6. Методологія економічної теорії — це сукупність методів пізнання економічних явищ і процесів, категорій і законів.

Аналіз — метод наукового пізнання, оснований на поділі цілого на складові частини, елементи, що дає змогу проникнути у сутність цього явища.

Синтез - метод, який полягає в об'єднанні пізнаних внутрішніх взаємопов'язаних між собою елементів явища в єдине ціле.

Індукція — це метод пізнання, що грунтується на формуванні умовиводів від частини до цілого або принципів із фактів. Цей метод передбачає, що вивчення будь-якої проблеми починається з набуття фактів, які потім систематизують та аналізують таким чином, щоб можна було зробити узагальнення, тобто з початкових знань отримати висновок про загальне. Застосування індукції може призвести до неповного висновку, адже цей метод не може чітко обґрунтовувати загальне, бо виходить тільки з частини.

Дедукція — метод дослідження, що грунтується на умовиводах від цілого до його частини. Він дає можливість висунути гіпотезу, тобто науково обгрунтоване припущення про природу, структуру або закономірність розвитку явища, процесу.

Метод наукової абстракції полягає у виокремленні найістотніших характеристик процесу, виключенні з вивчення всього другорядного, випадкового для розкриття його внутрішніх, сталих зв'язків, дійсної тенденції руху.

В економічній теорії використовують також метод поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає необхідність пізнання економічних явищ з моменту їх виникнення, у процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм виявлення.

Економісти широко використовують якісний і кількісний аналізи. Якісний підхід застосовується переважно при характеристиці сутності економічних категорій та законів. Наприклад, якісною стороною товару виступає його споживна вартість, а кількісною — вартість. Кількісний підхід дозволяє виявити речовий зміст, при цьому застосовуються засоби математики, статистики.

5. Економічні закони - це суттєві, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки як середині виробничих відносин економічних процесів і явищ, так і між ними. Кожен закон має процес-причину і процес-наслідок

Економічні категорії - це теоретичний вираз, мисленні форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Місце економічної теорії в системі наук

Об’єктом дослідження економічної теорії, а разом з тим і інших економічних дисциплін (історичних, міжгалузевих і спеціальних) є економіка – складна різнома-нітна структурована система (рис. 1.2). Однак, якщо об’єкт вивчення для економіч-них наук є загальним, то предмет вивчення у них різний.

Політична економія, а відповідно і економічна теорія, є суспільною, провідною методологічною наукою в системі економічних наук . 

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

1. матеріальне;

2. нематеріальне.

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для

задоволення різноманітних потреб людини.

Праця - людська

діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для

задоволення потреб людей.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:

безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання.

Економічна сутність виробництва – в ефективному використанні елементів, факторів (чинників) для створення за їх допомогою різноманітних економічних благ.

Сучасна економічна теорія визначає такі основні елементи суспільного виробництва: землю, працю, капітал, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологічний фактор.

1.  Земля (природні ресурси) – це дар природи для наших виробничих процесів, земля, яка використовується для обробітку, будівництва; енергетичні ресурси; неенергетичні ресурси (залізна руда, пісок, мідь); навколишнє середовище (повітря, вода) і т. ін.

2.  Праця – це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

3.  Капітал – це людські, матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва, які постійно знаходяться в русі та приносять прибуток.

4.  Підприємницькі здібності – особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та є діяльністю з координації та комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і послуг.

5.  Наука – це специфічна форма людської діяльності спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, економіку, суспільство та мислення.

6.  Інформація в сучасних умовах виступає одним з найважливіших факторів суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою їх використання у різних сферах її життєдіяльності, й насамперед, в економічній сфері.

 

7.  Екологічний фактор – це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону та відтворення навколишнього середовища.

СУБ *ЄКТИ

У західній економічній літературі визначають три основні господарські суб’єкти: домогосподарство, фірму, державу.

Домогосподарство – економічна одиниця в складі однієї чи кількох осіб, яка самостійно приймає рішення, є власником певного чинника виробництва, прагне до максимального задоволення своїх потреб. До домогосподарства належать усі споживачі, наймані робітники, власники великих і дрібних капіталів, землі, засобів виробництва.

Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне до максимізації прибутку, використовує чинники виробництва для виготовлення та продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам і державі.

Держава – усі урядові установи, які мають юридичну та політичну владу для здійснення контролю над господарськими суб’єктами та над ринком для досягнення суспільних цілей.

 

Ключові економічні проблеми будь-якого суспільства та можливі механізми їх вирішення

Які товари слід виробляти і в якій кількості? (Скільки кожного з товарів має дати економіка та скільки кожної з послуг запропонувати? Коли це краще зробити? Чи слід виробляти багато товарів споживання і небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки?).

Суспільство загалом не може визначити все і водночас. Воно повинно прийняти рішення, що необхідно мати вже сьогодні, з виробництвом чого можна зачекати, а від чого взагалі можна відмовитися.

2.  Як слід виробляти товари? (Хто має їх виробляти? З використанням яких ресурсів і технологічних підходів? Хто має обробляти землю, а хто навчати? Чи виробляти товари за допомогою ручної, чи автоматизованої праці? На підприємствах приватних чи державних?).

3.  Для кого виробляти товари? (Кому пожинати плоди економічних зусиль? Або, формально кажучи, як має розподілятися національний продукт між різними індивідами та домогосподарствами? Чи хочемо мати суспільство, в якому мало багатих і багато бідних? Кому мають належати високі прибутки?).