1. В інформаційному праві, оскільки це є комплексна галузь права, розрізняють

регулятивні та охоронні інформаційні правовідносини.

Регулятивні інформаційні правовідносини пов’язані з дозволеною діяльністю щодо пошуку, отримання, передачі, виробництва та поширення інформації. Такими є, наприклад, правовідносини, які виникають у зв’язку із доступом фізичних та юридичних осіб до державних інформаційних ресурсів. Дані правовідносини виникають з правомірних дій осіб, які беруть участь в процесі доступу.

Охоронні інформаційні правовідносини виникають у зв’язку із вчиненими правопорушеннями.

Так, наприклад, за неправомірну відмову у наданні інформації ст. 212³ “Порушення права на інформацію” КпАП передбачає відповідальність винних посадових осіб. У даній статті зазначається, що:

“Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законодавства України “Про інформацію” або “Про звернення громадян”, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 15 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа, передбачених частиною першою даної статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”

2. Окрім наведеного вище поділу, інформаційні правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні правовідносини.

Матеріальні інформаційні правовідносини виникають з приводу реалізації прав та обов’язків суб’єктів даних правовідносин. Прикладами подібного роду правовідносин можуть слугувати відносини, які виникають у результаті реалізації журналістом права бути прийнятим посадовою особою у зв’язку із запитом інформації (ст. 26 ЗУ “Про друковані ЗМІ” від 16 листопада 1992 р.) або у результаті реалізації права громадянина чи організації на спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність (ст. 37 ЗУ “Про друковані ЗМІ”).

Процесуальні інформаційні правовідносини складаються з приводу процедури їх виникнення, зміни чи припинення. Наприклад, ст. 22 ЗУ “Про державну таємницю” визначає порядок допуску громадян до державної таємниці.

3. Залежно від структури в’язків між суб’єктами інформаційних правовідносин вони поділяються на абсолютні та відносні.

В абсолютних інформаційних правовідносинах уповноваженому суб’єкту протистоїть невизначене коло пасивно зобов’язаних осіб, які не вправі чинити ніякі перешкоди в реалізації юридичних можливостей уповноваженого.

Прикладом абсолютних інформаційних правовідносин можуть бути відносини, які складаються між заявником та невизначеним колом осіб після публікації відомостей про видачу патенту, які містять, зокрема, назву та формулу винаходу чи корисної моделі або перелік суттєвих ознак промислового зразка та його зображення.

У відносних інформаційних правовідношеннях уповноваженому суб’єкту в якості зобов’язаних протистоять точно визначені особи. Такими, наприклад, є відносини між працівником та працедавцем, які складаються з приводу персональних даних працівника.

У літературі пропонуються і інші, так би мовити “нетрадиційні”, різновиди інформаційних правовідносин. Так, наприклад, М.М.Рассолов поділяє інформаційні правовідносини на:

активні та пасивні інформаційні дії;

посередницьку інформаційно-правову роботу;

допоміжні інформаційні дії;

організаційні майнові та немайнові правовідносини.

В.О.Копилов пропонує класифікувати інформаційні правовідносини за інформаційними процесами та за видами інформації.

Склад інформаційних правовідносин як узагальнюючої категорії напряму залежить від характеру суспільних відносин, які становлять предмет інформаційного права, а також від їх галузевої належності. Оскільки основу предмета інформаційного права становлять відносини, пов’язані із пошуком, отриманням, передачею, виробництвом, поширенням, перетворенням та споживанням інформації, то, будучи врегульованими правовими нормами, вони і становлять основну групу інформаційних правовідносин.

З цією групою пов’язані відносини, що складаються з приводу управління інформаційними процесами, інформатизацією та забезпеченням інформаційної безпеки.

Згідно із чинним законодавством здійснення інформаційних відносин повинне базуватись на відповідних принципах. Так, ст.5 ЗУ “Про інформацію” виділяє наступні основні принципи інформаційних відносин:

гарантованість права на інформацію;

відкритись, доступність інформації та свобода її обміну;

об’єктивність, вірогідність інформації;

повнота і точність інформації;

законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Структуру інформаційних правовідносин становлять його елементи, в якості яких виділяються суб’єкти правовідносин, об’єкти правовідносин та зміст правовідносин, що включають суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовідносин.