3 Етап - закріплення знань та навичок. Після вивчення теми необхідно :

Знати	Вміти
1. Поняття стресу, стресори, адаптація, дистрес.	1. Пояснювати механізми виникнення стресу.
2. Види та стадії стресу.	2. Визначати роль гормонів у виникненні стресу.
3. Хвороби, які обумовлюються стресовою ситуацією.	3. Пояснювати клінічні прояви порушень в організмі людини.

ІV. Додаткові завдання ( матеріали позааудиторної роботи ):

Способи боротьби зі стресом

( з додатка № 2 ).

Додатки до СПРС № 5 :

ДОДАТОК № 1.

1. Стрес. Теорія сельє

Стрес (від англ. stress — напруга, тиск)  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Термін «стрес» вперше ввів відомий канадський фізіолог Ганс Сельє у 1929 році. Коли він був студентом-медиком, звернув увагу на те, що у всіх хворих, які мають різні захворювання, спостерігається низка однакових симптомів (втрата апетиту, м'язова слабкість, підвищений артеріальний тиск, втрата віри в одужання). Вивчаючи історії хвороб цих людей, він дійшов висновку, що в основі їх захворювань лежить саме стрес або стресові ситуації або фактори, які викликають стрес — стресори.

За останні роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на нервову систему людини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних, екологічних умов.

Адаптація — це біологічна функція стресу. Тобто стрес, як особливий психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнуючих впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для нього впливам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характерізується комплексом реакцій нервової, гормональної та інших систем організму. Таким чином, стрес — це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. У тому випадку коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан називається — дистрес.

2. Фізіологічні зміни в організмі у відповідь на дію стресорів

В процесі еволюції при зіткненні організму з труднощами, було доведено, що він виробляє такі основні типи реагування: активний — це боротьба; пасивний — це втеча; компромісний — це терпіння. Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, перша реакція буде однотиповою — мобілізація функціональних можливостей для подолання надто високих потреб. Походження стресових факторів (стресорів) може бути різноманітним. Це фізичні, хімічні, теплові, соціальні, психічні чинники. Напруга, втома, біль, приниження, втрата крові, довготривала фізична або розумова робота, безсоння, раптовий успіх, проте, незалежно від того позитивні чинники діють чи негативні, відповідь організму буде однаковою. Стрес не завжди є результатом порушення. Будь-яка нормальна діяльність — гра в шахи, емоційні обійми, придбання цуценяти, можуть обумовити розвиток стану стресу, не надаючи організму шкоди.

Після впливу на організм стресового подразника активізується функція гіпофізу. Він починає в підвищеній кількості виділяти адренокортикотропний гормон, який в свою чергу стимулює діяльність кори наднирників. Ті ж починають виробляти більше гормонів, зокрема кортикостероїдів. Кортикостероїди стимулюють механізми, завдяки яким організм пристосовується (адаптується) до нових умов.

Види стрессу: Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, пиродні стихійні лиха (землетрус, паводок, виверження вулкану) та навіть затоплення вашої квартири сусідами. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистих характеристик, соціального статусу, ролевої поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Скажімо, крадіжка гаманця, для одного стане стимулом бути більш уважним, сконцентрованим, більше попрацювати, щоб повернути втрачене. А іншого навпаки охопить апатія, відчуття своєї нікчемності та постійного невізіння. Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до адаптації поступово втрачається.

Механізми психічного та фізіологічного стресу

Механізмом, який запускає психічний стрес, є емоції. Негативні емоції сильніші та довготриваліші, ніж позитивні. Негативні емоції збуджують на досягнення мети, задоволення потреби, тому й виникають при фрустрації (незадоволенні потреби), ситуації вибору в умовах надто сильних психічних навантажень. Потреба може бути різних рівнів. Так, на біологічному рівніце потреба в безпеці, їжі, задоволенні статевого та батьківського інстинктів. На вищих рівняхдушевному та духовномуце потреба в емоційному резонансі, в особистій території авторитету, творчості тощо. Позитивні емоціїце сигнал про задоволення потреби. Інколи вони можуть бути надмірними, тоді вмикається механізм, властивий негативним емоціям. Стрес може супроводжуватись негативними емоціями, тоді він має руйнівну дію (дістрес, або поганий стрес), а може при позитивному сприйманні викликати стимулюючу дію (евстрес, або добрий стрес). Його нейроендокринні механізми також мають особливості, синтезують "медіатори щастя"ендорфіни, енкефаліни тощо. Різні люди не однаково запам'ятовують емоції. "Люди дії", які мають інтенсивний обмін катехоламінів у головному мозку, краще запам'ятовують негативні емоції як досвід, необхідний для життя. У той же час "творчі люди" переважно тримають у пам'яті позитивні емоції, тому що творити можливо лише в атмосфері альтруїзму. Реакція на стрес "біжи, борись або замри" є абсолютно універсальною, вона зберігає життя. Г. Сельє довів важливу роль гіпофізарнонадниркової системи у розвитку загального адаптаційного синдрому (ЗАС). До Г. Сельє роль симпатоадреналової системи у реакції відновлення гомеостазу, а саме її адаптаційна трофічна функція, була висвітлена фізіологами У. Кенноном та Л.А. Орбєлі. За сучасним уявленням, механізм розвитку ЗАС розпочинається збудженням центральної нервової (гіпоталамусу, лімбічної системи) та симпатоадреналової систем. Гіпоталамус через гіпофіз та симпатичний відділ вегетативної нервової системи активізує функцію наднирників, щитоподібної, паращитоподібної залоз, одночасно знижується секреція інсуліну, а при значних стресах ще й соматотропіну та статевих гормонів. Такі зміни в роботі ендокринної системи забезпечують мобілізацію та використання поживних речовин на утворення енергії, тому в крові зростають рівні глюкози, жирних кислот. Але тривале перебування організму в такому надзвичайному стані спричинить його глибоку перебудову, тому що він починає втрачати структурні компоненти свого тіла. Так, на утворення енергії використовуються білки м'язової, епітеліальної та сполучної тканин, у тому числі лімфоїдної, слизових оболонок, шкіри, що зумовлює виразки, порушує функції органів. Мобілізація ресурсів при ЗАС відбувається на всіх рівнях (клітинному, тканинному, органному, системному, усього організму), вона підвищує неспецифічну резистентність із метою виживання всієї біосистеми. При стресі спостерігаються конституційні відмінності: є природжені бійці, так звані "леви", які мають високу концентрацію норадреналіну в структурах головного мозку, а є так звані "кролики", у яких переважає адреналін, вони боязкі, намагаються уникнути конфлікту, завмерти (принципмоя хата з краю, нічого не знаю).

Стадії стрессу . Три стадії розвитку стресової ситуації.

Г. Сельє довів, що в розвитку стресової реакції можна виділити три стадії:

1) Стадія тривожності — характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентности — розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Як що дія стресору на цій стадії припиняється або стає маленької сили, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є не зворотними і закінчуються загибеллю організму (смертю).