1.2. Місце Конституційного Суду у механізмі забезпечення прав людини і громадянина.

З прийняттям нової Конституції України питання про місце основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, про основи взаємовідносин держави та її органів з індивідами було вирішено в дусі часу.

Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії — правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян.

Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні та організаційні. Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України це: спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їхніх об'єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності. До політичних гарантій належать: держава — головний організатор здійснення та захисту прав людини; народне волевиявлення, яке здійснюється безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та органи державної влади – Верховна Рада України (ст., 92), Президент України (ст., 106), Конституційний Суд України (ст., 150) тощо.

Спеціальні (юридичні) гарантії — це надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основний Закон передбачає низку конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України. До них належать: — право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55); — право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб; — право знати свої права та обов'язки, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нелегітимними (ст. 57); гарантується неприпустимість зворотної дії закону; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення (ст. 58); — право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно (ст. 59); — принцип необов'язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60); — принцип презумпції невинності людини, який означає що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62); гарантія неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод означає, що дані права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64).

Призначення цих та інших нормативно-правових гарантій, які містять Конституція і закони України, полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші умови, за яких закріплений у Конституції України статус людини і громадянина став би юридичним і фактичним соціальним становищем кожної особи. Гарантії, таким чином, є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний в правовому статусі громадян перехід від передбаченої у Конституції та в законах України можливості до реальної дійсності.

Проте основною юридичною гарантією прав і свобод людини виступає судовий захист. Судова влада здійснюється завдяки конституційному, цивільному, адміністративному та кримінальному судопровадженню. Об'єктом оскарження до суду можуть бути рішення, дії або бездіяльність, внаслідок яких порушено права і свободи громадян чи створено перешкоди для їх здійснення, або на громадянина покладено якісь не передбачені законом обов'язки, або громадянин був незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.

В Україні згідно з Конституцією судовий захист прав і свобод покладено на систему судів загальної юрисдикції та спеціалізовані суди (ст. 125 Конституції), а також на Конституційний Суд України (ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.).

Згідно зі ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. При цьому захист прав і свобод людини можливий шляхом конституційного звернення чи письмового клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Конституційний Суд України, на мою думку, повинен і відіграватиме одну з основних ролей у ефективному захисті прав людини і громадянина. Водночас вважаю, що без заснування таких інститутів відстоювання основних прав і свобод громадян як конституційна скарга діяльність Конституційного Суду України в цій царині буде неповною та недостатньо ефективною.

Загалом же, останнім часом ми спостерігаємо в конституційній практиці не зовсім вірне сприйняття права громадян на звернення до органів конституційного судочинства із питанням про офіційне тлумачення Конституції і законів України, як самостійне, передбачене на рівні закону право, тоді як, на наше глибоке переконання, його слід розглядати в контексті конституційного права на судовий захист, передбаченого ст. 55 Основного Закону України.

Тому потребують вдосконалення механізми реалізації конституційного права громадян на захист своїх прав і свобод у Конституційному Суді, зокрема, передбачивши права громадян на можливість безпосереднього звернення до Конституційного Суду України.

Невжиття своєчасних заходів щодо виявлення і усунення порушень прав і свобод людини і громадянина, особливо коли в подальшому їх поновлення виявляється неможливим, має розцінюватися як невиконання державою та її органами свого конституційного обов’язку.

Треба удосконалити процедуру формування Конституційного Суду України (обрання та звільнення суддів) встановлення кваліфікаційних вимог до суддів Конституційного Суду, змінити спосіб квотного формування складу Конституційного Суду України, в його складі мають бути не представники партій, а юристи-професіонали в галузі конституційного права.

Таким чином, Конституційному Суду України в аспекті захисту основних прав і свобод людини і громадянина повинно відводиться провідне місце в механізмі захисту (гарантій) прав і свобод людини і громадянина.