6. Методи інформаційного права

Специфікою предмету інформаційного права обумовлений і його метод. Так, під методом правового регулювання в інформаційному праві можна розуміти способи правового впливу на інформаційні відносини, що становлять предмет даної галузі. Особливості методу проявляються в правовому положенні суб'єктів, формі та змісті правовідносин, у юридичному інструментарії, який застосовується при впливі на суспільні відносини.

Розглядаючи ту чи іншу галузь права, ряд вчених стверджують, що кожна галузь мае свій особливий метод правового регулювання. Проте, по суті, усі галузі права в регулятивних цілях використовують єдині правові механізми, що закладені в природі права. Можна погодитись з тим, що будь-яка галузь права використовує в якості засобів правового регулювання юридичні можливості, які виражаються в приписі (розпорядження, повеління), забороні чи дозволі.

Припис - це покладення на учасників суспільних відносин юридичного обов'язку діяти у повній та прямій відповідності вимогам правової норми. Цей спосіб найчастіше застосовується, наприклад, в адміністративному праві, де більша частина норм мае імперативний характер.

Заборона - це покладення на учасників суспільних відносин юридичного обов'язку утримуватись від вчинення дій, передбачених правовою нормою. Найчастіше цей спосіб застосовується, наприклад, у кримінальному праві.

Дозвіл - полягає у можливості учасників суспільних відносин вчиняти ті чи інші дії, визначені в правовій нормі, або утримуватись від їх вчинення на власний розсуд. Такий спосіб правового регулювання притаманний найчастіше цивільному праву, де більшість норм побудована на умовах диспозитивного регулювання (рівності сторін).

В інформаційному праві застосовується уся сукупність зазначених способів правового _я регулятивного впливу на інформаційні відносини. Дійсно, оскільки інформація супроводжує майже усі сфери людської діяльності, то для регулювання інформаційних відносин застосовуються різні існуючі методи правового регулювання як лублічного, так і приватного права залежно від виду та призначення інформації та характеру поведінки суб'єктів і відносин, які при цьому виникають.

Відомо, що в основі цивільного права лежишь метод диспозитивного регулювання, з притаманними йому властивостями децентралізації та координації. Публічні галузі права трунтуються переважно на імперативному способі регулювання суспільних відносин, для якого характерними є централізоване здійснення владних повноважень та чітка субординація учасників правовідносин.

11

Зазначені вище засоби правового впливу реалізуються в межах двох основних базових методів. Перший - метод субординації (імперативний), коли положения суб'єктів характеризується відносинами підлеглості. Отже, методу імперативного регулювання, який застосовується при регулюванні інформаційних відносин, притаманні:

застосування відносин за схемою "наказ - виконання", "влада - підпорядкування" (відмова згоди сторін, наявність нерівноправних відносин між учасниками);

чітка регламентація дій суб'єктів правовідносин правовими рамками (суб'єкти публічного права діють на свій розсуд, але лише в межах наданих законом повноважень);

позитивне зобов'язання (обов'язок діяти у визначеному напрямку для досягнення відповідних цілей);

поєднання переконання та примусу.

В інформаційному праві існує кілька труп відносин, які будуються на основах влади та підпорядкування. Це насамперед відносини

по встановленню компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування щодо виробництва та поширення інформації, яка створюється цими структурами в порядку забезпечення конституційних гарантій інформаційних прав громадян;

по встановленню порядку створення та застосування державних інформаційних систем та « технологій з метою обробки інформації певного виду, а також і реалізації цими органами своєї компетенції в цій сфері;

по здійсненню дій, пов'язаних з державною реєстрацією інформаційних ресурсів та державних інформаційних систем;

по регулюванню інформаційних відносин у сфері масової інформації;

по регулюванню інформаційних відносин у сфері інформаційної безпеки, включаючи державну та комерційну таємницю, персональні дані, інші види інформації з обмеженим доступом;

по вирішенню органами державної влади та ін. структурами питань стосовно ліцензування пев них видів діяльності та сертифікації продукції і послуг в інформаційній< сфері.

Другий - метод координації (диспозитивний), який будується на основі рівності учасників правовідносин та їх автономії. В юридичному інструментарії цього методу переважають угоди, а серед способів регулювання провідну роль відіграють дозволи. В інформаційному праві до відносин, які будуються на засадах рівності сторін та їх майнової самостійності, насамперед належать

відносини з приводу інформації, що перебуває в режимі комерційної таємниці, і відносини по використанню інформаційних ресурсів;

12

відносин інформаційної власності (речової та інтелектуальної), при створенні та використанні інформаційних технологій та засобів їх забезпечення (право автора та право власності, відносини замовника та розробника інформаційних технологій) тощо.

Таким чином, в інформаційному праві проявляються обидва базових методи правового регулювання. при цьому може мати місце їх специфічне поєднання, яке доповнюється конкретними методами правового впливу та особливим правовим інструментарієм.

Взаємозв'язок публічних та приватних начал в регулюванні суспільних відносин, які виникають з приводу інформації, свідчить не тільки про різнобічність правового регулювання цих відносин, але і про те, що інформаційне право слід розглядати як цілісне утворення, що _ш регламентує специфічний і порівняно новий вид відносин.

13