновиробничі витрати складаються і діляться між об'єктами обліку пропорційно базі розподілу. У якості бази розподілу найчастіше використовуються:виробничі показники:
тривалість праці виробничих робітників (людино-години)
тривалість роботи основного обладнання (машино-години)
обсяг випущеної продукції (в натуральних одиницях)
кількість наданих послуг (кількість операцій) і т.д.;економічні показники:фонд оплати праці виробничих робітників
виручка від реалізації випущеної продукції;прямі витрати і т.д.
З точки зору управління витратами даний метод має ряд недоліків і може використовуватися для потреб податкового обліку і в разі, коли частка загальновиробничих витрат у собівартості невелика (не більше 10%). Це пов'язано з тим, що метод повних витрат Absorption Costing достатньо сильно спотворює обсяг постійних витрат у собівартості окремого виду продукції і, найголовніше, не дозволяє визначити місця та причини виникнення цих витрат у собівартості окремого виду продукції. Ця непрозорість виникнення непрямих витрат у собівартості конкретної номенклатури продукції, що випускається не дозволяє приймати вивірені управлінські рішення щодо оптимізації витрат виробництва.
DIRECT COSTING (DC) система обліку змінених витрат
Основною особливістю Direct Costing є підрозділ витрат на постійні та змінні залежно від зміни обсягу виробництва. При цьому в собівартість продуктів включаються тільки змінні витрати, а витрати постійні відразу відносяться на фінансовий результат.
Головною особливістю Direct Costing є те, що собівартість промислової продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні витрати збирають на окремому рахунку. Постійні витрати не включають до розрахунку собівартості виробів, а як витрати даного періоду списують з отриманого прибутку протягом того періоду, в якому вони були зроблені. По змінним витратам оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець року і незавершене виробництво. При системі Direct Costing схема побудови звітів про доходи багатоступінчаста.
При обліку скороченої собівартості постійні загальновиробничі і загальногосподарські витрати в розрахунках не беруть участь, вони повністю включаються в собівартість реалізованої продукції загальною сумою без розподілу за видами продукції
Важливою особливістю Direct Costing є те, що завдяки йому можна вивчати взаємозв'язки і взаємозалежності між обсягом виробництва, витратами і прибутком рис. 1.8.
Рис. 1.8 Взаємозалежності між обсягом виробництва, витратами і прибутком
STANDARD COSTING (SC) – система обліку витрат та калькуляції з використанням нормативних витрат. Суть Standard Costing, базується на тому, що більшість сучасних технологій дуже стабільні і передбачувані у своїй основі. При дотриманні технології гарантії отримання якісної продукції дуже високі. Стабільна технологія дозволяє з високим ступенем визначеності говорити про обсяги використання ресурсів (сировини, матеріалів, енергоносіїв, праці, послуг) на різних етапах переробки.
Для визначення витрат, які будуть понесені при виробництві, до цієї інформації необхідно додати ціни на ресурси і можна заздалегідь прорахувати собівартість одержуваних виробів. Standard Costing допомагає зробити до цього одне важливе доповнення - при такому розрахунку собівартості пропонується застосувати найкращі показники по використанню ресурсів і досяжні ціни на них, надаючи такий собівартості характер чіткого спрямування. Планування собівартості в системі Standard Costing наближені до інженерного проектування, оскільки витрати повинні бути тісно ув'язані з технологічним процесом.
Основна ідея Standard Costing - «передбачати» витрати. Система вимагає встановити цільові показники по витратам, і змушує підпорядкувати всю діяльність досягненню цих цілей. Standard Costing вимагає провести одноразову об'ємну роботу з нормування, калькулювання та ув'язці отриманих результатів з цілями бізнесу, прийняти і зафіксувати на достатньо значний період результати цієї роботи у вигляді стандартів, а потім зосередитися на досягненні поставлених цілей за допомогою аналізу причин відхилень від цільових установок.
В даний час звичної стає і зворотна ситуація, коли інженерам ще на стадії розробки виробу задаються жорсткі рамки майбутньої собівартості нового продукту (система Target costing).
Антиподом системи Standard Costing можна назвати розрахунки собівартості безпосередньо перед або в процесі виробництва, або калькулювання витрат на вже готову продукцію. Для розрахунку такої собівартості необхідно зібрати різну інформацію без певного попереднього уявлення про її наповненні, часто за фактом вже понесених витрат, або витрат, які вже практично неможливо оперативно скорегувати. На жаль, планування витрат без встановлення твердих стандартів залишає досить багато ступенів варіативності, через яких результат розрахунків далеко не завжди відповідає очікуванням менеджерів, які брали до уваги при прийнятті рішень комбінацію зовсім інших цін і обсягів використання ресурсів.
Основне завдання Standard Costing - це не тільки підхід до планування і обліку витрат, але і підхід до управління бізнесом, особливо його виробничої частиною. У виробництві з'являється значна визначеність, як у питаннях стану напівфабрикату при його русі по технологічному потоку, так і в структурі незавершеного виробництва, в роботі заготівельних підрозділів і стан виробничих заділів. У будь-який момент можна точно оцінити поточні витрати при виконанні виробничої програми, незалежно від ступеня готовності продукції. Вся увага операційних менеджерів зосереджується на відхиленнях у графіках, кількісних і вартісних показаннях від виробничого завдання. Філософія системи Standard Costing полягає в тому, що в облік вносяться прогнозні показники, а не результати постфактум, і відособлено відображаються виниклі відхилення. Процес управління організовується на основі аналізу причин цих відхилень і зводиться до їх мінімізації.
TARGET COSTING (ТС) - це метод управління собівартістю (витратами на виробництво) продукції. Суть полягає в зниженні собівартості продукції на всьому її виробничому циклі, за рахунок застосування виробничих, інженерних, наукових досліджень і розробок.
Система цільового управління витратами target costing ґрунтується на ідеї: якщо для успішного бізнесу виріб потрібно продавати за ціною, що не перевищує ринкову, то визначення собівартості майбутньої продукції починається саме з установлення ціни на неї. Тому параметри в системі target costing встановлюються в такій послідовності:
ринкова ціна на даний вид продукції і називається цільовою ціною (target price). Встановлення ціни продукту передбачає використання трирівневого аналізу «якість продукту - набір функціональних характеристик продукту - ціна продукту», де ціна передбачається або задається як ринком в цілому, так і безпосередніми споживачами. Ця ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, фактично будучи очікуваною ринковою ціною продукції
встановлюється бажаний розмір прибутку який називається цільовим прибутком (target profit) являє величину прибутку, необхідну підприємству для розвитку і задоволення запитів власників.
розраховується максимально допустимий розмір цільової собівартісті (target cost). Поняття «цільова собівартість» відрізняється від поняття «планова собівартість», застосовуваного у вітчизняній господарській практиці. Відмінність головним чином у тому, що планова собівартість розраховується на підставі норм і нормативів, існуючих на конкретному підприємстві. Нормативи, в свою чергу, орієнтовані на існуючі технології виробництва та традиційні характеристики продукції, що випускається, як у Standard Costing. У відповідність з цим планова собівартість буде являти собою не що інше, як середні (у деяких випадках якнайкращі) значення витрат попередніх періодів, і повністю прив'язана до внутрішніх здібностях інжинірингу та виробництва. Цільова собівартість - це значення собівартості, максимально допустиме (прийнятне) ринковими умовами.
Для точного позиціонування продукції на ринку необхідно отримати докладну інформацію про бажаннях і вимогах покупців до даного продукту, а також встановити ціни, за якими буде здійснюватися можлива їх реалізація. Отримані дані піддаються багатостороннього аналізу з позиції скорочення собівартості та удосконалення процесу виробництва. Так, виділяються ознаки продукту, потребують вдосконалення, вирішується питання про можливе скорочення числа деталей у конструкції.
Існує ще багато напрямків зменшення витрат, але їх недоречно наводити оскільки у випадку ТОВ «Денталіт плюс» вони можуть принести більше шкоди ніж вигід або їх просто не можливо застосувати.